Розділ 15

                                                 Розділ 15
Після землетрусу військо Кулині зупинилося. Знадобився деякий час, аби втихомирити переляканих коней. Князь Гута послав вперед розвідку — ближню та дальню. Ближня повинна була оглянути дорогу, по якій мали рухатися воїни, дальня — розвідати ситуацію біля найближчого укріплення мелетів — Сірої Гряди. Зважаючи на вимушену зупинку, дружинникам довелося розбити тимчасовий табір.

Сонце перевалило за полудень, коли повернулася ближня розвідка. Гуті доповіли, що дорога вільна, і тільки де-не-де перекрита стовбурами зламаних дерев та невеликими кам'яними осипами. Князь прийняв рішення рухатися далі до настання сутінок. Воїни знову почалися збиратися в дорогу. Але Гута почувався якось неспокійно. Все ніби минулося без втрат: ніхто не постраждав, коні врешті заспокоїлися, та все ж... Князь в своєму житті ходив не в один похід, тому міг похвалитися значним військовим досвідом.

— Щось не так, ой, відчуваю, що щось не так! — жалівся Гута воєводі Міху. — От наче шкребе щось на серці, і все.

— Якщо вас, князю, там шкребе, то треба пильнувати і подвоїти варту, — прогудів у відповідь воєвода.

Військо пересувалося жваво, поки не почало сутеніти. Новий табір розмістили біля невеликого потічка з холодною смачною водою, що весело стікав з гір у долину. На ранок повернулася частина дальньої розвідки. Втомлені розвідники повідомили князю, що мелетський замок Сіра Гряда лежить у руїнах, і тільки купка уцілілих воїнів миготять серед них.

Гута задумався. З одного боку, це мелетське укріплення ставало тепер легкою здобиччю для його дружини, з іншого — замок тепер доведеться відбудовувати. А він так не хотів витрачати срібло на відбудову, особливо враховуючи затрати на відновлення Куліжа.

— Князю, цього разу боги були на вашому боці. Вони послали землетрус, аби розсіяти мелетів і розчистити шлях вашому могутньому війську, — сказав радник Утор, шанобливо схиливши голову.

— Ти знаєш, що говорити, — підняв одну брову Гута і криво посміхнувся. — І що ж тоді порадиш?

— Зайняти Сіру Гряду. Хіба не для цього ми йшли в ці непривітні гори? — розвів руками Утор. — Швидше установіть штандарт з шершнем на вежі мелетського укріплення.

Наступного дня військо князя Гути добралося до Сірої Гряди. Місцевість навколо ставала все більш гористою. Невеликий замок, який слугував для оборони прикордоння, дійсно виявився напівзруйнованим, очевидно постраждавши від нещодавнього каменепаду. Жменька його захисників зустріла дружину Кулині залпом стріл. В укріпленні вони могли б довго оборонятися, але тепер стіни не слугували надійним укриттям. Та й чисельність війська Кулині в десятки разів перевищувала сили оборонців. Чимало з мелетів вже були пораненими. Гута розумів, що про битву з ними пісень не співатимуть.

Кулинське військо оточило Сіру Гряду на відстані польоту стріли і стало табором там, де це було можливо через купи каміння. Гута хотів, аби його воїни відпочили перед наступом. Відступати захисникам було нікуди. На світанку військо Кулині вишикувалося в повній бойовій готовності. Кілька каменеметів почали бити по стінам замку в місцях їх пошкодження. Потім всередину замкових стін було закинуто кілька запалювальних глеків та палаючих ядер. Над Сірою Грядою повис густий дим.

Тоді князь Гута запропонував мелетам здатися в обмін на життя і догляд за пораненими. На його подив, захисники через деякий час погодилися і склали зброю. Дружина Кулині увійшла до Сірої Гряди і встановила штандарт князя Гути. Однак сам правитель не був задоволений: надто вже не довіряв легким перемогам. Він обрав провести ніч у похідному наметі,  а не в ненадійних кам'яних стінах Сірої Гряди.

— Якось дуже легко все вдалося, — сказав Гута, гріючи руки біля похідної жаровні. — Аж занадто.

В горах сьогодні було прохолодно, і він не гребував маленькими зручностями.

— Радійте, князю. Це благословення... — почав говорити Утор, однак князь його різко перебив.

— Я це вже чув. Тепер залишився ще один замок, і перед нами відкриється дорога до копальні.

— Якщо нам пощастить, стіни того замку, про який ви, княже, говорите, теж можуть бути пошкоджені землетрусом, — зауважив радник, схрестивши руки на грудях.

Гута тільки хмикнув.

— А якщо і копальня тоді прикидана камінням? Це не так вже і добре.

— Коли повернеться розвідка, ми про все достеменно дізнаємось, — Утор поштиво схилив голову, змахнувши довгим волоссям, що визирало з-під каптура.

— Негайне донесення від розвідників! — до намету зазирнув вартовий.

— Впусти, — сказав Гута, владно змахнувши рукою.
Полог відхилився, і до шатра увійшов розвідник, якого Гута знав сам особисто. Він служив багато років і здобув чимало важливих відомостей. Князь ніколи не чув від нього нарікань, не помічав проявів страху. Однак цього разу воїн втратив звичну рівновагу, ба більше, здавався навіть нажаханим. Його очі були розширені, а рука несвідомо шукала руків'я меча, якого він віддав вартовому.

Розвідник уклонився Гуті:

— Мій князю... Маю до вас важливе повідомлення.

— Говори вже, — нетерпляче кинув Гута. Йому хотілося вина, але в поході він не дозволяв собі його пити.