Розділ 14

Розділ 14
Втікачі зробили першу зупинку в найтемнішу пору ночі — перед самим світанком. Вони з'їхали з дороги і зупинилися в затишній балці. Погоні поки що помічено не було. Діти спали на возі і начебто не збиралися прокидатися. Для жінок простелили ковдри прямо на м'якій траві. Орися, Єсеня та Калина, стогнучи від утоми, повлягалися та поснули. Древна та Шута ще бадьорилися, і їх ледве вмовили піти відпочити. Чоловіки розділили черги вартування, зняли з коня полоненого. Першими взялися вартувати Бажан, Грай та Шумило. Вогню вони не розводили, тільки сторожко прислуховувалися до нічної тиші.
Майстрові бою вже розповіли, що стало причиною несподіваної втечі. 
— І як я прогавив, що за нами хтось стежить, — побивався братчик. — Забувся вже, що означає по справжньому боятися.
— Я теж на днях помітив якусь підозрілу тінь, але не звернув уваги, — невесело зауважив Грай. — Ну і що ви про це думаєте? Хто міг влаштувати гонитву на нас?
— Варіантів небагато, — купець здвигнув плечима. — Або князь Гута, або Світолик.
— Світолик! — скарбошукач вимовив це ім'я з особливою огидою. — Точно він! Недарма Всевид попереджав мене у листі, що він щось недобре замислив! І Світолик міг роздобути князівську грамоту з печаттю!
— Але княжич мстився б насамперед тобі з Єсенею. Навіщо йому братчики? Як сказав Славчин, у тій грамоті навіть Бук згадується, хоча він в цих місцях людина нова, — зауважив Бажан.
— Слушна думка. А що за лист ти згадуєш? Всевид — це князівський управитель? — запитав Шумило.
— Еге ж, — Грай тяжко зітхнув і в кількох словах розповів майстру бою про послання Всевида.
— Коли б це не сам Гута. Він міг послати за нами вивідачів, аби дізнатися, звідки в дійсності були отримані відомості про змія і землетрус. І ці шпигуни дізналися щось про походження Бажана або про те, що ми належимо до братства. Князь мстивий, він роками пам'ятає образи і всіх своїх ворогів, — висловився Шумило.
— Може й так, — погодився купець. — Але що нам гадати, якщо можемо розпитати он в того хлопця, — він кивнув у бік полоненого. — Як тільки світає, приведемо його в свідомість. Сподіваюся, він знає, хто його послав.
— Краще вже Світолик, чим Гута. Якщо перший чинить беззаконня, то з другим справу мати не хочеться. Тоді доведеться взагалі з Посередком попрощатися, — буркнув Шумило, влаштовуючись зручніше на дорожній ковдрі.
Коли надворі засвітало, на зміну вартовим прийшла друга черга — Байко, Тріпака та Коцур. Бажан, Грай та Шумило не пішли відразу спати, а вирішили оглянути захопленого вивідача. Той лежав, міцно скручений мотузкою та прив'язаний до воза. Братчик нахилився над чоловіком і відкинув каптура.
— Дивний він... — пробурмотів майстер бою. — Добряче ви його... Чи хоч живий цей гусак, а то якийсь надто блідий?
Шумило приклав руку до серця невідомого і задоволено хмикнув, відчувши тихе серцебиття. Він гидливо, двома пальцями, підхопив пасмо волосся пораненого, аби розглянути рану на виску. Пасмо дивним чином залишилося в його руках.
— Ви що, волосся цьому довбню повиривали? — здивувався братчик. — Воно нагадує не людські коси, а... кінський волос, ось що.
Грай з Бажаном теж присіли над пораненим.
— Рана на виску велика. І кров так запеклася, аж чорна, — задумливо пробурмотів Шумило. — Без Калини тут не обійтися. 
Скарбошукач уважніше придивився до рани. Потім він раптово зблід і присів просто на землю. Хвиля нудоти підкорилася до його горла, дихання стало надто частим.
— Що таке? Що ти побачив? — спитав Бажан.
— Кров... Кров. Вона не запеклася. Вона чорна. Як на тому ножі в Кливені, — схвильовано сказав Грай. — Така кров буває у... Сірих Потвор.
— Що? Але ж цей шпигун виглядає людиною. Хіба Потвори такі? — майстер бою уважно оглядав полоненого.
— Начебто людина, але з ним щось явно не так, — підсумував збентежений Бажан.
На возі тим часом прокинувся безпомічний Дичин. Він слабким голосом приєднався до розмови:
— Та що там думати? Роздягнуть його.
Шумило щосили шарпонув чорні свиту та сорочку на грудині пораненого і остовпів. Під ними оголилася болотно-сіра шкіра, помережана білими візерунками. Посередині більш темною набухлою плямою розплився величезний синець, спричинений ударом каменя.
— Небесне дерево... Що це таке? — перелякано прошепотів братчик, творячи охоронний знак.
Ошелешений купець не відразу закрив рота. Грай відчув новий блювотний позив і відбіг куди подалі, аби ніхто цього не бачив.
— Ну, що там? — зацікавлено запитав Дичин, який, лежачи на підвищенні, не бачив, що відбувалося внизу.
Бажан помітив якусь кірочку на шиї, потягнув за неї. В його руках залишилася тільки маска, в той час як світу відкрилося сіре, померажане світлими лініями обличчя перамоса, того самого загарбника з острова Мли, про якого боялися навіть згадувати в Посередку.
— Сіра Потвора... — побілілими губами прлшепотів купець.
Поряд пролунав гучний жіночий вереск, який, здавалося, пеебудив увесь табір. Єсеня, яка несподівано прокинулася, розбудена краплями ранкової роси, стояла над перамосом і тремтіла. Бажан швидко прикрив його плащем. Але увесь табір піднявся на ноги. Слова «Сіра Потвора» миттєво поширилися серед втікачів. Піднявся навіть Славник, який захотів побачити дивину. Заворушився Радечко, і Бажан з хвилюванням молився, аби діти не прокинулися.
— Тихо! Тихо! — прикрикнув він. — Так, це Сіра Потвора. Але він один, поранений і без свідомості. Тому боятися не варто. А будемо шуміти, то нас знайдуть і в чистому полі. Тепер все заплуталося ще більше. Не знаю, як ви, а я б пошвидше вибрався з цієї долини та здійснив би ще один невеликий перехід. Бо щось неспокійно. Давайте вирушимо, поки сонце не пече, та ще трохи віддалимося від Радіжа.
— Підтримую, — Шумило несвідомо намаував заховані під одягом метальні ножі. — Треба забиратися звідси пошвидше і подалі.
Підійшов Грай, зблідлий настільки, наче ніколи не бачив сонця.
— Так, вирушаємо. Краще в дорозі все обговоримо.
Чоловіки вивантажили перамоса на коня. Жінки ж швидко зібрали ковдри. Орися роздала всім по перепічці, яку можна було жувати на ходу. Бажан, Грай та Шумило пішли поряд з возом, аби було чутно Дичина. До них доєдналися Древна, якій просто необхідно було знати всі подробиці. Старий скалічений братчик відразу її запримітив:
— Пробач, вчора в поспіху та темряві не було можливості познайомитися. Ти, на
певно, Древна, про яку я скільки чув?
Куліжанка не розгубилася:
— А ви брат Дичин, усім відомий вчитель Бажана? Давно хотіла вас побачити, але не думала, що знайомство відбудеться при таких обставинах.
— Ми не можемо всього передбачити. Інколи доля вирішує за нас. Ти так уявляла собі Сіру Повтору?
— Признаюсь, що ні. Але, слава всім богам, я їх не зустрічала.
— Тут тільки ми з Тріпакою їх бачили, — пробурмотів Грай, протираючи червоні втомлені очі. — Коли Потвори напали на Млу, мені було сім років. Я ледве лишився живий. Мене врятував мій старший брат, але той жах я запам'ятав на все життя...
Скарбошукач на мить замовк, а тоді продовжив:
— Потвори дуже сильні, сильніші за звичайну людину. Перемогти їх можна хіба що спритністю та розумом. А ще будьте обережними з цим виродком. З його пальців виділяється липка біла речовина, яка обпікає шкіру. А якщо потвора вас схопить, то може витягти ваші життєві сили. І все. Це я попереджую на майбутнє.
— Зараз більше хвилює, чому ця істота прийшла по нас? — зауважив Бажан. — Пам'ятаєш, Граю, що посадник говорив? Ті двоє, що прийшли до нього з князівською грамотою вимагати нашого ув'язнення, теж дивно виглядали та незвично говорили. Отже, вони теж Сірі Потвори. Наш красень не один, їх тут ціла ватага, яка прийшла саме по наші душі. А що нас всіх зв'язує? Вірно. Справа змія і землетрусів.
— І як їм вдалося таким гуртом добратися до самого серця Посередку? Це ж треба, виготовити маски та волосся з кінських хвостів... — дивувався Шумило.
— Не зрозуміло поки, чи Потвор хтось послав, чи вони діють самостійно, — задумливо протягнув Дичин.
— Тоді виходить, що вперше вони напали на нас з Тріпакою ще в Кливені. Ви думаєте, їх найняв Світолик? — насупився Грай. Він нервово оглянувся туди, де йшла Єсеня. Побачивши, що з нею все добре, скарбошукач трохи заспокоївся. 
— У Світолика є свої  ручні розбійники. Його руки ще не такі довгі... Навіщо Світолику братчики, які були перераховані в грамоті? Та й хто в Кулині ризикне зв'язуватися з народом, про який тут бояться навіть згадувати? Хіба що божевільний, — мовив Бажан, потираючи руків'я меча. — Навіть князь Гута на таке не здатний. От пригадаєте мої слова, це все пов'язане зі змієм. Дізнаємося правду, коли розпитаємо цю Потвору.
На возі заплакала дитина. Це була Дарічка, яка засипала в своєму ліжку, а прокинулася невідомо де. Бажан подався її заспокоювати, а потім посадив собі на плечі і поніс. Мала розсміялися, споглядаючи вранішній світ з висоти батькового росту. Древна дивилася на чоловіка, який не спав цілу ніч, виглядав втомленим від дороги та хвилювання, але вперто йшов вперед з донькою на плечах, і її внутрішня тривога спадала. З ним було не страшно.