Розділ 13

                                                     Розділ 13
Міські ворота виявилися зачинененими. Однак вартові, очевидно попереджені посадником, без тривалих роздумів відчинили ворота. Вони з цікавістю дивилися вслід шістьом чоловікам, п'ятьом жінкам та трьом дітям, які спали у возі. Хто знає, що за нелегка погнала їх вночі з міста? Втім, сторожа звикла не задавати зайвих питань, якщо таке розпорядження надходило зверху.
Втікачі швидко просувалися пустою курною дорогою, що петляла між хирлявими будиночками бідноти на виселках. Неподалік від дому братчиків знаходилося закинуте дворище з похиленим дощаним парканом. Бажан запропонував Граю зупинитися там, а самим навідатися до хатини братчиків.
— Куди ти йдеш? — вчепилася в брата Орися. — Мені страшно!
— Тихо, не шуми! Чого боятися? З тобою скільки людей! — він струснув її за плечі. — Древно! Приглянь за сестрою!
Куліжанка відвела Орисю вбік, обмінявшись з купцем короткими кивками головою. Бажан, Грай та Тріпака розчинилися в нічній пітьмі. Вони підібралися поближче до будинку братчиків. З-за хмар якраз визирнув місяць, тьмяно освітлюючи дорогу. Навпроти хатини Дичина, у тіні великого дерева, заворушилися якісь темні силуети.
— Двоє, — сказав Тріпака.
— І особливо не ховаються, — відзначив Грай. — Мабуть, старий Шумило надто захопився полюванням на Бука і зовсім втратив пильність.
— Якщо наші славні братчики там ще живі і здорові, — буркнув Бажан. — Я маю один задум... А що, якщо ми оглушимо цих красенів і одного заберемо з собою? Хоча б дізнаємося, хто проти нас виступає.
— Хм, цікаво. Давай спробуємо. Нам всеодно мимо них потрібно по вулиці проїхати або назад розвернутися. Справимося втрьох чи гукнути Коцура?
— Справимося, — прошепотів Бажан. — Не вбиваємо, підкрадаємося і оглушуємо.
Він намацав камінь на дорозі, який зручно ліг у його долоню, і, прищурившись, перший почав підкрадатися до невідомих. Грай та Тріпака послідували його прикладу. Напад вийшов несподіваним. Купець зненацька виник з пітьми та вдарив одного вивідача каменем у висок. Той не впав, тільки заточився. Тоді Бажан пожбурив каменюку у чорну фігуру і влучив у грудну клітку. Шпигун розпластався на дорозі, але ще не втратив свідомості. Справа була довершена різким ударом у щелепу. Тим часом Тріпака сипнув другій фігурі в обличчя дорожньою пилюкою, а Грай добив обухом бойової сокири по голові.
Купець, струснувши забитою кистю руки, запропонував:
— Зв'яжемо їх.
— Але в нас немає мотузки, — нагадав Грай.
— Тоді біжи по наших, веди їх сюди. Ти, Тріпако, наглянь за оцими, — він пнув ногою тіло, приховане під чорним одягом. — А я заскочу до братчиків.
Бажан перебрався через паркан, і швидко, але обережно, переступив через пастки, розставлені Шумилом. Він постукав у двері умовним стутокотом і завмер, прислухаючись до власного серцебиття. Незабаром пролунав знайомий низький голос майстра бою:
— І кого там кублі посеред ночі носять? Га?
— Це я, брате Шумило.
— Бажан? Що ти тут робиш? — заскрипіло дерево, і Шумило відчинив двері. — Що сталося?
— По нас завтра має прийти варта. Немає часу пояснювати. Розповім по дорозі. Хапайте книги, цінні речі і вирушаємо. Їжа, одяг, посуд у мене з собою. Збирайтеся швидко і виходьте на вулицю.
Шумило зблід, заскреготів зубами, але з розумінням махнув головою. За роки поневірянь та переслідування він звик до того, що час від часу виникала необхідність швидкого та раптового переміщення чи втечі.
Бажан повернувся до Тріпаки, який намагався зв'язати пораненого своїм поясним ременем. По дорозі зацокотіли копита коней. Від юрби відділилися Грай з мотузкою та Коцур.
Орися, побачивши тіла, що лежали при дорозі, скрикнула. Древна прикрила їй рота рукою, щось прошепотіаши на вухо. Підійшла Калина і нахилилася над пораненими.
— Вони живі, дихають, — запевнила вона.
— Тоді оцього привяжемо до коня, а цього — в кущі, — розпорядився Грай.
Коцур з Тріпакою висадили одного з шпигунів на коня і прив'язали його мотузкою. Тим часом Бажан з Граєм за руки та ноги відкинули іншого слідкувача подалі від дороги.
— Ну й важелезний! — сказав скарбошукач, обтираючи об себе руки.
— Наш був не легший, — погодився Тріпака. — Неначе з каменю...
Десь неподалік загавкав собака, йому відповів інший. Трохи далі заревів осел. Бажан захвилювався через цей надлишковий шум. Він вже хотів був йти поквапити братчиків, але вони таки з'явилися. Шумило віз немічного Дичина на возику для ручної поклажі. Найда з Буком тягнули за плечима по мішку.
— Ми тут, — тихо сказав Шумило.
— З цими возиком далеко ви не заїдете, — похитав головою Бажан. — Давайте вчителя влаштуємо у возі. Туди ж кладіть клунки.
— Залишіть мене тут. Не хочу бути вам обузою, — запротестував Дичин.
— Хто вас буде лишати? — Бажан розсунув наспіх складені речі і разом з Шумилом переклав старого братчика до воза. — Тепер рушаємо!
— Рушати треба, от тільки куди... — буркнув Грай.
— Нам потрібне якесь безпечне місце, аби залишити жінок і дітей, а самим спробувати дізнатися, хто і за що прагне нашого ув'язнення. То в кого які міркування? Куди ми можемо піти? — запитав Бажан.
— В сусідніх містечках нас швидко знайдуть, — нагадав Шумило, бентежно зануривши руку в свою бороду.
— Дозвольте я скажу? — несміливо підняв руку Бук. — У мене є одна думка. А що, якщо нам відправитися до барлігу чаклуна?
— Барлігу чаклуна? — перепитав купець. — Того, про який ти нам розповідав?
— Так, так! — зрадів братчик. — До нього два дні шляху. Чому б не заховатися там?
— А й справді, — погодився Грай. — Це ж саме туди ми збиралися з моє ватагою їхати на пошуки всіляких диковинок.
— І як виглядає ваш барліг? — Бажан схрестив руки на грудях і доскіпливо пиляв очима Бука.
— Як великий будинок, але під землею! Там всім вистачить місця. Місцеві туди не потикаються, бо вважають те місце проклятим, — запевнив той.
— Але ж минуло двадцять років, відколи ти останній раз там був, — зауважив Шумило. — Можливо, там вже все завалилося.
— Але погодьтеся, у нас не такий великий вибір, — розвів руками Грай. — Я за дім чаклуна. Вирішуйте тільки швидше, а то зупинилися ми на виду у всіх з двома оглушеними хлопцями в чорному.
— Добре, нехай буде так, — погодився Бажан, хоча задум йому самому не надто подобався. — Веди нас.
Маленька ватага втікачів нарешті зрушила з місця. Шумило пішов поруч з купцем, вимагаючи пояснити те, що відбувалося. Але Бажан шикнув на всіх та наполіг на дотриманні тиші.
— Мова йде про наше виживання. Тому потерпіть трохи. Відійдемо від Радіжа на достатню відстань і зробимо зупинку, тоді все і обговоримо. Хто надто втомиться чи зіб'є ноги, присядите на воза. Там ще трохи місця залишилося. Або на вільного коня.
Висілки потроху ріділи, поки втікачі не опинилися в чистому полі. Перед ними відкрився широкий простір, огорнутий темінню. І тільки місяць і зорі були свідками цієї вимушеної і не до кінця зрозумілої втечі.