Розділ 12

Розділ 12
Славчин підвівся, жваво потер руки та пройшовся по кімнаті.
— Пробачте, шановний господарю, що так несподівано увірвався до вашого дому. Але маю до вас нагальну справу, яку не зміг нікому довірити. Я вам скажу дещо, а ви вже вирішуйте, як будете чинити далі.
— Ми уважно слухаємо, посаднику, — запевнив Грай, обпершись рукою об одвірки.
— Як тільки завершилася ярмарка, до мене завітали два чоловіки. Вони ще з порогу здалися мені дивними: обличчя напівприкриті каптурами, рукавички на руках. І це в літній день, коли надворі... гм... спекотно. Але ці гості принесли з собою цікаву грамоту.
Посадник уважно оглянув купця і скарбошукача, які напружено застигли, а потім продовжив:
— Це була князівська грамота зі справжньою печаттю, в якій чорним по білому було написано: сприяти в ув'язненні княжича Малка, скарбошукача Тріпаки, радіжського купця Бажана, його служки Байка, доньок зодчого Звяги Древни та Єсені, знахарки Калини з Куліжа, а також каменярів Шумила та Дичина, їх прийомного сина Найди та гостя Бука. Тобто це князівський наказ, який я, будучи посадником Радіжа, змушений виконувати.
Бажан з Граєм тривожно переглянулися. Купець зблід, його рука несвідомо схопилася за руків'я меча. Кривулянин гучно видихнув повітря, а тоді запустив пальці у волосся, розкудлуючи його. 
— Що це все означає? — хрипко запитав купець, намагаючись справитися з клубком в горлі.
— А те, що десь ви міцно ув'язли. Мені теж дуже цікаво, що ж ви такого натворили, що князь велить вас гуртом ув'язнити, — Славчин склав руки на грудях і пропалив своїх співрозмовників пекучим поглядом.
— Посаднику, мушу вас запевнити, що ми й справді не маємо ніякого відношення до всілякого злодійства, яке у Посередку повсюдно чиниться. Ми чесні люди, нікого не вбили і не пограбували. Нещодавно здійснили невелику подорож на північ, але з відома князя Гути. Так в чому нас звинувачують? — запитав Грай, взявши руки в боки та приступаючи ногою.
— Хотілося би вам вірити, — звузив очі посадник. — Але я мушу по всіх перелічених людей вранці прислати міську варту. Я сказав своїм настирливим гостям, що не можу затримати таку кількість людей під час святкування, бо це викличе народне невдоволення, і переніс цю дію на ранок.
В кімнаті зависла важка тиша. Було чутно, як внизу перемовляються люди. Нарешті мовчанку порушив Бажан.
— Що ви нам пропонуєте?
— Тікати, — просто сказав Славчин. — Так, тікати. Пересидіти неподалік деякий час, поки не проясниться, чому була написана ця грамота. Зараз порадьтеся, зберіть все найнеобхідніше і тікайте. Міські ворота сьогодні до півночі відкриті, а якщо закриються, то вам відчинять. Хочу додати ще дещо. За вашим будинком слідкують. Я сюди пробрався непоміченим, бо вмію таким бути, коли треба. Але я бачив кількох людей, які спостерігають за входом до вашого двору. Тому будьте обережними.
— От халепа... І хто ж це може бути? — тяжко зітхнув Грай, збуджено міряючи кроками кімнату, як звір у клітці.
— Повторюся, що люди, які до мене прийшли з грамотою, виглядали дивно. І говорили вони також... якось нескладно. Щось з ними не сходиться. Але грамота справжня.
— Чому ви нам допомагаєте? — тихо задав питання купець. На відміну від скарбошукача він здавався незворушним, тільки кісточки пальців, які стискували руків'я меча, помітно побіліли.
— Бо серед вас є люди, дорогі мені, — відповів посадник. На його суворому обличчі не здригнувся жодний м'яз.
— Що буде з моїми людьми, які залишаться тут, та крамницями? — було помітно, що Бажану важко давалося це питання, але він намагався зберігати спокій.
— Згідно «Слова про суд» майно людини може вилучатися тільки після суду над нею. Нехай ваші прислужники дбають про господарство, а управителі керують крамницями. Я обіцяю, що пригляну за вашим майном. Але родину я би забрав з собою. Я не знаю, чи прислав цих людей князь, чи ні, але наміри їх темні. Якщо вони слідкують за вашим домом, то прагнуть таки до вас дістатися.
— Я надіюся на вас, посаднику, — купець шанобливо схилив голову.
— А ви потурбуйтеся про Калину та її сина, — кинув той у відповідь, і його сталевий голос ледь здригнувся. — Не гайте часу, збирайтеся. Невідомі слідкують тільки за головними воротами. Шлях через ворота на задньому дворі вільний. Я прослідкую, аби ваш відхід в тому напрямі відбувся без перешкод.
Бажан та Грай спустилися вниз бліді та збентежені. Скарбошукач намагався пояснити, що сталося, але слова плуталися, він раз по раз хапався за голову. Купець, що тримався на силі волі, пояснив, хто до них завітав і чому потрібно тікати. Гостина заплакала, обняла перелякану Орисю. Калина міцно притисла до себе Славника, її очі були мокрі. Єсеня стисла руки Древни. Старша сестра ж гарячково думала, що брати з собою. Чоловіки мовчали. Хтось в напівтемряві зачепив ліктем горщик, і він оглушливо розбився на друзки.
— Хто нам загрожує, будемо думати потім. Орисю, Древно, Єсеню, Калино, збирайте речі. Байку, ти теж зі мною. Тітко Гостино, дітей також заберу, зберіть їм трохи речей. Беремо все необхідне в дорогу. Байку, збирай суму. Потім запрягаємо коня у віз, сідлаємо коней. Все робимо швидко. Ти з Тріпакою, сподіваюся, з нами? — запитав Бажан в Грая.
— Так, звісно. Куди ж я без вас! Щоб ти мою наречену десь завіз? Та ніколи!
Але тут вперед виступила Шута.
— Ми з Коцуром підемо з тобою! Всеодно назавтра ми збиралися виїздити з Радіжа!
— Але це небезпечно! Ви впевнені? — перепитав кривулянин.
— Куди ти, туди й ми, — чітко проказала жінка.
— О, боги, а як же дід Ходун? І наші речі? — захвилювався Грай.
— Ти розумієш, що за вашим домом теж напевно слідкують? — нагадав Бажан. — Хто з нас достатньо спритний, аби прослизнути непомітно по діда?
— Піду відкрито і приведу його сюди, без речей. Нехай думають, що ми на радостях задумали влаштувати бенкет, — вийшов з положення скарбошукач.
— А ти діло кажеш, — погодився Бажан. — Але речі не чіпай, бо це буде підозріло. Обійдемося моїми припасами.
Але йти нікуди йти не довелося, бо дід Ходун сам прийшов до дому купця. Він захвилювався, що його товариші довго не повертаються з гуляння, тому вирішив сходити перевірити як вони, а заодно навідати свого з недавнього часу друга Пирога. Дід Ходун застав хаотичні збори, і Граю, який неймовірно зрадів його появі, довелося довго пояснювати йому, що сталося. 
Бажан покликав Редька і діда Пирога та попросив їх відволікти увагу тих, хто слідкує. Вони мали взяти вина і влаштувати святкування Початку Літа за воротами, натякаючи, що в домі зараз бенкетують. Також купець приставив Тріпаку, який трохи знався в музиці, грати на сопілці, а Шуту — бити у бубон з брязкальцями. 
— Нехай думають, що у нас вдома знатна гулянка.
Сам Бажан з Байком впрягли одного коня у воза, а двох інших осідлали. Перелякані жінки зносили речі на вулицю. Приготування намагалися робити наскільки тихо, настільки це було можливо. Коли нарешті все було готове, купець сам обережно по одному переніс дітей до воза, де облаштував їм зручні місця. Радечко таки відкрив сонні оченята, але батько заспокоїв його, сказавши, що вони вирушають у подорож.
Настав час прощатися. Бажан обняв тітку Гостину, яка ковтала гіркі сльози.
— Залишаю вас на господарстві. Наглядайте від мого імені і за крамницями. Зоставляю вам срібло. Ви знаєте, де воно знаходиться. 
— Синку, може хоч малих залишиш вдома? — схлипувала вона.
— Я з розуму зійду від думки, що вони тут залишилися. А якщо ті люди їм щось заподіють? Краще я сам буду захищати дітей до останнього, — купець говорив обнадійливим тоном, хоча на серці було важко. — Ми прояснимо, що сталося і чого від нас хочуть.  Я обов'язково дам вам звістку. Ми всі повернемося. А ви бережіть себе. Вас не повинні чіпати. Та якщо якесь беззаконня таки трапиться, звертайтеся прямо до посадника.
— Я зрозуміла, синку, я зрозуміла. Їдьте під наглядом богів. Нехай духи-охоронці будуть з вами! — Гостина зробила охоронний знак на всіх втікачів.
— Який план? — спитав Бажана Грай.
— Спочатку виберемося з міста, а потім на виселках заскочимо до братчиків. Їх треба забрати з собою. Потім вирішимо, куди податися.
— Добре, — погодився скарбошукач. — План гідний.
Поки Редько і дід Пиріг влаштовували п'яний виступ, втікачі відкрили ворота в глибині двору, вивели коней та, намагаючись не шуміти, рушили вузькою дорогою між будинками та майстернями радіжців, розчиняючись в нічній пітьмі. Місяць сприяв їм, бо зайшов за хмари, приховуючи втечу.