Розділ 11

                                                   Розділ 11
Бажан з Древною також непомітно відділилися від свого гурту. Купець ще кілька азів оглянувся на Орисю, яка танцювала біля вогнища. Та поряд з нею були Шута, Байко і Тріпака,  тому він зрештою заспокоївся і зосередився на своїй супутниці.
— Втомилася? День був важким. Але ти мені дуже допомогла. Всі пішли розважатися на ярмарок, крім тебе.
— То що, поділимо виторг навпіл? — засміялася дівчина.
— То ти заради срібла так старалася? Зрозуміло тепер, звідки вітер віє... — обличчя купця набуло іронічного виразу.
— Та я жартую. Ти дуже багато зробив для нас, я хочу хоч якось віддячити. Можливо, якраз завдяки тобі я зосталася жива. Саме тебе я побачила на ринку Куліжа, і твої слова зачепили щось в мені. Я бачила інші знаки, і зрозуміла, що ви прийшли не просто так. А потім, без пояснень, змусила Калину та Єсеню збирати речі. Вони нічого не розуміли і готові були мене просто роздерти...
Бажан зупинився навпроти Древни.
— Ти дуже відважна. Відважна, розумна і розсудлива. А ще ти неймовірно гарна.
— Колись ти заборгував мені одне питання. Дозволь його задати, — дівчина прямо подивилися в його темні очі.
— Задавай. Борги треба віддавати, а то не зможу спокійно спати, — злегка посміхнувся він.
— Я тобі подобаюся?
— Так. Дуже сильно.
Бажан, не довго думаючи, нахилився і поцілував Древну — м'яко, але в той же час трохи нетерпляче, так, неначе він надто довго стримувався. Дівчина збентежилася тільки на коротку мить. Вона надто довго цього чекала, тому не розгубилася і відповіла на поцілунок, обвивши його шию руками.
— Ти надто солодка, — сказав купець, міцно притиснувши Древну до себе. — Я не хочу відпускати тебе зі свого дому.
— Ти ж сам знайшов нам будинок! — підколола його куліжанка.
— Я тепер вже жалкую про це. Піду до жерців, нехай викреслять зі своїх книг записи про шлюб з Русаною.
— Якщо минуло три роки, вони тобі не відмовлять. Але потрібні будуть свідки з вільних, дорослих людей.
— Я й забув, що ти закони знаєш... Підготувалася. То що, будеш господинею у моєму домі?
— Так звучить твоя пропозиція? Тобі потрібна управителька господарством? — тихо запитала Древна, притиснувшись щокою до його плеча.
— Ні, мені потрібна ти, — прошепотів Бажан їй на вухо, від чого лице дівчини запалало.
— Господарю! Господарю! Древно! — почулися голоси неподалік.
— Нас розшукують? — стривожився купець. — Наче голос Редька... Він же вдома залишився.
— Ходімо, зараз дізнаємося, — куліжанка теж виглядала стурбованою.
Вони рушили до світла і до людей. Назустріч їм вже біг Байко.
— Господарю! Прийшов Редько, якусь нагальну справу до вас має.
— Де ж він? — кинув Бажан. Тривога охопила його раніше, ніж він дізнався причину, по якій прислужник покинув дім і подався за місто 
— Он там, я його бачу, — вказав пальцем спантеличений юнак.
Купець подивився у вказаному напрямі. Всі зібралися вкупі: скарбошукачі, Орися, Славник. Із темряви виринули Грай з Єсенею. Редько почекав, поки підійдуть Бажан, Древна та Байко, а потім сказав:
— Господарю! До нас в дім забрався невідомий чоловік!
— Злодій? — запитав купець, а сам подумав про душогуба, підісланого Світоликом.
— Ні! Він нічого не вкрав і не пішов. Сидить спокійно у домі і чекає. Він сказав знайти вас усіх і передати, щоб ви поверталися додому, але спокійно і не привертаючи уваги. А потім він хоче поговорити з вами, господарю, і з вами, Граю.
Всі занепокоєно переглядувалися.
— Хто він такий? — Бажан затрусив за плечі Редька.
— Він не назвався. Високий чоловік, обличчя теж не показує.
— Тоді йдемо до тебе. Хто б не був цей вечірній гість, ми разом його подолаємо. Він один, а нас багато, — спробував пожартувати Грай.
— Річ не в тім, що він один, а в тім, навіщо взагалі прийшов. Що таке відбулося, що привело цього невідомого? — сказав купець, напружений, як струна. Вдома залишалися діти, від цієї думки паморочилося в голові. Бажан намацав руків'я меча, якого взяв з собою на всяк випадок. Лист від Всевида позавчора не на жарт його сполохав.
— Орисю, Древно, тримайтеся біля мене. Байку, приглянь за Славником. Граю, у випадку чого рятуй Єсеню. Йдемо швидко додому. Не галасуємо, поводимо себе як звичайно, але уважно спостерігаємо за дорогою. Якщо бачите щось підозріле, попереджаєте, — скомандував купець. Грай аж рота відкрив, дивуючись, як у нього це вийшло.
Гуляння було ще в самому розпалі. Грали музики, люди танцювали і сміялися. Звідусіль лунали веселі голоси і вереск. Міські ворота, незважаючи на пізній вечір, ще не зачиняли. Вартових сьогодні було набагато більше. Для міської варти свято Початку Літа було справжнім викликом, оскільки розваги проходили за міськими стінами, тому потрібно було пильнувати втроє уважніше.
Бажан та його компанія швидко просувалися пустими вулицями Радіжа. Було темно, де-не-де горіли смолоскипи. Між собою майже не розмовляли, кожен думав про цю пригоду і по своєму хвилювався. Коли дійшли до купецького дому, Редько відчинив хвіртку і всіх по одному впустив. Бажан дістав меча, Грай — бойову сокиру, прислужники схопили по палиці, скарбошукачі подіставали ножі та кинджали. Так само всі один за одним зайшли в дім. Древна кинулася на кухню, ухопила ножі та роздала їх Єсені і Орисі. З напівтемряви виникли перелякані Гостина і Калина. Знахарка кинулися до Славника і міцно його обійняла.
— Де він? — прошепотів купець. — Як діти?
— З дітьми все добре. Злодій на другому поверсі, в кімнаті наших гостей, його Пиріг стереже. Він нічого поганого не робив, сидить і чекає, — так само тихо відповіла Гостина.
— Жінки і  Славник залишаються тут з Байком. Всі інші за мною, — знову скомандував Бажан.
Купець, Грай, Тріпака, Коцур та Редько піднялися наверх по хлипких східцях. Під вагою Коцура вони жалібно застогнали. Чоловіки заскочили до кімнати, оточивши незнайомця, який спокійно сидів на стільці.
— Слава всім богам, ви повернулися! — прошамкав дід Пиріг. — Ось цей красень. Я його добре вартував.
— А ви молодці, підготувалися, такою юрбою на одного. Як то кажуть, гуртом і батька легше бити, — сказав нічний гість. — Мені подобається ваш підхід до оборони.
Бажан переглянувся з Граєм. Вони впізнали цей глухий, з легкою хрипотою голос.
— Що вам треба? — спитав купець.
— Тільки поговорити, — розвів руками незнайомець. — З тобою і княжичем Малком.
Бажан та Грай жестами відправили вниз своїх супутників та залишилися віч-на-віч із незнайомцем. Той зняв каптура, відкривши своє суворе обличчя, обрамлене коротким посивілим волоссям. Це був Славчин, посадник Радіжа. Його холодний оцінювальний погляд, ковзав по чоловіках, а стиснуті щелепи свідчили про вкрай серйозну розмову, яка намічалася.
— Ну що, побесідуємо? — проскрипів він.