Розділ 10

                                                   Розділ 10
Свято Початку Літа зазвичай проводилося в Радіжі з великим розмахом. Жителі міста готувалися до нього ретельно і заздалегідь. Зранку на Храмовій площі жерці проводили обряд Привітання літа. Потім розпочинався великий ярмарок, який тривав до сутінок. Торгівля змішувалися з виступами вуличних музик, танцюристів, акробатів. Люди одягалися в яскравий одяг, виходили на вулиці, купували вуличні солодощі, дивилися вистави скоморохів або йшли до якоїсь корчми. Увечері головне дійство переміщалося за міські стіни, де починалися ігри, змагання та танці навколо вогнищ.
Бажан з самого рання був зайнятий біля ярмаркових торгівельних яток. Сьогодні він сподівався на щедрий виторг, адже у святкові дні люди не так ревно затягували свої гаманці. Древна зголосилася йому допомагати. Єсеня, Орися і Славник в супроводі Байка та Редька подалися на ярмарок. Калина зосталася вдома. Вона готувала речі до переїзду в новий дім, і ніякі умовляння не змусили її змінити свого рішення. Гостина з нянькою повели погуляти Радечка і Дарічку.
Під вечір всі злегка потомилися, але ще не втратили бажання вирушити за місто на гуляння. Прийшов Грай з усією своєю «сім'єю», окрім діда Ходуна. Він поводив себе як зазвичай: багато говорив і шумів. Єсеня хвилювалася, спідлоба поглядаючи на нього, бо відчувала, що цим вечором має статися та сама розмова, яка її так лякала. За місто рушили всією юрбою. Там разом поспостерігали за виступами силачів та боєм на палицях, а потім розбрелися хто куди. Скарбошукач першим підійшов до Єсені і тихо сказав:
— Ходімо, поговоримо...
На його подив дівчина злегка кивнула і пішла з ним. Деякий час вони мовчали, розглядаючи багаття, розкладені на рівнині та вслухаючись у веселий гамір навколо.
— Сьогодні в Радіжі весело... — сказав Грай, аби перервати мовчанку.
— Так, на півдні люди вміють веселитися. У нас, у Куліжі, таких великих свят не влаштовували, — відповіла Єсеня.
— Після цього свята я мав намір поїхати з моєю «родиною» на пошуки покинутого помешкання чаклуна. Тепер плани трохи змінилися.
— Яким чином змінилися? — поцікавилися дівчина, і кривулянину здалося, що її голос злегка затремтів.
— Тріпака та всі інші поїдуть без мене. А мені треба відправитися до Кливеня.
— Аж до Кливеня? Так далеко? Навіщо?
— Тобі справді цікаво? — Грай зупинився і пильно глянув на свою супутницю.
— Та-а-к, — протягнула вона, закліпавши великими очима.
— Добре, я розповім. На днях я отримав листа від Всевида, князівського управителя. Він має якісь відомості, пов'язані зі змієм. Древна ж тобі розповідала про справжню причину руйнування Куліжа?
— Ну звісно, — надула губи Єсеня. — Ти зі мною розмовляєш, як з маленькою.
— Якщо я буду розмовляти інакше, ти знову скажеш, що боїшся мене, — зітхнув скарбошукач. — Так от, поміж іншим Всевид натякнув, що один відомий тобі княжич точить на мене зуба. Ти розумієш, про що я?
— Про Світолика? — тихо промовила куліжанка.
— Так. Виявляється, він вже оклигав і думає, де мене можна знайти.
— Ой–йой! — пискнула Єсеня  — Це дуже небезпечно?
— А що, ти хвилюєшся за мене?
— Ну звичайно! — вигукнула вона  — Я не хочу, щоб з тобою щось через мене сталося!
В очах Грая загорілася примарна надія.
— Оце вже краще! Я думаю, ти не така безсердечна і безнадійна. Якщо ми вже потрапили з тобою в таку халепу зі Світоликом та князем Гутою, то чи ти нарешті погодишся вийти за мене? Звичайно, княжич зможе направити на нас своїх головорізів, але він діятиме як розбійник, який порушує всі закони Посередку. А я зможу тебе найкращим чином захистити. 
Скарбошукач вже приготувався почути різку відповідь, але дівчина, опустивши погляд на землю, сказала:
— Я вийду за тебе, Граю. Після розмови з Древною у мене остаточно прояснилося у голові. І в мене немає вибору. Однак є одне питання, яке б я хотіла прояснити.
— Яке? — хоч серцебиття кривулянина прискорилося, але він затамував подих в очікуванні того, що вона скаже.
— Я не хочу бути для тебе зайвим тягарем. Можливо, в тебе вже є хтось... хто зайняв твоє серце. З іншого боку ти належиш до князівського роду... Хто я така, щоб з князями ріднитися?
Грай з Єсенею відійшли доволі далеко від людей, і це здалося йому небезпечним. Тому скарбошукач повернув назад, вона ж рушила слідом.
— Так, зараз я це проясню. Наразі я вільний, як птах. Сильних захоплень у мене не було ще з часів юності. Я зі своїм гуртом постійно переміщався по різних містах Посередку. Це в Радіжі ми щось надовго осіли. Тому я не прив'язувався до жінок, яких зустрічав.
Дівчина відкрила рота, аби щось сказати, але він зупинив її різким жестом.
— Зачекай, дай договорити. Так, я князівського роду. Але ким править цей рід? Залишками племені? Мені було сім років, коли Сірі Потвори напали на Млу. Мої батьки зосталися навічно на острові. Кривулян, які змогли врятуватися, залишилося дуже мало. Нам дали прихисток шинори, і вони досі хизуються цим. Інші князівства побоялися це зробити. А знаєш, як виглядає Прихисток — поселення останніх кривулян? Це велике село на безплідних землях, які не потрібні самим стужанам. І моє плем'я там просто виживає. Мій старший брат втратив ноги при нападі на острів Млу, середній продав свою бойову сокиру. А я третій син, який обрав недостойний, на їх думку, шлях. То про що тоді мова? Що хочу, те й роблю, на кому захочу, на тому й одружуся.
— Я ніколи не думала про це. Мені жаль, що з тобою таке сталося, — щиро мовила Єсеня.
— Що було, то було. Я веду до того, що княжич з мене такий собі... Ти теж себе не принижуй. Твій батько був головним зодчим Куліжа. Аби хто так високо по службі не просунеться.
— Ти, напевно, знаєш, що мій батько потрапив на каторгу за нібито крадіжку, а матір побили вартові, вона вдарилась головою, зійшла з розуму та пішла з дому? — дівчині було важко про це говорити. В розмовах вона мало торкалася родинної трагедії, зазвичай відсторонюючись від цієї історії.
Грай зупинився як вкопаний.
— І звідки мені це було знати, якщо мені ніхто не розповів? Це просто жахливо... 
Він потоптався на місці, приклавши руки до голови та злегка куйовдячи волосся.
— Можливо, я чимось зможу допомогти... Але мені потрібно дізнатися більше про те, що сталося з вашою родиною.
— Розпитай краще Древну, вона знає всі подробиці. А я... Я тільки спостерігала за тим, що відбувається... — Єсеня тяжко зітхнула, її очі вмить наповнилися вологою.
— Ну, мала, давай поговоримо про це в інший раз. Сьогодні все-таки свято. І моє рішення від цього не зміниться.
Грай пройшовся туди-сюди, зчіпивши руки за спиною.
— Дивися, я займаюся пошуком всіляких речей, за які дорого заплатять. Хтось вважає це недостойним заняттям, але мені начхати. Я не багатій, але сім'ю утримати зможу. Осяду, знайду нам дім. Захочеш в Радіжі коло сестри — нехай це буде Радіж. Гарне місто, мені подобається. Можу навіть заняття змінити. Навчуся чомусь новому... або поїду з Бажаном по товари.
— Я не хочу, щоб ти через мене змінював своє життя...
— Знову ти за своє! Колись щось та й має змінюватися. Крім того, ти мені подобаєшся і цілком влаштовуєш в якості майбутньої дружини.
— Правда? — ледве чутно спитала дівчина. — Ти говориш мені правду?
Скарбошукач поклав руки їй на плечі і зазирнув у широко відкриті очі.
— Звісно. Чому б я брехав своїй нареченій?
— Тільки я у цих... у цих всіх справах... зовсім не розуміюся, — знітилися Єсеня. Вона стояла, опустивши голову і перебирала пальцями якісь зірвані стебла польових трав.
Грай демонстративно ляснув себе по лобі рукою.
— А то я розуміюся! Це Бажан у нас одружувався, а я ще ні. Так що не хвилюйся, мала, розберемося з цим.
Він трохи промовчав, а потім сказав:
— Тож завтра я поїду в Кливень, розвідаю, що і як. Ти сама ніде не виходь, тільки в супроводі. І одна не залишайся. Скажу Бажану, щоб приставив до тебе охорону. А хочеш, залишу Тріпаку, аби за тобою наглядав?
— Це вже буде занадто. Я обіцяю, що буду стерегтися. Але й ти мені пообіцяй дещо.
— Що саме?
— Коли ми одружимося, ти не будеш мені забороняти займатися знахарством.
Кривулянин здивовано подивився на дівчину:
— А чому ти вирішила, що я буду тобі забороняти? Я, навпаки, буду пишатися, що моя дружина вміє зцілювати. Але якщо ти будеш лікувати когось подібного до Світолика, який буде слину на тебе пускати та руки не зможе стримати, то летітиме він дуже далеко і кісточок своїх не порахує.
Десь здалеку залунали викрики:
— Граю! Єсеню!
— Нас шукають чи що? Чи мені здалося? — спитав скарбошукач.
— Я теж чула, — підтвердила Єсеня.
— Тоді ходімо, — він взяв її за руку, і вони побігли до людей і вогню.