Розділ 9

                                                      Розділ 9
Минув вже день, як військо князя Гути перейшло кордон з Нагір'ям. Воно просувалося безлюдною долиною у передгір'ї, маючи на меті таємно пробратися до одного з укріплень мелетів. Табір влаштували на березі невеликої, але дуже гучної гірської річки, яка бадьоро шуміла поміж розкиданого каміння. Утор вибрався зі свого намету дуже рано. Над зависло похмуре небо, готове от-от пролитися дрібною мрякою. Віяло сирістю і прохолодою. Табір тільки-тільки починав прокидатися. Десь неподалік перегукувалися кухарі, іржали коні. Радник зморщив носа, провів рукою по обличчю. Маска викликала свербіж, хотілося постійно чесати як не носа, то лоба чи підборіддя. Сьогодні Утор прокинувся в такому ж похмурому, як небо, настрої. Він роззирнувся довкола, і його увагу привернули вартові, які розмовляли з якимось незнайомим воїном. Один з вартових підійшов до радника:

— Прибув посланець від посадника Рималя. У нього лист до князя з Кливеня.

— Дійсно? — Утор зіщулив очі. — Князь ще відпочиває. Я поговорю з посланцем.

Рималь — місто на кордоні Кулині з Мелеттю. Послання з Кливеня мав отримати римальський посадник, який уже потім спорядив гінця до кулинського війська.

Радник завів посланця у свій намет, якомога доброзичливіше розпитав його про мету приїзду та дорогу. Як виявилося, воїн їхав усю ніч, аби наздогнати князя Гуту та його загін. Утор, посилаючись на те, що князь ще не прокинувся, таки ухитрився виманити листа у гінця, пообіцявши передати його напряму Гуті, а його самого відправив відпочивати.

Коли радник залишився сам, то рвучким рухом відкрив тубуса та дістав послання. Воно було написане Всевидом.

«Володарю!

Нехай благовоління Сила допоможе здійснити вам ваші задуми, а заступництво Бранича захистить в бою. Повідомляю, що ваш покірний слуга виконує всі ваші накази та неухильно дотримується князівських настанов.

Поспішаю доповісти вам, що княжич Світолик перебуває в доброму здоров'ї й повністю встав на ноги. Але поширюються розмови про те, що княжичу таки потрібен мудрий наставник, бо знову тягне його до життя вільного, пригод та помсти. Княгиня Ліпослава також здорова. Їй не нудно у Високому Дворі, бо знайшла вона собі надійного друга — вашого племінника Борина. Поки що їхня дружба є пристойною та щирою, але чи буде вона тільки міцнішати, сказати не беруся.

Тепер, володарю, напишу про саме головне. Мені вдалося отримати деякі нечувані відомості. Історія про змія та пророцтво виявилася правдою. Землетрус, який зруйнував Куліж, можливо незабаром повторитися в горах Нагір'я, ймовірно навіть в тій місцевості, де ви знаходитесь. Тому я б порадив вам не вести військо в гори, де воно може бути засипане каменепадом. 

Чуття не підвело вашого слугу. Я молю вас всіма богами також остерігатися радника Утора. Цей чоловік дуже небезпечний. Більше того, я маю беззаперечні докази того, що він навіть не є людиною. Насправді Утор — це той, про кого у нас в Кулині навіть згадувати заборонено. Він — перамос, Сіра Потвора, замаскована під людину. Я не знаю, чого він прагне досягти, перебуваючи біля вас, але розумію, що нічого доброго для нас. Князю, повірте мені, я ніколи вас не підводив, вірою і правдою служив ці роки. Тримайте Утора якнайдалі від себе, хоча б приставте до нього довірених людей. Пам'ятайте, що Сірі Потвори можуть витягувати життєві сили людей. Також він має можливість за допомогою невідомих мені кристалів впливати на змія. Молю вас, будьте обережними!

Всевид, управитель Високого Двору Гути, славного князя Кулині. Писано за два дні до свята Початку Літа».

Утор роздратовано пожбурив листа на похідного стола. Деякий час він сидів мовчки, а потім оскалився, як хижак, що втратив здобич. Тепер він знав, хто нахабно вторгся до його таємних покоїв, хто ризикнув вкрасти його раба. Всевид! Що ж, загалом несподівано. Чим більше перамос про це думав, тим краще все ставало на свої місця. І як він не здогадався раніше! Отже, управитель все знає. Чи розповів він комусь про своє відкриття, крім князя у цьому листі? Невідомо, та є великий шанс, що ні. Тоді випадає можливість ще потягнути час, або навіть прибрати небажаного свідка.

Радник рішуче піднявся, підніс листа до полум'я свічки і з насолодою спостерігав, як вогонь пожирав його. Потім він покликав воїна, якому щедро платив за виконання всілякої брудної роботи, і шепнув тому кілька слів. Найманець кивнув та пішов, а через деякий час повернувся до намету Утора та покликав його за собою. 
Табір вже прокинувся. Воїни збиралися окремими гуртами і снідали гарячою кашею. Радник з убивцею просувалися швидко, непомітно ковзаючи поза похідними наметами. До одного з них, розміщеного трохи осторонь, вони й підійшли. Найманець поглядом вказав на шатро, а потім тихо проказав:

— Він там, поранений, але ще живий.

Утор пробрався до намету. Поміж господарського начиння на сплетеній з соломи підстилці лежав посланець від посадника Рималя. Його голова була вся в крові від сильного удару, а дихання здавалося слабким та ледь помітним. Утор зняв рукавички, зімкнув руки над його головою та з насолодою витягнув останні життєві сили з гінця.

— Ну от і все, — процідив він, піднявся на повний зріст, струснувши з пальців липкі краплі рідини.

Знову приховавши руки за рукавичками, перамос вийшов з шатра.

— Зараз я влаштую переполох, а ти витягнеш тіло і приховаєш в заростях.