Розділ 6

                                                     Розділ 6
Наступного дня Бажан зранку подався до своїх крамниць. Життя в його домі розмірено протікало далі. Куліжанки, які поки не знали, чим себе зайняти на новому місці, взялися допомагати Гостині по господарству. Опівдні у ворота хтось гучно постукав. Прислужник Редько виглянув і впустив знайомого, але трохи несподіваного гостя. Прийшов Грай.
— Я до Калини, — заявив він, нахабно заходячи в будинок друга. — А чому в такий час? Тому що мені потрібно було виспатися. Я не такий витривалий, як господар цього дому.
На переполох вийшла Калина. Єсеня ж тільки обережно виглядувала з-за дверей.
— Я пропоную тобі прогулятися по Радіжу. Хочу познайомити з однією людиною, — сказав скарбошукач знахарці. Запримітивши дівчину, він гукнув до неї:
— Досить ховатися. Одягайся, прогуляєшся з тіткою. Годі сидіти вдома, хоч на Радіж подивишся.
Грай очікував, що Єсеня заховається в кімнаті, але вона вийшла та несподівано погодилася на прогулянку:
— Та й піду, що мені втрачати?
Скарбошукач повів куліжанок та Славника, який теж за ними ув'язався, кривенькими вуличками. Говорив кривулянин переважно з Калиною. Її племінниця ж відмовчувалася, натомість тихцем спостерігала за ним. Грай також не випускав дівчину з поля зору. Ця гра поглядів змушувала його поводити себе більш розв'язніше та голосніше, її — злегка червоніти.
На самій окраїні міста скарбошукач зупинився біля добротної хатини, обабіч якої розташовувався дбайливо доглянутий город.
— Ось ми і прийшли. Тут живе одна моя добра знайома, яка вирощує лікарські трави. Мені здається, вам варто з нею познайомитися. Будете знати, в кого можна придбати свіжі трави по пристойній ціні. Проходьте, господиня вже чекає.
Грай, Калина, її син та Єсеня покинули гостинний дім аж у післяобідню пору. Жінки були задоволені, адже кривулянин розщедрився та придбав їм кілька мішечків з необхідними травами. Малий теж мав гарний настрій, бо наївся хліба з медом. Єсеня посміхалася та трохи розговорилася, від чого на душі у Грая стало трохи легше.
— Покажи нам крамниці Бажана, — попросила дівчина. — Древна там була, а ми — ні. Хочемо побачити, чим він торгує. 
Скарбошукач погодився, і компанія рушила мимо ринкової площі. Кривулянин вказував на будівлі, пояснював, де що знаходиться. Калина загавилася, сонце несподівано засліпило очі, а її плече боляче зіштовхнулося з чимось твердим. Зрозумівши, що на когось наскочила, жінка підняла голову і побачила перед собою високого сухорлявого чоловіка, з вигляду заможного, при зброї, в добротних чоботах. Хоч незнайомець був середнього віку, у його волоссі вже ховалося чимало сивини.
— Прошу пробачення, боги зашорили мені очі, — Калина вклонилася і, намагаючись не дивитися на грізного чоловіка, відійшла вбік: дивися, й пронесе.
Жінка віддалилася від незнайомця на безпечну відстань і вже готова була видихнути, як сухий, хрипкий голос змусив її завмерти:
— Ану стій.
Чоловік підійшов до знахарки і заглянув у її обличчя. Вона злякалася, зіщулилася,  але при цьому почала слабко вловлювати в рисах чоловіка щось знайоме.
Грай, Єсеня та Славник зупинилися та оглянулися.
— Калино! — покликав скарбошукач, не розуміючи, що відбувається.
— Калина? Це таки ти? — запитав незнайомець, повільно вимовляючи слова. На його обличчі змішалися подив і розгубленість.
— Славчин? — підняла очі жінка. До її свідомості нарешті дійшло, хто стояв перед нею. Губи пересохли, серце шалено закалатало в грудях.
— Що ти тут робиш? — глухо запитав він.
— Я вільна жінка, можу бути де захочу, — пробурмотіла знахарка.
— Не поводь себе так зухвало! Я ще раз питаю: як ти тут опинилася? — здавалося, чоловік почав втрачати терпіння.
— У тебе свої дороги, у мене — свої. Ти теж якось сюди потрапив... — Калина намагалася говорити впевнено, але її очі перелякано бігали з боку вбік.
— Мамо! — гукнув Славник і часто заморгав, не розуміючи, що було потрібно від його матері тому високому чоловіку.
Славчин обернувся і помітив дитину.
— Це твій син? — запитав він.
Знахарка мовчки кивнула і побігла до Славника, обхопивши його за плечі.
— Ходімо швидше, — сказала вона своїм супутникам.
— Що сталося? — запитала Єсеня. Вона захвилювалася, помітивши збуджений стан тітки.
— Нічого страшного, — відмахнулася Калина. — Зіштовхнулася в натовпі з якимось знатним воїном.
Вона пішла вперед, спонукаючи сина рухатися швидше.
— Ти знаєш, хто це був? — запитала Єсеня у Грая.
— Ще б пак. У Радіжі цього чоловіка всі знають. Він — місцевий посадник. Служить тут недавно, — розвів руками скарбошукач.
— Це ж треба! — тільки й вимовила ошелешено дівчина. Оглянувшись, вона побачила, що чоловік стоїть посеред вулиці і дивиться їм вслід, а люди оминають його, як хвилі камінь посеред бурхливої ріки.
В той день Калина залишалася стурбованою і небагатослівною. Було помітно, що вона не може знайти собі місця. Єсеня розповіла Древні про те, що сталося. Старша сестра спробувала розпитати тітку, та жінка навідріз відмовилася щось пояснювати племінницям. Тоді Древна відчепилася від неї і просто спостерігала за подальшою поведінкою Калини. 
Коли всі мешканці купецького дому разом вечеряли, Редько повідомив, що у ворота настійливо стукає якийсь невідомий чоловік.
— Вже пізно. Хто б це міг бути? — стурбовано запитав купець. — Він один?
— Еге ж, господарю, сам. Просить поговорити з Калиною.
Ложка випала з рук знахарки і гучно вдарилася об гляну миску.
— Невже це посадник? — не подумавши, вигукнула Єсеня.
— Посадник? — злегка зблід Бажан. Його рука інстинктивно потягнулася за мечем, але він сам же зняв його, як тільки повернувся додому. — Що йому до нас? Я з ним не сварився. Крім того, посадник, що розгулює сам містом в такий час, виглядає дуже... дивно. Треба його негайно запросити, це ж перша людина в Радіжі, князівський представник.
Купець рвучко встав і вийшов на вулицю, а коли повернувся, то розвів руками:
— Це таки посадник, тільки він навідріз відмовився заходити, говорить, що хоче зустрітися з Калиною.
Він з німим питанням подивився на знахарку. Калина, бліда, як молоко, повільно піднялася з-за столу.
— Я сьогодні на вулиці зіткнулася з чоловіком, який виявився моїм давнім знайомим. Грай сказав, що це був посадник Радіжа. Він прийшов до мене, тому не хвилюйтеся. Я переговорю з ним, і його прихід ніяк не вплине на господаря цього гостинного дому.
Вона повільно піднялася, розправила одяг, так само неквапливо, неначе приречена, рушила до дверей.
— Тебе провести? Хочеш, я сходжу з тобою? — запитав Бажан.
— Давай підемо разом? — запропонувала, піднявшись з лави, Древна.
— Ні, вечеряйте собі спокійно, за мене нічого тривожитися, — зупинила їх знахарка.
Коли Калина вийшла, тітка Гостина пошепки спитала куліжанок:
— Це які зв'язки у вашої тітки з самим посадником?
— Ми справді не знаємо, — здвигнула плечима Древна.
— Славнику, ти бачив колись того дядька, який вчора біля ринку з мамою зіштовхнувся? — спитала Єсеня в малого.
— Ніколи не бачив, — визнав хлопчина, сьорбаючи холодний узвар. — Він мені відразу не сподобався, занадто похмурий.
Калина ж тим часом, спотикаючись в темряві, вийшла до хвіртки і зупинилася. По той бік хтось заворушився, зашелестівши одягом.
— Калино, це ти? Відповідай! Я знаю, що це ти, — долинув трішки хрипкий голос з боку вулиці.
Жінка якусь мить промовчала, а потім відповіла: 
— Це я.
— Вийди до мене, — нетерпляче наказав голос.
— Не треба, Славчине. Поговоримо так. Як ти мене знайшов?
— Це було нескладно. Краще скажи, що ти тут робиш? Як ти опинилася в Радіжі? Ти ж жила в....
— Кривомежі? Так, я мешкала там колись давно. Ти прийшов мене допитувати?
— А ти хочеш справжнього допиту? Може, мені потрібно було з собою кілька воїнів з міської варти взяти? — чоловік по той бік воріт почав втрачати терпіння. — То як ти опинилася в Радіжі?
Калина тяжко видихнула і обперлася плечем об ворота. Вона розуміла, що Славчин тепер не відчепиться, поки не дізнається все, що хоче.
— Ти чув, що сталося з Куліжем? Так от, я останні десять років жила в Куліжі. Каменепад зруйнував моє житло, ми майже все втратили. Добрі люди допомогли мені й моїм племінницям перебратися на південь. Я не знала, що ти посадник в Радіжі, інакше б не прийшла в це місто, аби нетмозолити тобі очі.
Чоловік за хвірткою видав звук, схожий на глухе гарчання.
— Твій син... він від кого? Ти виходила заміж?
— А якщо і вийшла, то яка вже різниця? Минуло більше десяти років, коли ми бачилися востаннє. Мені потрібно було скласти руки і сидіти чекати, коли ж ти мене нарешті знайдеш? — її голос зрадливо затремтів. Знахарка втерла сльози, що несподівано виступили на очах та подякувала богам, що її співрозмовник не може їх побачити.
— Калино... Ти мені так і не відповіла. Той хлопчина — мій син?
— Ні... не твій... — слова впали як вирок.
Запала напружена тиша. Двоє людей по різний бік воріт важко дихали.
— Калино...
Але жінка перебила посадника і не дала йому договорити.
— Славчине, повертайся до своєї родини. Не турбуй більше мене. Дозволь іти своїм шляхом, мирно жити в цьому місті. Я теж не буду тобі докучати. Ти маєш владу, ти маєш силу, але будь-ласка, не чіпай і тих добрих людей, які дали нам тимчасовий прихисток у цьому домі. Заради всього, що між нами було колись. Нехай боги будуть цьому свідками.
У відповідь вона почула гнітюче мовчання  Чоловік по той бік воріт розвернувся і пішов геть, тільки його кроки ще деякий час відлунювали на пустій нічній вулиці. Калина закусила губу і присіла навпочіпки, огорнувши себе руками. Коли знахарці нарешті вдалося опанувати себе, вона підвелася та пішла в дім. Древна та Єсеня готувалися до сну, Славник вже спав. Вони готові були засипати тітку питаннями, але вона сама, випереджаючи їх, сказала:
— Посадник Радіжа — мій знайомий ще з часів, коли я жила в Кривомежі зі своїм батьком. Він хотів розпитати, що сталося з деякими людьми, яких ми обоє знали, але, на жаль, я не змогла допомогти йому.
Калина дмухнула на свічку, і кімната поринула в густу темряву. Темряву, яка якнайкраще приховає її стан від дівчат. Жінка поклала голову на подушку, наповнену, крім пір'я, ще й запашними лікарськими травами, і поринула в тривожні роздуми.