Розділ 5

                                                      Розділ 5
Всі присутні в хатині зачудовано дивилися на незнайомця.
— Я тебе пожалів, — буркнув майстер бою. — А тепер зізнавайся, хто ти такий і чому за нами стежиш?
Чоловік заворушився, розправив пониклі плечі, підняв голову і нарешті заговорив. Його голос був глухим, а слова звучали трохи дивно, неначе їх промовляв іноземець.
— Краще ви спочатку скажіть, ким будете, і чи можу я себе почувати в безпеці у вашому оточенні.
— Чи ти ба, який гусак! Ти не в тому положенні, щоб задавати нам питання, — Шумило дуже розлютився, його очі метали блискавиці. 
— Заспокойся, заспокойся, зараз все з'ясуємо, — примирливо сказав Дичин, смикнувши друга за рукав. — Отже, шановний, ви вже деякий час кружляєте навколо нашої хатини, розпитуєте про нас у шинку. Що вам від нас потрібно? Чим вам можуть бути корисними каліка, юнак та старий каменяр? Чи не занадто багато уваги до нас?
— Ви ж з Братства Істинного Знання, так? — похмуро кинув незнайомець.
— Я перепрошую, а з чого ви зробили такий висновок? Ми мирні люди, нікого не чіпаємо, непотребства всілякого не чинимо. То чому ви вирішили, що ми належимо до забороненого братства? — поцікавився Дичин.
— Та цей блазень точно для посадника все вивідує, або князівський вивідач, — буркнув Шумило, склавши руки на грудях.
— Я правий, — криво засміявся чоловік. — Ось він, — кивнув на майстра бою, — знає слова давньої клятви братчиків.
— Мало чого я знаю... Ти теж їх проказав, — Шумило роздратовано потер кінчик носа.
— Досить вже поводити себе, як малі діти. Я все розповім. Мене звати Бук і я належу до Братства Істинного Знання.
Всі присутні переглянулися. Дичин розправив бороду і сказав:
— Смілива заява, чоловіче. Чи знаєте ви, що Братство вже давно переслідується, і майже повністю знищене? Аби кому говорити про приналежність до нього не можна! Чим доведете своє зізнання?
Бук дістав з-за пазухи ланцюжок, на якому висіла емальована фігурка у вигляді качки.
— Бачите? Тепер вірите? — переможно кинув він. — Я так розумію, ви троє, — чоловік вказав на Дичина, Шумила та Найду, — також братчики. Тоді хто вони? — Бук вказав в бік Грая та  Бажана.
— Припустимо, що так, — обережно мовив Дичин. — Ці ж хлопці — не братчики, але свої. При них можна говорити.
Він назвав імена всіх присутніх. Шумило ж досі не міг заспокоїтися.
— Та не вивідач я, не вивідач! Досить мене звинувачувати! — не втримався чоловік. — Я двадцять років не був у Посередку! Зараз все розповім!
Він глибоко зітхнув і почав свою розповідь.
— Двадцять років тому нам — мені та братам Горнилі і Тишку — довелося ховатися від переслідування. На той час ми мешкали в містечку Кручич, і хтось видав нас місцевому посаднику. Втікати вирішили на південь. З Горнилом була ще його дружина та син. Їх він залишив у Радіжі, а сам подався з нами далі.
— О, Горнило! Я чув це ім'я, — вигукнув Грай. — Це ж той чоловік, який заховав дещо... е-е-е... цінне в горах!
— Так, це був наш з Тишком наставник, — продовжив Бук. — На відстані двох денних переходів від Радіжа ми натрапили на покинуте помешкання мага. Місцеві умовляли нас туди не ходити, сказали, що те місце прокляте... Але ми б не були братчиками, якби не дослідили його житло, хоча, вірніше сказати, берлогу. Справа в тому, що той маг жив під землею. Ми забралися всередину в надії пересидіти там деякий час.
— Ти уявляєш, це туди я планую податися на пошуки різних цікавинок, — прошепотів скарбошукач на вухо купцеві. — Оце так риба припливла до рук Шумила! Він знає, де це місце!
Бажан кивнув, при цьому уважно слухаючи розповідь братчика. Той же продовжував:
— Звичайно, ми все оглянули всередині. У мага виявилася чимала бібліотека. І саме в ній Горнило віднайшов три стародавні книги, написані таємним письмом. Ми з Тишком були молодими і не мали достатньо знань, аби їх прочитати. Горнило ж був старшим серед нас, і він розумів тайнопис. Оглянувши книги, вчитель сказав, що вони дуже цінні і в них йде мова про змія, що спить під Мовчазними горами. Горнило сказав тільки, що через двадцять років цей змій почне ворушитися, що викличе землетруси. По книзі можна було зробити розрахунки, де і коли це станеться. Він приблизно розрахував перші два поштовхи і повідомив нам, що загроза висить над Куліжем і замком Сіра Гряда в Нагір'ї. Ми не дуже в це повірили, але Горнило виглядав надто стурбованим.
Дичин весь час кивав, поки Бук говорив.
— Це так, це все дійсно так. І куди ж ви поділи книги?
— На той час відомості про те, що десь, аж через двадцять років, відбудеться землетрус, здавалися примарними. Хто б нам повірив, кому б це було цікаво? Крім того, нас переслідували. Ми вирішили розділитися  Кожен взяв собі одну книгу. Горнило обрав першу частину, з допомогою якої можна було розрахувати час та місце ворушіння змія. Він дуже хвилювався та мав намір десь добре заховати книгу. Я взяв другу частину, Тишкові дісталася третя. Потім ми розділилися і кожен пішов своєю дорогою. Але ми домовилися зійтися біля берлоги мага через двадцять років, щоб вирішити, що робити з передбаченням землетрусу. Я виконав обіцянку і прийшов в умовлене місце, але там нікого не виявилося. Почекавши два дні, вирушив до Радіжа в надії розвідати становище та розшукати якісь сліди братчиків.
— І вам невідома подальша доля ваших супутників? — м'яко спитав Дичин.
— На жаль, ні, — похитав головою Бук. — Я тільки знаю, що Горнило збирався заховати книгу. Він хотів залишитися в Посередку  Ми з Тишком мали намір подорожувати. Мене манили далекі землі. Я подався на Рівнину, і далі на південь — до Пустелі і моря. За двадцять років я багато де побував і чимало побачив, але повернувся до Посередку, як і було умовлено.
— Здається, я можу вас просвітити, яка доля спіткала Горнила. Я бачив його останки в гірській печері, розташованій на важкодоступному уступі, — втрутився Грай, злегка похитуючись на давно розсохлому стільці.
Братчик-мандрівник повернув голову до нього:
— Чому ви вирішили, що це був Горнило?
— Тому, що все сходиться, — скарбошукач піднявся з незручного стільця на повний зріст. — Його дружина, яка нещодавно відправилася до Супокою, сказала мені, що її чоловік пішов сховати в горах якусь цінні книгу і не повернувся. А я знайшов цю книгу в печері біля висохлого тіла.
Бук опустив голову вниз, втупившись на збиті носки своїх чобіт, потім зітхнув і повільно вимовив:
— Он як? Отже, одного з нас чекати вже не доведеться. Горнило був моїм вчителем, людиною гарячковою, але розумною та достойною. Нехай боги добре його приймуть в Супокої.
— Я чув про Горнила, але особисто не був знайомим, — зазначив Дичин. — Як жаль... Хотів приховати знахідку, але загинув сам
— Ви кажете, що знайшли книгу, яку мав Горнило? Першу частину? — звернувся Бук до Грая. — Отже, я був правий!
— Правий в чому? — підозріло пришурився Шумило. — Ти й так вже багато зайвого про нас знаєш. До речі, як ти нас знайшов?
— Дозвольте завершити свою розповідь. Так от, я прибув в Радіж в надії розшукати хоча б дружину Горнила, якщо вона ще жила в цьому місті. Як виявилося, вона вже померла, а їх син давно покинув Радіж. Сусіди сказали мені, що в останні дні жінку відвідували якісь дивні люди. Вони описали мені молодого чоловіка з сережкою в вусі, жінку зі шрамом на обличчі, та німого лисого здорованя. Коли я безцільно бродив містом, мені неймовірно пощастило, бо на моєму шляху трапилися описані люди. Я прослідкував за ними, розвідав хто вони. Виявилося, щоице скарбошукачі.
Грай вже відкрито сміявся та плескав у долоні.
— І він каже, що не вивідач! Ви тільки подивіться! Треба це Шуті та Коцуру розповісти! — він витер сльози, що виступили в кутках його очей. До його сміху долучився й Шумило.
— Ой, вивідач! Це ж треба! — крикнув він.
Бук же переводив погляд то на одного, то на іншого.
— А що мені зоставалося робити? І щоб зробили ви на моєму місці? На чорному ринку я за деяку плату довідався, що ці самі скарбошукачі з'явилися в місті десь півроку назад. Не так давно вони розжилися стародавньою книгою, яку швидко продали. Я почав здогадуватися, що ж це була за книга. А коли поцікавився, хто ж став покупцем, то вийшов на каменяра на ім'я Шумило. І пригадалося мені, що десь, колись, в далекій молодості, я його вже чув. І дійсно, навіщо каменяреві книга, написана таємним письмом? Вона б дійсно зацікавила хіба що якогось багатія — збирача старовинних речей, або братчиків, Тоді я почав вивідувати про Шумила та його оточення, і знайшов вашу хатину.
— Нічого в цьому місті не вдається приховати, — сумно підсумував Бажан, зітхнувши про себе.
— Хто шукає, той знайде, — погодився Дичин. — На жаль, так. Та ризик був того вартий.
— Отже, у вас є перша книга? — запитав Бук, уважно оглянувши всіх присутніх. — Ви змогли прочитати її?
У відповідь він почув тишу, і тільки старий братчик, прикований до ліжка, ледь помітно кивнув.
— То ви знаєте, що через десять днів в місті Куліжі, розташованому в підніжжі Мовчазних гір, може статися землетрус?
І знову тиша.
— Чому ви мовчите? — аж підскочив Бук.
— Тому що Куліж вже лежить в руїнах, — тихо промовив Дичин.
— Як так... Горнило ж сказав...
— Брат Горнило очевидно здійснював розрахунки поспіхом і помилився більше ніж на два тижні.
— То що... Це правда? Змій справді існує, а Куліжа вже не має? — схопився за голову мандрівник. Його розпач здавався справді щирим.
Дичин коротко розповів йому про нещодавню подорож, здійснену з наміром попередити мешканців міста, і чим ця затія завершилася. Буку знадобилося трохи часу, аби осягнути все, що трапилося.
— Ох, мені потрібно було повернутися до Посередку раніше. Як жаль, що місто таки було знищене... Води, можна мені води?
Найда подав йому глиняну кружку, і чоловік одним духом випив її вміст.
— Сталося, що сталося. Тепер ми теж переконалися в правдивості книги, — буркнув Шумило. — Однак в цій справі теж залишилося кілька незрозумілостей. Чи міг ти, брате Дичине, теж, як і Горнило в свій час, помилитися в розрахунках? Перший поштовх відбувся на кілька днів раніше...
Братчик заперечливо похитав головою.
— Без зайвої скромності скажу, що з розрахунками я справляюся добре. Крім того, тричі перевірив їх точність. 
— І як ви думаєте, чому так сталося? — поцікавився Бажан, нахилившись вперед і охопивши руками коліна. Його персні тьмяно блиснули в напівтемряві хатини.
Дичин зітхнув, задумавшись.
— Я впевнений, що щось вплинуло на змія.
— Можливо, він намагався прокинутися? Його взагалі можна розбудити? — очі Найди світилися непідробною цікавістю.
— Я вважаю, що це можливо, — задумливо мовив Дичин. — Та навіщо це робити, якщо це чудовисько рознесе всю Благу Землю? Можливо, є якісь способи управління змієм, описані в наступних книгах. От хотілося б знати, випадково це було чи цілеспрямовано...
Несподівано підвівся Бук.
— Про це говориться у третій книзі, яку забрав Тишко. Я пам'ятаю, як Горнило згадував про якісь кристали, з допомогою яких можна впливати на змія. Здається, їх має бути п'ять.
— Ось, це підтверджує мої здогади. Але ми не можемо напевно стверджувати, поки не ознайомимося з наступними книгами.
— А ще було б цікаво дізнатися, які ж негідники посміли на нас з Тріпакою напасти в Кливені, і чому мій ніж був перемазаний чорною кров'ю, — пробурмотів Грай.
— Можливо, це не має ніякого відношення до справи зі змієм, — припустив Шумило.
— Не знаю, як там змій, але халепи з князем Гутою я нахапався, — продовжив жалітися скарбошукач. — Він тепер хоче, щоб я знайшов діда-віщуна, який напророкував землетрус. А ще князь буде слідкувати за тим, чи одружуся я...
— Не сумуй, Гута пішов у похід. Хто знає, чим він завершиться. Можливо, йому буде не до того, аби шукати діда-віщуна, — промовив Дичин.
— Що ж, доведеться й далі брехати князю. Відчуваю, що буду я тікати з Посередку, як шкодливий кіт, — посміхнувся Грай, але усмішка вийшла дещо вимученою.
— Послухай, Буку, а де ж поділася друга книга, яку ти взяв з собою? — поцікавився Шумило.
Братчик загадково посміхнувся і ляснув по шкіряній сумці, яка лежала на підлозі біля його стільця.
— А ось вона! Я з нею ніколи не розлучаюся. А оскільки прочитати не можу, тому мені вона тепер ні до чого. Я з радістю передам книгу людині, яка зрозуміє, що в ній написано.
Він урочисто відкрив сумку, дістав книгу в шкіряній обмотці і повільно, ніби величезну цінність, передав Дичину.
— Це дійсно велика удача отримати її сьогодні. Я вдячний вам, шановний, що ви змогли зберегти цю книгу і доставити до Кулині. Можливо, вона допоможе врятувати не одне людське життя. А я, в свою чергу, постараюся ретельно дослідити зміст книги, аби не випустити чогось дуже важливого.
— Нехай буде так, — схилив голову Бук.
Мовчання перервав Бажан, якого мучило ще одне важливе питання.
— Учителю, чи вирахували ви, коли і де відбудеться другий поштовх?
Всі погляди зосередилися на Дичині.
— Так, вирахував... Але це виявилося не так просто, як першого разу. Справа в тому, що в книзі пошкоджені сторінки. Тому місце може бути неточним. 
— Горнило говорив, що це буде біля замок Сіра Гряда в Нагір'ї. Я вже, здається, згадував про нього, — мовив Бук.
— Можливо, — погодився Дичин. — А може й ні. Найдо, подай, будь-ласка, карту.
Над хворим братчиком схилилося п'ятеро облич. Шумило підніс свічку, аби було краще видно.
— Другий поштовх, імовірно, станеться в горах на землях Мелеті, неподалік кордону з Посередком. Приблизне місце знаходиться між вершиною гори Кам'яниця, згаданим нашим гостем замком та ущелиною Підземна паща. Там досить безлюдно. За останні роки мелети відновили на цих землях кілька покинутих укріплень.
— А час? — запитав Найда.
— Туди ви вже не встигнете добратися. Все станеться приблизно через тиждень. Можливо, на якийсь день я помилився.
— Великих міст в горах немає. Від цього на душі легше, — тихо сказав Шумило.
— Якщо вірити чуткам, князь Гута пішов в похід не на розбійників, що промишляли на прикордонні, а саме на мелетів. Можливо, дружина Кулині рухається саме до цього місця, — на обличчі Бажана з'явилося занепокоєння. — Що з цим будемо робити?
— Я пропоную відправити повідомлення до Високого Двору. Князь повірив, що змій існує насправді. Він наказав тримати зв'язок з управителем Всевидом і в будь-якому місті скористатися голубами, яких тримають посадники для швидкої передачі новин до Кливеня.
— Напевно, це буде найкраще рішення, — погодився Дичин.
Вони допізна сиділи й обговорювали різні дрібниці, пов'язані зі змієм, книгами та братством. Тривога, що охопила купця, так і не зникла. В цю ніч він знову відчув неспокій.