Розділ 4

                                                         Розділ 4
Бажан, як і обіцяв, у другій половині дня повів Древну до своїх крамниць. Вони вирішили пройтися пішки, щоб не привертати до себе зайвої уваги. Купець розповідав про Радіж і про все, що зустрічалося на їх шляху. Дівчина уважно слухала та запам'ятовувала, дещо перепитувала. Їй було важливо дізнатися більше про місто, у якому вона збиралася жити.
Та уваги уникнути не вдалося. Кожен, хто знав Бажана, уважно роздивлявся Древну, багатозначно кивав головою або посміхався.
— Мені ніяково. Твої знайомі своїми поглядами збираються пропекти мене, — зізналася вона своєму супутнику.
— Просто бачать тебе вперше. Незабаром вони про це забудуть, — посміхнувся купець. Він перебував у гарному настрої і, здавалося, насолоджувався моментом. 
У крамниці, яка знаходилася біля храму, Бажан таки вмовив куліжанку обрати три відрізки якісної тканини на сукні та один шмат, аби пошити нові штани Славнику. Пройшлися вони й до крамниці, що розташовувалася біля ринку. Там купець подарував Древні срібну прикрасу для волосся, подібну до тієї, яку носив сам.
— Такі речі виготовляють на самому півдні Рівнини, — пояснив він.
— Але ж вона, мабуть, дорога, — запротестувала дівчина.
— Люди дорожчі речей, — загадково відповів Бажан і сам скріпив прикрасою кілька неслухняних кучерявих пасом її волосся. 
Додому вони повернулися під вечір, злегка втомлені, але задоволені. Жінки клопоталися над вечерею. Калина приготувала традиційні куліжанські ласощі. Незабаром з'явився Грай зі своєю компанією.
— О, а ти нічого так влаштувався, — присвиснув він, оглядаючи дім Бажана.
— Звичайний будинок, — здвигнув той плечима.
— Ну-ну, — діловито мовив скарбошукач і попрямував до столу, виклавши на нього м'ясний пиріг, дебелий окраєць сиру та пляшку вина.
Грай перезнайомився з домашніми Бажана, а потім представив свою «родину». Якщо Тріпаку половина присутніх вже знала, то Шута, Коцур та дід Ходун викликали непідробне зацікавлення. Як виявилося, Коцур був німим, але все добре розумів. Єсеня сиділа, з-під лоба позираючи то на Грая, то на Шуту. У неї в голові не вкладалося, що пошуком всіляких цінностей може займатися жінка. «А якщо вона з ним?» — збентежено подумала дівчина. — «Та ні, такого не може бути. Шута виглядає старше, і цей шрам на оці... навряд чи робить її привабливою». Поки куліжанка придивлялася до Шути, жінка сама звернулася до неї:
— Це тебе врятував Грай, обдуривши князя Гуту?
— Егеж, — зітхнула Єсеня.
— Це був сміливий вчинок. Не кожен піде на таке, — сказала вона, просвердлюючи дівчину уважним поглядом.
— Так, і я йому дуже вдячна. Одним богам відомо, щоб зі мною сталося, якби він не прийшов по мене. Ви ж не розсердилися за це?
— А чому я маю сердитися? Що ти собі надумала? — здивувалася Шута. Куліжанка готова була крізь землю провалитися.
Натомість скарбошукачка гучно та щиро розсміялася.
— Грай — мій названий брат. Зі своєю справжньою родиною він трохи... розсварився. Ми всі не родичі по крові, але один за одного горлянки поперегризаємо. Ти теж можеш стати частиною нашої родини. Так що ласкаво просимо.
— Це він вам розповів? — Єсеня вдала, що захопилася їжею.
— Ну... скажімо так, ми трохи допитали Грая. Придивися до нього краще. Він веселий, багато говорить, здається нахабним, але не зробить підступу, навпаки, потурбується і захистить.
Розмова перервалася, Шуту відволікли, і куліжанка полегшено зітхнула. Вона ще не була готова обговорювати Грая та своє ставлення до нього з людиною з його оточення. Однак дівчина мимоволі раз по раз поглядала, що ж робить скарбошукач, та прислухалася до його слів.
Грай же розмовляв з Бажаном.
— Я радий, що твоя торгівля не постраждала від твоєї відсутності. Мені так спокійніше. На випадок чого буде в кого хоч срібла позичити, — говорив кривулянин.
— На мене не дуже надійся. Не такий я вже і заможний, — відмахнувся купець. — Що ти тепер плануєш робити?
— Після свята Початку Літа нам треба вирушати на нові пошуки. Мені тут прошепотіли, що в двох днях переходу звідси колись жив навіжений чаклун і ніби залишилося його житло. Місцеві бояться туди навідуватися, тому є надія, що деякі цікаві речі могли зберегтися. — Грай обережно зиркнув на Єсеню, чи почула вона про те, що він зі своєю компанією планує покинути Радіж.
— Що ж, вдалих вам пошуків. Якщо знайдете щось цікавеньке, покажи мені, перш ніж продавати на чорному ринку, — мовив Бажан і обернувся, бо хтось торкнувся його плеча.
Це виявився Байко.
— Господарю, тут вам якийсь хлопчина записку передав.
Купець швидко розгорнув маленький шматок берести і прочитав:
«Поки не приходьте. За нами хтось стежить».
Він стурбовано передав записку Граю.
— Це від Шумила? — здогадався скарбошукач.
— Схоже, що так, — кивнув Бажан. 
— І хто б це міг бути? Споглядач від посадника? Чи, може, ті, хто напав на нас в Кливені, вийшли на слід жерця?
Купець розгублено похитав головою. Тривога вмить охопила його.
— Що гадати? Треба йти до Шумила та все дізнатися від нього, — запропонував Грай.
— Але ж він попросив не приходити, — заперечив Бажан.
— Як ти думаєш, що зараз робить наш братчик? Чи ти Шумила не знаєш? Швидше за все, він на того спостерігача полює. Можливо, він потребує нашої допомоги, але ж сам не зізнається в цьому.
— А як ми потрапимо на виселки, якщо міські ворота вже закриті? — не вгавав купець.
Скарбошукач виставив долоні обох рук перед собою.
— Тут вже довірся мені. Я знаю деякі шляхи.
— Когось будемо брати з собою?
— Ти хочеш всіх завчасно переполошити? Поки розвідаємо, що і як. Можливо, Шумило вже і сам впорався. І візьми трохи дзвінкої монети з собою. А то я витратився трохи в дорозі, поки що в кишені багато не дзвенить.
— Та ви мене скоро по світу пустите! — різко змахнув рукою Бажан. Він підійшов до тітки Гостини і тихо сказав їй:
— Нам з Граєм потрібно вирішити деякі справи. Ти вже приглянь, аби гостям всього вистачило.
— Добре, синку. За це не хвилюйся,— вона поплескала широкою долонею по його руці.— Будь обережним.
— Я незабаром повернуся.
Грай прошепотів Тріпаці на вухо кілька слів. Той спершу здивувався, а потім кивнув: мовляв, я все зрозумів.
Через деякий час купець та скарбошукач вже простували вечірніми вулицями Радіжа.
— Ну і куди ми йдемо? — спитав Бажан, за звичкою перевіряючи, чи на місці гаманець.
— Зараз побачиш, — діловито відповів Грай.
Вони вийшли на вулицю, розташовану неподалік міської стіни.
— Там є невелика хвіртка, — не збавляючи кроку, пояснював скарбошукач. — Але її охороняє мій добрий знайомий. Якщо сьогодні його черга вартувати — вважай, нам пощастило.
— А якщо його там немає? — уточнив купець.
— Тоді будемо спускатися з міської стіни.
Бажан кисло скривився. Можливий спуск його зовсім не радував. Купець залишився стояти на місці, поки Грай ходив до вартових. Через деякий час він помахав рукою Бажану, щоб той підійшов. Їх пропустили через маленьку непримітну хвіртку, приховану під плетивом хмелю.
По той бік стіни друзі потрапили в зарості якихось дикорослих рослин. Однак висілки розташовувалися неподалік, бо добре було чутно собачий гавкіт, а також раз-по-раз людські голоси.
— Ти знаєш, куди тепер нам рухатися? — запитав трохи ошелешений купець.
— Головне, що ми за стіною. А там розберемося, де наш Шумило мешкає, — бадьоро мовив скарбошукач, пробираючись через минулорічний сухостій.
Бажан тільки тихо вилаявся про себе. В цьому був весь Грай — спочатку діяв, а по ходу вже думав, що робити далі. Якимось чудом вони таки вийшли в обжиті місця. Висілки останнім часом розрослися, в них можна було заблукати або плутати колами. Раптом скарбошукач зупинився: 
— О, я пам'ятаю це місце! Ходімо, здається вже недалеко.
Врешті-решт друзі таки вийшли до хатини братчиків. Біля неї було тихо і темно. Важко було сказати, чи там щось відбувалося, чи мешканці цього житла вже мирно спали.
— Чекай, — купець зупинив Грая, — тут же Шумилові пастки.
— Ти пам'ятаєш, де вони?
— Спробую пригадати...
Бажан обережно рушив вперед, скарбошукач за ним слід у слід. Нарешті вони добралися до порога. Двері виявилися замкненими зсередини. Купець постукав. Хтось тихо підійшов з іншого боку дверей, але не відчинив їх, а зупинився.
— Відкривайте, це свої, — тихо мовив Бажан.
— Хлопче, це ти? — почувся голос Шумила. — Ти сам?
— Я з Граєм.
Дзенькнув засув, двері відчинилися.
— Заходьте. Часи такі, що потрібно бути насторожі.
Купець та скарбошукач потрапили до темних сіней, а потім, відхиливши завісу, і до самого помешкання. Всі мешканці хатини були на місці. Дичин, побачивши нових гостей, щиро посміхнувся:
— Ось і наші мандрівники! Я вас оце нещодавно згадував, побачити хотів, а ви тут як тут.
Найда застиг в узголів'ї свого вчителя з насупленим обличчям. Шумило ж пробурчав:
— Я ж просив вас не приходити, поки не владнаю одне діло. І як ви пройшли через мої пастки?
— Стосовно пасток — то до Бажана питання. Якщо ми вирішили допомогти, то вони нас не зупинять, — пояснив Грай. — Чи наша допомога вже не потрібна?
— Судіть самі, — майстер бою кивнув головою в напрямку кутка. Друзі подивилися туди і побачили чоловіка середнього віку в дорожньому одязі, який сидів на стільці, похнюпивши розпатлану голову.
— Хто це? — запитав Бажан, здивовано розглядаючи незнайомця.
— А от ми зараз разом і дізнаємося, — рішуче відрізав Шумило.
На мить запала напружена тиша, яка буває перед тим, коли ось-ось готова привідкритися завіса таємниці.