Розділ 3

                                                   Розділ 3
Дружина князя Гути розмістилася табором в Глухому урочищі. Сюди військо добралося за три дні, але до Мелеті ще було далеко. Надворі вечоріло, воїни облаштовували табір. Князь Гута відпочивав у своєму наметі. Для Утора це був найкращий час, аби вислизнути та залагодити свої справи. Тим більше, що неподалік на нього вже чекала вона ‒ Фурая, володарка рідкісних здібностей.
Радник непомітно вибрався з табору та подався до заростей молодого лісу, що оточував урочище. Дружинники зупинялися в таких місцях, щоб їхній похід зоставався менш помітним. Було оголошено, що вони йдуть приборкувати гірських розбійників на східному прикордонні. Про те, що похід запланований проти Нагір'я, мовчали, однак чутки вже поповзли. Та Гута до останнього намагався утримати головну мету походу в таємниці.
Утор обережно просувався лісом, намагаючись не наступати на тріскучі гілки. Він знав, що Фурая вже близько. Вони спілкувалися за допомогою пари рідкісних кристалів. Потрібно було роками відточувати вправність, щоб мати змогу ними користуватися. За допомогою кристалів можна відчути місце розташування один одного та передати в загальному розумінні одну-дві узагальнені думки. Тривалі розмови словами та реченнями за допомогою цих речей були неможливими.
Несподівано радник відчув, як щось важко опустилося за його спиною. Чиїсь руки обхопили його за шию, а до горла було приставлене холодне лезо кинджала.
‒ Припини ці дитячі ігри, ‒ спокійно сказав він. ‒ Я знаю, що це ти.
Горло Утора відпустили, і перед ним з'явилася Фурая ‒ висока, в чорному похідному одязі. Вона відкинула чорну тканинну маску, каптур і відкрила своє справжнє обличчя ‒ обличчя жінки з народу перамосів ‒ і хижо посміхнулася, показавши тонкі загострені зуби. Шкіра Фураї мала сіро-болотний колір, трохи світліший, ніж у самого радника. Волосся не було волоссям в людському розумінні. Воно радше нагадувало темно-сірі пасма, що утворювалися з ороговівшої шкіри на кшталт м'яких нігтів, та зростали від лоба в напрямку потилиці. Очі були схожі на людські, але глибоко-чорні, як безодня, та мигдалеподібні за формою. Брови від перенісся піднімалися під певним кутом вверх і там губилися. Ніс здавався широким, розплесканим і більше походив на тваринний. По сірим щокам пролягали тонкі білі візерунки. Вони були наслідком пережитої ініціаціації. Шрами, які залишалися на шкірі перамосів, набували з часом білого кольору. За візерунками на тілі можна було дізнатися основні відомості про походження, становище та здібності кожного представника цього народу.
Утор дивився на мереживо білих ліній на обличчі Фураї, і всередині нього наростала заздрість. Він сам походив з дуже знатного роду. Та, щоб здобути своє нинішнє положення, йому довелося довго і тяжко працювати над собою, розвиваючи та шліфуючи власні здібності. Вона ж не могла похвалитися таким бездоганним походженням, але піднеслася досить швидко завдяки рідкісному серед їх народу вродженому таланту. Фурая могла не просто живитися життєвою силою інших істот, а вміла витягувати їх спогади, навіть ті, які, здавалося б, давно зникли в глибинах пам'яті. За це її й цінували при дворі, доручаючи виконувати особливо важливі завдання. По міркам перамосів Фурая вважалася досить гарною. Ще вона поводила себе нахабно і часто жорстоко, чим викликала страх навіть серед свого народу. Радник був би не проти посилити свій клан наявністю такої сильної войовниці та магині, зробивши своєю третьою дружиною. Однак про це варто було подумати потім, коли вони нарешті виконають свою місію на Благій Землі або, як називали континент перамоси, Сев'язарі .
‒ Отже, нарешті ти тут, ‒ сухо мовив Утор, ‒ це вселяє надію. Бо мої довбні ні на що не годяться.
‒ Ти сам свого часу обрав їх, ‒ з насмішкою сказала Фурая.
‒ Чому ти без людської маски? ‒ роздратовано запитав він.
‒ Ненавиджу ці маски! ‒ фиркнула вона. ‒ Мені достатньо і моєї чорної.
‒ Але ж не забувай, що ти вже в Посередку! ‒ Утор починав злитися.
‒ Я непомітно провела загін з п’ятнадцяти воїнів через Нагір'я. То чого мені боятися тепер? ‒ з викликом процідила Фурая, а потім вже більш миролюбно додала: ‒ Не хвилюйся, коли настане час, я одягну ту кляту маску.
Здавалося, що обличчя радника не змінилося. Але таке враження могло скластися в того, хто не знав, що він носить маску. На справжньому його лиці гнів боровся з обуренням: губи посмикувалися, ніздрі люто роздувалися. Утору ледве вдалося опанувати свою роздратованість.
— Отже, давай перейдемо до справи. Плани змінюються. У Кливені твоя допомога вже не потрібна.
— Отакої! — хмикнула Фурая. — Що ж сталося?
— Хтось викрав нашого полоненого, — радник відвернувся, аби не бачити її насмішкуватого погляду.
Однак войовниця повела себе стримано, навіть дещо стривожилася.
— Це велика прикрість. Він би ще міг би бути корисним. Ти знаєш, хто осмілів настільки, що забрався до вашого житла?
Утор заперечливо замотав головою.
— Може, це твої неравдиві помічники не справилися із обов'язками?
— У той день вони були зі мною разом, — буркнув він. — Я обов'язково це дізнаюся, коли повернуся з походу. Якщо, звісно, вважатиму за потрібне повернутися. І той, хто посягнув на мого раба, дуже сильно про це пошкодує.
— Хто б це не був, він вже знає, хто ти є, — нагадала Фурая, і це боляче різонуло по самолюбству радника.
— Можливо й не знає. Я витягнув у ницого раба залишки його життєвих сил. Він ледь животів, можливо, вже й подохнув.
— Сподіваюся, ти знаєш, що робиш. Куди ж тепер прямувати мені? — діловито запитала вона, граючись гостро відточеними кинджалами.
— Ти зі своїм загоном вирушиш до Заповідного лісу. На вас там рівно через тиждень чекатиме один з моїх слуг. Місце зустрічі — біля Каменю божества. На той час вони вже мають відслідкувати здобич.
— І хто на цей раз стане нашою здобиччю? — примружила чорні очі Фурая.
Утор вимовив це ім'я з особливим роздратуванням.
— Княжич Малко.
— Хто, хто? — перепитала войовниця. — Хіба у Гути син не Світоликом зветься?
— Я маю на увазі третього сина того кривулянського боягуза, який став їжею для нашого божества. Цей паскудних якимось чином став причетним до історії зі змієм. Я підозрюю, що він роздобув першу книгу «Записів магів Шоа» і знає того, хто може прочитати таємне письмо.
— Та невже ти напав на слід книги, яку ми так довго шукали? — здивувалася Фурая. — Це гарні новини.
— Атож, особливо в той час, коли змій дійсно почав ворушитися. Для виконання нашого плану познаходити всі речі, пов'язані з цією тварюкою під горами, дуже важливо.
— А що там з тим куличанським містом, що мало потрапити під удар? — з нотою презирства запитала вона і запустила свої кинджали у найближче дерево.
— Куліж зруйнований. Сила змія величезна. Буде великою дурістю не використати її.
— Отже, я маю упіймати княжича Малка, знайти книгу і людину, яка її прочитає. Що ще? — войовниця витягла зброю зі стволу дерева і повернула їх на звичне місце у себе на поясі.
— Княжич Малко — головна ціль. Він ще називає себе Граєм, займається пошуком скарбів і різних диковинок. Очевидно, якось так він і вийшов на книгу. Біля нього крутиться кілька недоумків. Швидше за все, вони теж щось знають. Обабіч Малка притерлися й доньки того зодчого з Куліжа, який знайшов камінці. Співпадіння це чи ні, але коли вони вже зібралися разом, то варто потрусити і цих дівчат. Витягни їх спогади. Можливо, вони щось ще знають про кристали.
— Навіть так? — вона постукотіла пальцями по руків'ю легкого, але дуже гострого меча, який теж носила притороченим до поясу. — Всі курочки збіглися в один курник? Це не випадковість, це доля. Велике божество веде свій народ в часи, коли над нами самими нависла загроза. Я можу відправлятися?
— Зачекай, це ще не все. Потрібно збирати відомості про місцерозташування села чи містечка з назвою Плутаха, — радник склав руки на грудях, свердлячи очима співрозмовницю. На мить вона здалася йому сьогодні надто... втихомиреною та спокійною для свого норову, і це навіть непокоїло.
— Плутаха? А що там?
— Раб говорив, що поблизу знаходилося сховище чаклуна, в якому вони знайшли книги. Якщо це місце ще існує, його варто перевірити.
— Розумію. Це всі завдання?
— Ти кудись надто поспішаєш? — невдоволено кинув Утор. — До Заповітного лісу за тиждень точно доберетеся, ще й час в запасі залишиться.
— Набридло слухати твій занудний голос, зрозуміло? — відрізала Фурая. — Скажи краще ось що: як мені діяти, коли твій слуга не з'явиться на зустріч?
— Чекай два дні, тоді шукай Малка сама. Він зі своєю компанією вирушив на південь від Кливеня. Думаю, що далеко вони не заїхали. Також постарайтеся діяти тихо, не створювати зайвого галасу. У моїх помічників є грамота з печаттю князя на ув'язнення будь-якої людини. Скористайтеся спершу нею.
— Добре, добре, спадкоємцю Чорної крові, — вона дружньо поплескала його по плечу. — Я розберуся з цим. Ти ж знаєш, я не знаю жалю, а провалів у мене ще не було. Ти сам що плануєш робити?
— Мені потрібно руками Гути ослабити Нагір'я. Поки я при князеві, поки й зможу ним крутити. Якщо ж мене викриють, то доведеться міняти план.
— Ти знову хочеш скористатися камінцями?
Радник дістав з кишені два оброблені камені — білий та жовтий, підкинув їх на долоні, немовби кидав жереб.
— Їх тільки два. З Куліжем вони спрацювали, прискоривши землетрус на кілька днів. Я не знаю точного місця в Нагір'ї, де змій має поворушитися вдруге. І не відаю, чи це допоможе чимось мені. Але я спробую. Потрібно розібратися, як ці камені працюють.
Войовниця з розумінням кивнула.
— Що ж, тоді успіхів тобі. Не тобі особисто, а в нашому спільному ділі.
— Іншого від тебе я і не очікував, — пирхнув радник. — Будь обережна, дій з розумом. Не забувай, що ти в Посередку. Звітуй мені постійно через кристали.
— Не тобі мене вчити! — оскалилася Фурая. — Я пам'ятаю, що знаходжуся на своїй землі. Настане час, коли нам не доведеться ховатися. Бувай, Фригоне!
Вона легко розвернулася і нечутно зникла в заростях. Утор дивився їй услід. В останніх словах войовниця таки показала свою справжню суть. Ще й назвала його справжнім ім'ям. Не тим, яким радник змушений був прикриватися в Кулині, а тим, під яким його знали на острові, в Новій Варіді. Це була насмішка чи спроба показати дружнє ставлення? Та яка, по суті, різниця? Кожен з них робить свою справу з волі Ріміалоса — великого божества перамосів. А там буде видно, до кого божество проявить свою прихильність.
Коли Утор повернувся до табору, ніхто й не помітив його зникнення. Князь Гута грав з воєводами в крамхи і розмірковував про бойовий дух мелетів. Радник теж приєднався до гри, хоча думки його були деінде і зовсім не світлі.