Розділ 1

Розділ 1

Віз тихо поскрипував в такт руху. Коні раз по раз іржали, відчуваючи, що незабаром їх чекає відпочинок та смачна їжа. Люди ж посміхалися, жартували. Довгий шлях завершився, вони прибули додому, адже Радіж вже виднівся на обрії.

Першим попрощався з усіма Шумило. Хатина, в якій мешкали братчики, знаходилася на висілках, поза міськими стінами. Тому майстер бою звертав у кривеньку бокову вуличку.

‒ Я вдячний вам за подорож, хлопці. Надіюся, ми незабаром зберемося у нас вдома, щоб обговорити те, що побачили, та що там з другим поштовхом. Але поки самі не приходьте. Перевірю, як там Дичин і Найда, чи нічого в них не сталося, а потім повідомлю вам, коли можна буде безпечно зустрітися.

Компанія без зайвого клопоту в’їхала до Радіжа. Куліжани з цікавістю оглядали місто, у якому тепер мали намір оселитися. Незабаром Грай з Тріпакою також відокремилися від гурту.

‒ Ну що, друже, а тепер я маю повне право так тебе називати, ці чарівні дівчата і славний малий залишаються під твоєю опікою. Але не думай, що так легко мене здихаєшся. Завтра ввечері я приведу свою другу родину з вами познайомитися. І не бійся, що ми об’їмо твої запаси, щось обов’язково захопимо з собою. Якщо, звісно, ті паскудники не пропили всі гроші, що ми їм залишили, ‒ голосно сказав скарбошукач, скоса поглядаючи на Єсеню. Йому здалося, що вона таки прислухалася до розмови.

‒ Якщо це так,то в мене залишилося трохи дріб’язку, ‒ Тріпака весело потрусив монетами в кишені.

‒ Та ви подивіться на нього! Я знатно потратився, а він все зберіг! Це нечесно і несправедливо! ‒ закричав Грай.

‒ Годі вже вам! Їдьте до своїх та розбирайтеся самі, хто гроші спустив. Завтра чекаю вас у себе. Ти зрозумів, де знайти мій дім? ‒ запитав Бажан, прикривши очі рукою, щоб не сліпило сонце.

‒ Щоб я та тебе не знайшов? П-ф-ф! За кого ти мене маєш? ‒ весело відповів скарбошукач і дружньо штовхнув купця у плече, на що отримав таку ж саму відповідь, але сильнішу.

Байко взявся правити возом, а Бажан їхав на одному коні, тримаючи повід іншого. Древна дивувалася тому, що бачила. Вона уявляла Радіж маленьким містом, значно менш розвинутим, ніж Куліж. Але натомість вона побачила, як тут кипіло життя. На вулицях було людно, час від часу траплялося якесь будівництво. Стукотіли молотки, кричали зазивачі, ходили торговці з переносними лотками… Що ж, доведеться звикнути до життя в цьому більш південному місті. Та головне, тут був він, а з ним дівчині не було страшно.

Нарешті подорожани під’їхали до великого двоповерхового будинку, що ховався за глухим високим парканом на тихій вулиці. Бажан спішився і постукав у ворота. Куліжани позлазили з воза. Байко широко посміхався і від нетерпіння потирав руки.

Нарешті відчинилася хвіртка і з неї виглянув послужник Редько. Спочатку він здивано огледів людей перед собою, побачив купця, а потім оглушливо закричав:

‒ Господар повернувся! Господар повернувся! Відчиняємо ворота!

З глибини двору вибіг дід Пиріг. Разом з Редьком вони відчинили стулки важких воріт, пропускаючи воза. З хвіртки з’явилася тітка Гостина. Вона стиснула Бажана в обіймах так, що він ледве міг дихати.

‒ Синку, як добре, що ти повернувся!

‒ Тітко Гостино, не так сильно, ви ж мене задушите! ‒ запручався купець. ‒ У нас тут гості!

Тільки зараз Гостина побачила Калину, Славника, Древну та Єсеню, що стояли перед воротами. Тітка закліпала очима, а потім хитро усміхнулася, угледівши молодих дівчат. Вона кинула на обох оцінюючий погляд, але ще не була впевнена в тому, кому з них приділити «особливу» увагу.

‒ Вони потрапили в скруту, поживуть у нас кілька днів. Попіклуйся про них, будь-ласка.

‒ Авжеж, авжеж, ‒ зраділа Гостина і діловито витерла руки об фартуха. ‒ Проходьте, будь-ласка, у двір. Зараз ми вас влаштуємо і нагодуємо.

‒ Де малі? Чи все з ними добре? ‒ запитав Бажан, пройшовши у широку хвіртку.

‒ Все добре, будь певен! ‒ заторохтіла Гостина. ‒ Ми за ними тут немов за княжичами доглядаємо.

‒ Брате! Ти повернувся! Хвала всім богам! ‒ з дому вибігла струнка дівчина і повисла на шиї у купця.

‒ Орисю! Ти вже не маленька дівчинка! ‒ охнув він, але закрутив сестру навколо себе. Та радісно залящала. Помітивши незнайомок у власному дворі, Орися присоромлено відступила вбік.

‒ Ой! Хто це?

‒ Знайомся: це Древна, Єсеня, Калина. А цей здоровань ‒ Славник, ‒ назвав гостей Бажан.

‒ Орися… ‒ представилася дівчина, поправивши дещо розкудлану косу. Вона відкрила рота і хотіла сказати ще дещо, але тут, ледь не перечепившись на порозі, на вулицю вискочили діти.

‒ Татко приїхав! Татко приїхав! ‒ на весь голос закричав Радечко.

Малі швидко осідлали батька. Син опинився на його шиї, а донька ‒ на руках.

‒ Прошу в дім! ‒ запросив Бажан куліжан. Йому довелося пригнутися, аби малий не зачепився головою об одвірок.

Тітка Гостина різко смикнула купця за рукав.

‒ Котра з них? ‒ прошепотіла вона йому на вухо.

‒ Що ти маєш на увазі? ‒ він зупинився, тримаючи однією рукою ногу Радечка, а іншою ‒ Дарічку.