Шлях поміж руїн
Королівство блазнів
На велюровому троні
Сльози лив король в долоні,
А прислуга по кутках
Шепотіла: "Просто жах".
Бо ж марнів правитель тихо,
Його плеч торкнулось лихо —
На світанку просто неба
Послизнулась королева,
І хитнувшись усім тілом
Прямо з муру полетіла.
Король плакав безупинну,
Бо не встигла і дитину
Перед смертю дарувати...
Жінку де тепер шукати!?
Та згадав він, що новини
Із долини приносили,
Там з принцесою під боком,
Жив дракон червоноокий.
І подумав враз правитель:
"Треба лицаря просити".
У лискучих обладунках,
Зрощений на зіллях й трунках,
Без веселощів і барв
Лицар враз у зал примчав.
"Може зробиш мені ласку,
Одягнеш шолом чи маску,
Раз махнеш мечем закону,
Розітнеш навпіл дракона?
І мені врятуєш панну,
Кажуть ззовні непогану".
Уявив той лицар сцену,
Як виходить на арену
І мечем своїм махає,
Поки в полум'ї згорає.
Він прокашлявся несміло,
І сказав: "Я не зумію".
Підхопивши в руки зброю,
Прикрив двері за собою,
І подумав трішки ницо:
"Блазень я тепер, не лицар".
Але блазнів було двоє —
Він і ще король в покоях.
Відредаговано: 29.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
