Розділ 3
Битву було виграно, але ще далеко не все закінчилося.
Зі слів Ірини та її батьків, сказаних перед смертю, випливало, що в садибі Бойків мали залишатися ще Заславські. Допит полонених, який проводили просто зараз, підтвердив це й дозволив встановити точну кількість противників: ще шестеро магів і сотня воїнів дружини. Кількісно сили зрівнялися. А от якісно… Після того як сотня дружинників Володимира розгромила ворога, чисельність якого втричі перевищувала їхню власну, і сама відбулася лише кількома пораненими, противник із рівними силами вже не здавався серйозною перешкодою.
Щоправда, три десятки дружинників Володимира залишалися на місці щойно завершеної битви. З Вірнополя вже викликали людей, які мали навести тут лад. Не годилося залишати все як є, дозволяючи тваринам пожирати людські тіла. Не варто щоб вони звикали до такої здобичі.
До того ж у полоні опинилося понад сотню людей. Передусім саме заради них тут і залишалася така численна охорона.
Сам Володимир тим часом продовжив шлях землями баронства Бойків. Поруч їхала молода господиня цих володінь, а супроводжували їх сімь десятків воїнів-магів. Щоправда, Ірина вважала їх звичайними дружинниками. Але рано чи пізно все таємне стане явним.
Володимир чудово розумів: після розгрому таких сил Заславських залишатися непоміченими їм більше не вдасться. Багато з того, що вони приховували стільки часу, тепер неминуче вийде назовні. Він важко видихнув. Чого не минути, того не минути. Доля й так була до нього прихильною всі ці роки. А тепер… Тепер його баронство стало достатньо сильним, щоб більше не ховати власних досягнень.
Садиба зустріла їх димом пожеж, спустошенням і цілковитою відсутністю живих.
Усе було розграбовано й зруйновано. Головна будівля вже догоріла, і тепер лише руїни нагадували про те, що колись тут жили люди. Нападники втекли, забравши із собою все, що тільки змогли винести. Решту знищили або віддали вогню.
Єдине, що залишилося більш-менш цілим, — крільчатник на задньому дворі. Саме звідси колись почався добробут родини Бойків. Із того самого десятка пробуджених кролів, яких Володимир подарував друзям одразу після їхнього весілля. Тоді він зробив це, щоб Тихон з Ольгою навчилися проводити тварин крізь пробудження. Такий досвід міг допомогти їм ініціювати власних дітей, якщо Володимира не буде поруч. Коли ж у цьому справді виникла потреба, він і на крок не відходив від Ірини й усе зробив сам.
Але навіть так його подарунок приніс чималу користь. Тихон з Ольгою розвели цілу ферму магічних кролів. М'ясо й нутрощі Звірів завжди цінувалися високо. І ось тепер нападники, чудово розуміючи, який скарб опинився в їхніх руках, обережно забрали всіх тварин. На відміну від решти садиби, тут вони не стали нічого руйнувати чи палити.
Саме біля муру, що проходив повз крільчатник і оточував усю садибу, Володимир і знайшов друзів. Побачивши тіла батьків, Ірина впала навколішки поруч із ними й розридалася.
Володимир стояв поряд, мовчки дивлячись на загиблих. У його думках уже звучала обіцянка відплати. Він помститься за смерть друзів, чого б йому це не коштувало і скільки б часу не минуло.
Увечері запалили поховальне вогнище.
Ірина, сховавши обличчя на грудях Володимира, безутішно плакала. Він добре розумів її почуття, тому прохання приєднатися до нього в боротьбі проти Заславських сприйняв без жодних заперечень.
Тепер, коли він завдав такого ляпаса одному з наймогутніших родів королівства, про примирення не могло бути й мови. А бажання дівчини особисто долучитися до боротьби проти тих, хто був причетний до вбивства її батьків, було цілком зрозумілим.
Ірина й сама по собі була силою, здатною зробити чимало. Дипломована магиня, яка п'ять років боролася зі Звірами на прикордонні, пройшла випробування двома Хвилями й загалом мала достатньо досвіду в магічних справах.
Та, звісно, проти старовинного роду сама вона нічого не змогла б. Інша річ — об'єднати зусилля з Володимиром і силами його баронства. Тоді розклад міг виявитися зовсім іншим.
Єдине, що Володимиру самому потрібен був час, аби відновитися після переходу на шостий ранг і всіх подій, які випали на його долю останнім часом. Хоча б пара тижнів спокою.
А Ірині… Ірині доведеться навчитися використовувати свої сили разом із його людьми.
Володимир ледь помітно посміхнувся. На дівчину найближчим часом чекали незабутні враження. Цікаво було б побачити її обличчя, коли вона дізнається, що воїни його дружини не просто користуються новітньою зброєю та мають захисні артефакти, а й усі до одного є магами. Ба більше, значна частина їхніх дружин і сестер також пройшла пробудження й опанувала магічне мистецтво.
Крім того, Ірині потрібно буде обрати собі магічного коня, комплект артефактів та обладунків. Ну і, звісно, навчитися користуватися рушницею.
І доки вона не опанує все, чим користуються його воїни, Володимир не погодиться брати її на небезпечні завдання.
Ірина вже вкотре заплющила й розплющила очі. Нічого не змінилося. Купа спорядження на столі нікуди не зникла. Набір, за який можна було придбати чималий шматок землі разом із селом, а то й невеличким містом на додачу. Вона знову оглянула всі ці речі магічним зором. Сумнівів не було: і обладунки, і меч із кинджалом виготовили з трансмутованих матеріалів. Ба більше, усе це ще й було артефактним. І це не рахуючи скрині, що стояла поруч і, здавалося, містила повний набір артефактів на всі випадки життя.
Гаразд, можна було припустити, що дядько Володимир вирішив так про неї подбати. Безумовно, надзвичайно дорого, але таке ще можна було зрозуміти. Та робітники, які допомогли їй принести все це спорядження, заявили, що перед нею — СТАНДАРТНИЙ набір дружинника баронства. Тобто кожен воїн дружини мав такі самі речі!
Ірина була магинею. Можливо, ще молодою, але вже достатньо досвідченою, щоб приблизно оцінити вартість побаченого. І от уявити, що кілька сотень воїнів мали подібне екіпірування, було вже набагато складніше.
#290 в Фентезі
#30 в Фантастика
реінкарнація у інший світ, мультивсесвіт, дракони і інші магічні істоти
Відредаговано: 16.11.2026