Шлях Першородного

Розділ 1

Розділ 1

Сонце щойно піднялося над верхівками Карпат. У долині барона Вірного починався звичайний день, який нічим не мав відрізнятися від десятків і сотень попередніх.

Діти з навчального центру саме завершили ранкові заняття з фізичної підготовки й тепер займали свої місця для медитації в саду. Доглядачі плантацій накопичувачів неквапливо проходжувалися між рядами рослин, перевіряючи їхній стан. Тим часом пастухи виганяли табуни коней на пасовища.

Саме тоді на схилі гори, розташованої навпроти від входу в долину, спалахнуло світло. Там стояла споруда, якою протягом останніх місяців особисто опікувалася пані Ярина. Рідна тітка барона Вірного, вона керувала цими землями за його відсутності й відповідала за все, що відбувалося в баронстві.

Споруда була портальною аркою переходу.

Щоправда, про її справжнє призначення знали лише одиниці з найближчого оточення. Інакше й бути не могло. Усім було відомо, що порталами володіють і керують виключно представники давніх магічних родів, які належать до ордену порталістів — найбільш закритого ордену в королівстві Руському та, наскільки було відомо і у всіх інших землях.

Але тут, у володіннях маловідомого барона, не просто існувала портальна арка. Вона щойно запрацювала, відкривши прохід.

З порталу на повному скаку вискочили одинадцять вершників. Щойно останній кінь промчав крізь отвір, світіння згасло. Арка знову стала звичайною рослинною спорудою на гірському схилі, ніби нічого й не сталося.

Сонце продовжувало підніматися над Карпатами. Вітер холодив розгарячілі тіла коней і вершників, які щойно подолали шлях крізь простір.

Назустріч прибулим уже поспішав патруль із дружинників баронства.

Володимир озирнувся навколо. Усе було як і раніше, наче й не минуло тих п’ятнадцяти років, протягом яких він не бував тут. Куди не кинь оком — усюди зелень і благодать. Повітря було настільки насичене енергією, що це відчувалося майже на фізичному рівні.

Володимир подумки зробив собі зауваження: не забувати, що це вже не благодатні землі Шангрі-Ла, де дракони протягом тисячоліть доводили своє Місце Сили до такого стану, коли люди отримували від перебування в ньому саму лише користь.

Тут було інакше. Якщо затриматися на кілька місяців і вчасно не очищати енергетику, можна було нажити собі чимало проблем, аж до небажаних мутацій. Надто молоде, ще не достатньо впорядковане було його власне Місце Сили.

Хоча, відверто кажучи, воно було набагато кращим за дикі Місця Сили, створені самою природою, і навіть за ті, які дракони облаштували тисячоліття тому, але згодом покинули. У таких місцях навіть магам не варто було затримуватися довше ніж на кілька діб.

Патруль наблизився до прибульців. Проте п’ятнадцять років — не такий уже й великий термін, щоб дружинники не впізнали господаря цих земель. Володимир лише привітно махнув рукою, отримавши у відповідь традиційні побажання здоров’я.

А от у самих дружинників, без сумніву, виникло запитання. Як барон, який мав перебувати за тисячі кілометрів звідси, раптом опинився у власній долині? Щоправда, у магів не буває проблем ані із зором, ані зі здоров’ям загалом. Тож не помітити світіння арки вони просто не могли. Та й поспішили сюди саме після того, як побачили його. Тепер скласти два до двох і зрозуміти, що вони стали свідками краху монополії ордену порталістів, було зовсім нескладно.

Тим часом барон Вірний разом із десятком супутників поспішав до Вірнополя. Щоправда, поспішав обережно. Ні, у долині йому нічого не загрожувало. Непокоїв його власний стан. І кожен рух віддавався болем.

У портальній арці бракувало найскладнішої частини — артефакту планетарного осередку, який мав бути парним до такого самого артефакту в арці у Тибеті. Тому Володимиру довелося задіяти всі ресурси власної свідомості, щоб через астрал, тут, у Карпатах, замінити відсутній артефакт накладеним закляттям.

Ті кілька секунд, протягом яких йому вдалося утримати це закляття, витягнули зі свідомості всі сили. Володимир відверто перенапружився, але часу на відпочинок просто не було. 

Друзі загинули. Проте Ірина, їхня донька, зараз прямувала до Вірнополя. І Володимир не мав жодного сумніву: ті, хто напав на баронство Бойків, переслідуватимуть її. А рід Заславських був не тим супротивником, якого можна недооцінювати. Стародавній рід спадкових магів, за плечима якого стояли десятки поколінь. Рід численних магів різних напрямків і сотні добре підготовлених воїнів.

І тепер уся ця сила могла обрушитися на його власне місто.

На Вірнопіль.

Сльози набігали на очі Ірини. Вона корила себе за те, що дозволила батькам умовити її піти, врятуватися, коли вони вирішили прийняти на себе удар нападників, щоб виграти для неї час. І ось тепер вона, магиня, яку у школі й на практиці називали генієм магії, поспішала геть від місця битви, покинувши близьких. Але й не послухатися матері, коли та зі сльозами благала доньку чимдуж дістатися Вірнополя, Ірина не змогла.

Попереду з’явилися вершники. Спочатку Ірина злякалася, що погоня якимось чином випередила її, і навіть почала створювати закляття вогнешара. Та за мить упізнала дядька Андрія — одного з ближників барона Вірного. Не нападники, зрозуміла вона. Це люди, які прийшли їй на допомогу.

Відстані, які долаєш власними ногами чи навіть верхи на коні, — зовсім не те саме, що такі самі відстані, подолані автомобілем. Поки Володимир дістався Вірнополя, минуло чимало часу. Він не припиняв контролювати навколишню місцевість за допомогою астралу. Погане самопочуття — не причина нехтувати безпекою, тим паче тоді, коли очікуєш зустрічі з ворогом. Відновитися після переходу із-за цього йому так і не вдалося, зате він завчасно побачив, що відбувається перед зачиненими міськими воротами.

Молодик у супроводі десятка вояків самовпевнено горлав, вимагаючи негайно відчинити браму й видати втікачку, яка тут сховалася. Він називався Вольдемаром Заславським і погрожував, що, якщо його вимоги не виконають, рід Заславських не залишить від міста каменя на камені. Усіх мешканців — від малого до старого — буде вбито. Довго чекати він не збирався: давав на роздуми лише десять хвилин. Якщо все не буде зроблено так, як він наказав, містяне про це пошкодують.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше