1.10

*****

Зробивши кілька глибоких ковтків повітря, щоб відновити подих, Рой випрямився і подався до будинку. Закриті вікна відьміної садиби випромінювали біло-рожеве сяйво, що виходило з будинку. Чим ближче Рой підходив, тим виразніше чув не людський голос, який промовляв слова невідомою йому мовою.

  Він не став зволікати та дістав свої клинки. підбіг до дверей і з усієї сили вдарив її ногою. Від чого двері з грохотом відкрились завалившись на бік. Відьма, яка зачитувала слова з книги, яку тримала у руках, аж здригнулася. Рефлекторно закривши її з відповідним хлопаючим звуком. Побачивши мисливця, який зайшов у будинок з оголеними клинками і венами, що випирали на лобі від злості, вона неабияк здивувалася. Може навіть злякалася. Але всього на мить.

– Тварюко, я вб'ю тебе за те, що ти зробила! — Промовивши ці слова, Рой швидко нахилившись, пірнув уперед, маючи намір відрубати відьмі ноги.

Обличчя Селени змінило подив на гнів. Вона змахнула рукою і щось викрикнула. Невидима сила відкинула Роя і прибила його до стіни так, що він не міг поворухнутися.

– Набридлива нікчема. Ти повинен був рюмсати і ховати свою кохану, а не пертись сюди щоб мені заважати! – гнівно розкричалася Селена.

Поки вона говорила, Рой робив марні спроби звільнитися, водночас оглядаючи кімнату. На столі, перед яким стояла Селена, були накреслені численні кола. У маленьких колах були різні кристали та чаші з порошками різноманітних кольорів. А у найбільшому колі, у центрі, була вже знайома Рою колба з двома шийками, на яку зверху через дзеркала падало двокольорове світло. У самій колбі хаотично рухалися з боку в бік, врізаючись у стіни та відбиваючись від них, два яскравих вогники, саме ті що вилетіли з Саї.

– Що ти з ними робиш?!

– Я сказала заткнися! – Ще раз змахнула рукою Селена, сильніше прибиваючи мисливця до стіни. – Як ти взагалі сюди дістався? Це неможливо. Погань! Ще й у самий недоречний час. Мені тепер починати все спочатку… Фухх… - Заспокоюючись видихнула у кінці Селена.

– Але я маю тебе похвалити, ти здійснив те, чого я ніяк не могла передбачити.

Рой хотів їй відповісти, але Селена з'єднала великий і вказівний пальці разом, після чого його горло почало стискатись. Йому залишалося тільки кряхтіти зі злості.

– Що ж, в нагороду за здоланий шлях… Хоча ні, радше щоб познущатися. Я розповім тобі, заради чого це все було. У будь-якому випадку ти помреш після того, як я закінчу. Бідолаха. Ти напевно вважаєш, що я скористалася нагодою і використала тебе? Наївний. Я «Відаюча». Перед моїм поглядом мало що може приховатись. Але винятки є. Елемент твоєї енергії був для мене не лише загадкою. Я неабияк здивувалася, дізнавшись, що це за сила. Ні гадаю доречніше сказати що це було не здивування, а розчарування. Що вона дісталася такому нікчемі як ти. Який до зустрічі з Великою мною навіть не підозрював про її існування. Але зараз не про це.

    З чого ж почати, ах так, напевно з самого початку. Малятко Софія така чарівна. Вона мене обожнювала. Чесно кажучі це гріло мені душу. Вона навіть не підозрювала, що все те чого я її вчила, було заради цього моменту. Так, я знала про тебе ще до твого народження.

Ти той хто володів енергією, той хто обрюхатив ту дівку і той хто побіг до мене рятувати свою кохану. Все це частина мого задуму, який почав здійснюватись десятки років тому. І все заради цього моменту. Подивися. Усередині цієї колби найсильніше джерело енергії, яке тільки можливо уявити.

Душа матері, та ненародженої дитини, яких убив той хто любить їх усім серцем. Це єдині душі, які можна вкрасти у живих істот. Інші просто розчиняються у повітрі. Нарешті всі умови дотримані. Аха–ха–ха–ха!

Я чекала на це так довго. Берегла сили в очікуванні твоєї появи. І нарешті отримала те, чого бажають наймогутніші відьми та відьмаки всього світу. Це філософський камінь, у світі енергетичних кристалів. Коли він буде готовим, його енергії вистачить на кілька тисячоліть. Порівняно з цим, навіть твій кристал – голка у копиці сіна. Ти розумієш? Все твоє існування було заради того, що я отримала ці душі, щоб зробити мене великою. З цією силою, я нарешті розіб'ю бар'єр і покину це ненависне плато, в якому мене заточили сотні років тому. – Буквально отримавши дозу екстазу, припинила говорити Селена. І сміючись, підняла книгу, яка впала на підлогу, коли вона зупиняла Роя закляттям.

– Ммм – ммм – мм! — Ці звуки, все на що був здатен Рой, будучи під впливом сил відьми.

Вона, тільки усміхнулася і відкрила книгу, почавши спочатку вимовляти заклинання. Але перед цим повернула голову до мисливця і сказала:

– Спостерігай, як я з'їм їхні душі.

Тіло Роя почало горіти від злості. А голос відьми, що заповнював всю кімнату, змусив очі наповнюватись червоним, розганяючи кров по тілу на межі можливого. Його розум починав занурюватись у туман. Але разом із цим очищався. Він почав відчувати, як потоки енергії ллються по всьому тілу. Від голови та до пальців ніг. Кров відійшла від очей і погляд став ясним як ніколи. У повітрі було видно навіть маленькі блискучі частинки природної енергії. Та хіба Рой міг це розуміти. Він відчував все інстинктивно, як і раніше, у ті моменти коли його життя було за крок від смерті. А найменший рух рятував або губив життя.  

Те почуття, яке вже чотири роки його не відвідувало, з тих самих пір, коли він служив у розвідці.

Повітря навколо нього похитнулося, і сила, що тримала його прикутим до стіни, розвіялась. Відьма була спантеличена, але не припиняла читати закляття, тільки махнула в його бік рукою.

  Хвиля енергії вдарила в Роя, змусивши його похитнутись, але не позбавила його можливості рухатись. Селена завмерла від здивування. Цією секундною розгубленістю не можна було не скористатися. Рой пірнув уперед і зробив розрізаючий з боку в бік рух клинком. Відьма з блискавичною швидкістю відскочила назад. Начебто вона була досвідченим воїном, який провів багато битв і має загартоване тіло. На тому місці, де вона стояла, клинок розсік тільки повітря. Але замах був широким. Почувся звук удару металу о деревину. Стіл з усім, що на ньому було, перекинувся. Кристали впали на підлогу, а порошки розвіялися у повітрі. Сама ж колба хоч і впала разом з усім на підлогу, але навіть не тріснула.