1.9

*****

Очі Роя були червоні від люті, у голові усвідомлення того, що ним скористалися, обдурили. І абсолютного нерозуміння, навіщо відьмі знадобилося забирати життя його дружини і щє не народженої дитини. Він біг крізь нічний ліс і з криком розрубував гілки кущів, що ставали в нього на шляху. А через постійне прокручування в голові того, що трапилось, його лють ставала тільки сильнішою…

«— Я не можу повірити, дівчинко моя, Сая. Як же так. – Стара травниця притулилася спиною до стіни, щоб не впасти.

Рой все ще тримав дружину на руках, не перестаючи кричати від злості. Івір впав на коліна, неспроможний видати і звуку. З його обличчя стікали сльози.

  На несамовитий крик, до будинку мисливця почали збиратися люди. Перешіптуючись один з одним. Пропонуючи свої версії того, що відбувається.

  – Ця тварюка, вона прокляла мою Саю, а потім моїми ж руками і вбила її! Розірву, навіть кісток від неї не залишу. — Крізь зуби, які не міг розчепити від злості, видавлював із себе Рой.

– Я не можу повірити, як наставниця Селена могла таке зробити? Навіщо? – тремтячим голосом сказала травниця.

– Яка до біса наставниця? Вона звичайнісінька відьма! Грає з людьми як іграшками заради своєї вигоди, руйнує все, що їм було дорого,а потім викидає тебе на смітник. Я їй потрібен був лише для того, щоб продовжити її життя. А тепер вона вирішила позбавити мене всього, що мені було дорого. Вб'ю її! – Рой виливав все, що в нього зараз відбувалося на серці. Можливо таким чином, він підсвідомо намагався зняти з себе частину стресу, щоб не збожеволіти від горя та злоби, що зараз розривали його з середини.

  – Я не знаю, що вилетіло з Саї, але я випитаю це у «болотної мразі», а потім відрубаю їй голову. — Рой взяв Саю на руки і поклав назад у ліжко, накривши ковдрою. – Нікому її не чіпати доки я не повернуся, якщо вона змогла забрати у неї життя за допомогою магії, то зможе так само і повернути його.

  Рой закинув на плече бездонну сумку, за спину повісив лук і сагайдак. У кожну руку взяв клинок і пішов на вихід. Стара з Івіром навіть не думали говорити йому щось у слід. Вони були надто шоковані та налякані. Налякані тією злісною і темною аурою, яка походила від Роя. Хоч її й не можна було побачити. Але вона ніби стискала горло з такою силою, що важко було дихати.

Вхідні двері будинку вилетіли від удару ногою і впали біля людей, що зібрались біля хати, змусивши їх зробити кілька кроків назад. У дверному отворі з'явився темний силует з двома клинками, які виблискували на останніх променях сонця, що заходить. Мешканці не одразу впізнали у цьому страшному силуеті свого мисливця. Дехто навіть почав бубонити собі під ніс молитви-обереги.

  Рой окинув натовп поглядом і швидким, важким кроком пішов уперед, прямо через натовп. У цей момент люди з середини розбіглися в сторони, штовхаючи інших аби не стояти на шляху у яростного мисливця і утворюючи живий коридор. Рой пройшов прямо по ньому, не глянувши на жодну людину. Злість затуманювала його погляд, тепер він бачив перед собою тільки «шлях». До лісу, на болота, до хати відьми. У міру того, як він віддалявся, мертву тишу заполонив гомін людей, які почали з більшою силою обговорювати те, що відбувається…»

  Він біг вже більше години. За його чуттям, які він запам'ятав під час шляху від боліт до селища разом із совою, він мав вже дістатися. Але крім хащі лісу тут не було нічого. Рой щосили стиснув зуби, переборюючи лють, а потім прокричав:

–  Я заблукав! Не можу знайти дорогу! Хтось допоможіть!

Після чого зробив досить велике коло.

Нічого не трапилося.

Повторив цю дію ще кілька разів, так і не досягнувши жодного результату. З усієї сили він вдарив кулаком у стовбур дерева, та так, що від того відлетів пристойний шмат кори, а кулак звела біль. Гарненько проклинаючи все що тільки міг, він знову почав ходити лісом видивляючись найменші зачіпки та сліди, які могли вивести його до будинку відьми. Натреновані очі мисливця давно звикли до темряви, а завдяки тому що світло від луни потрапляло у цю частину лісу, він мов кіт, бачив все в найдрібніших деталях, хоч і безбарвним.

  Кожна хвилина блукань тяглась як ціла вічність, а лють, що накопичується, змушувала його кричати щосили. Рой не знав, скільки він блукав, намагаючись знайти бодай слід. За відчуттями - кілька годин. Хоча насправді не минуло й години.

У той час, коли він був вже майже в розпачі, майже впавши на коліна, у його погляд, у цей нічний, чорно-білий світ, потрапила червона пляма під одним із кущів. Вдень він би цього й не помітив, але зараз, коли червоний був виразним на чорно-білому тлі, це не могло сховатись від його очей.

Підбігши до куща і зрубавши одним помахом гілки, що заважали йому. На землі він побачив роздертого зайця з червоних ниток. Він був розірваний на кілька частин, а розпущені нитки валялися всюди.

– Так от що ти робиш з тими хто тобі більше не потрібен. Так Селена!? — знову вигукнув щосили Рой.

  Встромивши клинки в землю, він схилився до залишків того, кого вважав вже не тільки провідником відьми. То був його компаньйон. Той, хто врятував його, вилікувавши від багатьох поранень. Той, хто жодного разу його не підвів. А після всього, був розірваний на шматки відьмою. Так само як вона розірвала все, що було дорого Рою. Він дбайливо зібрав усі частини зайця та помістив їх у своїх долонях. Продовжуючи пильно і з гіркотою дивитися на свого друга. Пряжа, з якої складалося звірятко, гріла йому руки.

Голову мисливця завітала думка не властива йому ще день тому. Як взагалі працюють магічні фамільяри, звідки вони беруть сили, щоб рухатися. І як знають, що їм робити. У цей момент він несвідомо почав концентрувати енергію у своїх руках. А коли помітив, що по його руках проходить та сама енергія, він прийшов до думки, що заєць мав існувати за рахунок тієї ж енергії, якою створюються чари. І яку він поміщав у кристал. Але цього разу Рой не став перетворювати енергію, що виходить з долонь, на вихор. А зосередив свої думки на тому, що він хоче вдихнути в цю в'язану істоту нове життя.