1.3

*****

…Серце ще билося як шалене, але зір починав яснішати. Через крони дерев, які були не такі густі, як вчора, пробивалося сонячне світло. А спів птахів, ще більше змушувало розум прийти до тями. Очі почали бігати на всі боки, намагаючись зібрати картинку до купи.

  "Дерево, кущі, валун, червоний заєць, ще валун... що?"

  Очі швидко метнулися назад і завмерли на фігурі зайця.

  Заєць гордо сидів на валуні, червоні нитки, з яких він був зроблений, виблискували на сонці.

  – Спрацювало, я знайшов. – сказав Рой.

  …Це було не чергове марення. Я виразно і тверезо бачив в'язаного зайця з червоних ниток переді мною. Таким, яким його описувала стара травниця. Я обережно підвівся і сів, спершись на найближче дерево. Спині було м'яко через мох, яким була вкритий стовбур.

  Тим часом заєць навіть не ворухнувся.

  Знайшовши силу в ногах, я підвівся, спираючись однією рукою на дерево, а іншою на коліно. В'язане звірятко так і не зрушило з місця.

  Не квапливими, ще важкими кроками я почав йти у напрямку валуна, на якому сидів заєць. Червоний звір різко повернув свій погляд до мене. В його очах, замість яких були чорні намистини, відбивалося сонячне світло. Він зістрибнув просто мені під ноги, і почухав лапою за вухом, яке почало розвиватися через вітерець. Після чого пострибав метрів на п'ять у бік і знову зупинився, повернувши голову до мене. Наче чекаючи, коли я піду за ним. І я пішов.

  Поки ми йшли, у голові ставало все ясніше, а скованість рухів почала проходити. Заєць стрибав попереду, а я йшов за ним і чортихався, зрозумівши, що я втратив взагалі все, що в мене було. Лук, кинджал, два клинки, взагалі все, що залишалося після зустрічі з гоблінами, крім аптечки.

  Ми йшли далі, рідкі крони дерев ставали густими, а в повітрі піднялася вологість, що змусило мене відчути прохолоду. Десь у далині пробігла козуля та група зайців, що зустрілися дорогою.

  Перед тим як втекти, вони були шоковані своїм червоним родичем. Ми йшли далі, густі крони знову ставали рідкими. Зі світлом, що з'явився в лісі зник  гомін птахів. Окрім моїх кроків та шорхання червоного зайця, не було чути нічого.

  Вперше з того моменту, як я пішов за ним, перед нами виникла перешкода у вигляді високих і густих кущів. Трохи забарившись, червоне звірятко шмигнуло в кущі, вони затремтіли і відразу затихли. Витягнувши руки уперед, щоб розчистити собі шлях, я пішов за ним. Одна гілка вп'ялася мені в шию, інша сильно вдарила в стегно, а судячи зі звуку, ще одна порвала рукав. Вкотре вилаявшись на цей чортовий ліс, і розповідаючи, куди треба засунути ці гілки тому зайцю, за яким я сюди поліз. Через ще один крок я вивалився з кущів на узлісся.

   Підвівшись із землі, Рой обтрусився від листя та гілок і з явним роздратуванням подивився на порвану в районі плеча сорочку.

– Ну, і де це я опинився. — сказав Рой, оглядаючись навкруги, в'язаного зайця ніде не було.

  Стояв він на межі лісу і боліт, у якому булькотіла вода, змушуючи рослинність яка застилала більшу частину поверхні води, рухатися як живий килим. Трохи вдалині виднівся двоповерховий дерев'яній будинок, до якого вела вкрита травою і мохом доріжка з дощок.

– Хто б міг подумати, що мені доведеться піти на такі хитрощі, щоб сюди дістатися. – сказав Рой і впевненим кроком пішов у перед.

  Дошки поскрипували під ногами і раз у раз просідали, ударяючись об воду з гучним характерним звуком, що розлітався досить далеко по мовчазним болотам.

– І не скажеш, що тут взагалі хтось живе, не говорячи вже про відьму. — сказав Рой, окинувши поглядом будинок, вже стоючи на його ганку.

  Дошки, з яких було покладено ганок, були підгнилими і сирими, через що набрякли і деформувалися. Вхідні двері явно покосилися, тому що у верхньому кутку між дверима та дверним прорізом була велика щілина.

  Штовхнувши двері, в моїй голові болем пролунав неприємний і гучний скрегіт, з яким вони відкрилися. У хаті було темно і не прибрано. Мою увагу привернуло вугілля, яке дотлівало в печі, це був дуже гарний знак. По становищу ззовні і всередині, я вже гадав, що заєць привів мене на відьміну могилу.

  Позаду мене, з уже знайомим скреготом стукнули двері, але не зачинилися, а вперлася в підлогу і застрягли. Стали чутні кроки. Не квапливі ніжки шорхали на горі, наближаючись до сходів, що з'єднували поверхи.

  Тримаючись за поручень, повільно спускалась стара жінка, в кімнаті при цьому починало світлішати, спалахнули свічки, віск яких вигорів вже більше ніж на половину. У жінки було яскраво біле, довге, до попереку волосся. Вона була струнка, тримала спину рівною, та з гордо розправила плечі. Трохи кульгала на одну ногу. Від сюди й з'явилося шорхання.

  Я не зміг вгадати скільки саме їй років, з одного боку, біле волосся, не квапливість і худі руки з пальцями, які були схожі на кістки, оповиті шкірою. З іншого, велична постава з розправленими плечима, відкрите декольте, груди що ще зберегли упругість. Шкіра, за якою видно, що вік бере своє, але зморшок майже не було. Вона була досить еластичною, але вже не такою гарною, як у молодих дівчат.

– Чесно кажучи, це не те, що я очікував побачити. — першим почав розмову Рой.

– На твою думку відьми не старіють? – глузливо відповіла Селена.

– Ну, принаймні, використовують магію, щоб змінити свою зовнішність. Та й будинок не те, що занедбаний, він ледве тримається до купи.

– Підтримка молодості, як моєї, так  будинку потребує багато енергії, яка виснажує організм, Знаєш що таке палиця з двома кінцями?

–  Що це означає?

– А те, що доводиться обирати, жити у красі, жертвуючи роками свого життя, чи не витрачати цю енергію, подовжуючи своє життя.

  Я мав певне бачення про відьом та їхні здібності і наскільки я можу судити, вони завжди обирали молодість та красу. Я не від кого не чув, щоб відьма скаржилася на брак магічних сил.