1.2

*****

Засипавши рештки багаття землею, він знову вирушив у дорогу. Він не міг собі дозволити втрачати дорогоцінний час. Рой просувався у лісі без смолоскипа, просочуючись поміж дерев. Його очі вже звикли до темряви, він взагалі добре в ній бачить. Отримавши за це прізвисько «Очі ночі» від колишніх соратників по службі.

Першим спрацював слух. Інстинктивно завмерши і затамувавши подих, Рой почав уважно прислухатися: він почув звуки схожі на розмову, що ще більше його насторожило. З місцевих ніхто не заходить так далеко до лісу. Навіть він сам без потреби не йде так глибоко. Зазвичай розставляючи пастки максимум десь за вісім годин шляху від селища.

Ліс Рой обходив цілком один раз. Коли тільки–но став місцевим мисливцем чотири роки тому. Після чого не бачив сенсу заходити так далеко. Звір тут не полохливий і часто виходить навіть до околиць села красти посаджені овочі.

  Пройшовши ще вперед, трохи лівіше, від того напрямку, куди він ішов, почало виднітися багаття, а слова стали більш розбірливі. За багаттям сиділо троє гоблінів, жадібно вплітаючи смаженого кабана, і розповідаючи якісь жарти. Вони сміялись у все горло, мабуть знаючи, що люди так далеко не заходять.

  Гобліни, хоч потворні і тупуваті, але звірами їх не назвеш, в них своя мова, абияк, але зроблений одяг і зброя. Багато хто знає і людську мову, хоча більшість людей про це навіть не підозрюють.

  У звичайній ситуації Рой би розвернувся і тихо пішов. Навіть якщо вони тут мешкають, людям вони жодних проблем не приносять. Але зараз йому важливіша будь яка інформація, для того щоб не витрачати час блукаючи лісом, та сподіваючись на удачу.

  Діставши метровий клинок, зі свого поясу, Рой вибрав найбільш сліпу зону, позаду одного з гоблінів. Сидячи біля багаття, вони побачили тільки мерехтіння леза і чорні рукавиці сякі його тримали.

  Вістря, біля горла одного з гоблінів, одразу зупинило жваву розмову, знову зануривши ліс у тишу.

– Від вас мені потрібна тільки інформація, я нікого не чіпатиму і спокійно піду. – Холодно, без жодної емоції на обличчі сказав мисливець, ще трохи натиснувши лезом на горло гобліна, змусивши його хрипнути від переляку.

– Arat, kirva sorta. – промовив один із гоблінів.

– Shai shory ata nosar. – сказав Рой, змусивши гоблінів поблідніть, широко розплющивши очі, та так і завмерши в цій позі.

  Будучи колишнім розвідником, Рой знав багато мов, куди входять і мови розумних монстрів, якими і є гобліни. Що й допомогло йому дізнатися про їхню спробу врятувати свого, та попередити це.

  – Тепер відповісте на питання? І не вдайте, що не розумієте мене.

– Що хотіти людина з гострим пір’ям? – З сильним акцентом і тонким голосом, сказав найбільший гоблін.

– Я хочу дізнатися, де знаходиться болото, на якому мешкає відьма.

– Sharma, sharma – почали повторювати гобліни, переглядаючись між собою. Рой це слово чув у перше.

– Sharma ти не знайти, якщо шукати, Sharma великий, Sharma все знати. Людині треба людина втрачати, тоді людину знайти. Тепер прибрати гостре пір’я.

Рой не зовсім зрозумів, що йому сказали – це ще треба було обміркувати, але зрозуміло одне, Sharma – то відьма.

Він прибрав лезо з горла гобліна і відійшов назад, розчинившись у темряві.

Все ще стежачи за гоблінами, що шепочуться, він попрямував до свого рюкзака, який залишив неподалік. Щоб його брязкання не видавало мисливця.

– Зараза. – Вилаявся Рой і побіг з усіх ніг назад до вогнища гоблінів.

Рюкзак, який він залишав біля дерева, зник, а на мху поряд, був свіжий відбиток гоблінської ноги.

Бігом дібравшись до вогнища, він тільки і чув той гомін від речей, які несли гобліни, тікаючи десь у темряві. Полум'я багаття робило темряву густішою і не дозволяло їх роздивитися.

Бігти за ними в темряву не мало жодного сенсу і було надто небезпечно. Ще раз окинувши оком місце навколо багаття, тепер, коли погляду не заважали гобліни, було помітно п'ять невеликих заглиблень у землі – місця, де сиділи гобліни. Рой вважав, що використав їх, щоб дізнатися про відьму. Але насправді, поки він діставав інформацію, двоє інших крали його речі. Тішило тільки те, що зброя, вода та аптечка були завжди при ньому.

Сівши прямо там біля вогню, замість прокльонів у бік злодюжок, він почав міркувати. Про слова, які почув від гоблінів.

– Її не знайти – якщо шукати, знайти її можна тільки якщо себе загубити. – промовив Рой собі під ніс .

  В голові відразу спливла історія травниці, вона змогла знайти будинок відьми, тільки після того, як зрозуміла що остаточно заблукала. Але як досвідченому слідопиту заблукати? Навіть якщо Рой не знав, де саме він перебував, він все одно розумів, куди йти, щоб повернуться назад.

  Так нічого і не придумавши він ліг спати, підкинувши перед цим дрова, що залишилися після гоблінів, у багаття.

  Прокинувшись на світанку, Рой взявся за пошуки сніданку. У цій частині лісу сонячні промені вже не проходили крізь крони дерев щоб освітити його, а туман, що піднімався від охоловшої за ніч землі, додавав відчуття, що ти перебуваєш у дуже зловісному місці.

Навколо, земля та численні брили каміння, були застелені мохом зеленого та блакитного відтінків, а через відсутність прямих сонячних променів, інших рослин окрім дерев тут майже не було.

  Жодної радості Рою не принесли і знайдені біля старого поваленого дерева гриби. На жаль, вони були отруйні.

Незважаючи на це, він зірвав їх усі і почав збирати хмиз для багаття. Витівка яку він збирався зробити була дурною і відчайдушною, але наразі вона здавалася йому найрозумнішою.

Приклавши не мало зусиль щоб розпалити з вологого хмизу багаття і спорудивши подобу сковороди з рівного валуна, який стояв на гілках, що служать йому опорою. Рой взявся до смаження грибів, попередньо подрібнивши їх мисливським кинджалом, який виконував ще й роль ножа. Це було не вперше, коли йому доводилося готувати отруйну їжу так, щоб її можна було прийняти їсти. Але його головна мета була не в цьому.