Розділ 13

Північно-східні стіни Арфадора. Гуртожиток патрульних стін округу Грімгар. 

Мені навіть не треба було стукати. З-за дверей, до яких я боязко тягнувся вже кілька хвилин, пролунав твердий і явно незадоволений голос командира.   

Прикусивши нижню потріскану губу, я все ж таки зайшов до кабінету, тихо зачинивши за собою двері, а це відчувалося так, ніби я сам же собі перекриваю шляхи стратегічного відходу.   

“Страшно, блять. Я ще ніколи не наважувався так пізно приходити до зміни патруля. І тим більше страшно заговорювати про те, з чим я прийшов до старшого.”  

Тадаші як завжди копався в стопках документів, брови були зведені в сувору лінію. І тільки коли я зайшов до кабінету і підійшов до його столу, він підняв на мене свій погляд.    

-Здрастуйте, командире Тадаші. - привітав його, надавши сміливості в голос. - У мене до вас дуже важлива розмова.   

Відклавши свої справи, чоловік схрестив пальці рук, спираючись ліктями об стіл.   

-Слухаю.   

“Щось він у не дуже гарному настрої з раннього ранку...” 

-Це щодо дівчинки... - промямлив я.   

-Ти ж знаєш, що шляху назад уже немає. - Перебив мене командир. - І якщо ти хочеш відмовитися і...   

-Хочу піти... - обірвав я його на такій дурній промові.   

-А? - брови Тадаші зсунулися ще нижче.  

-Можливо з мого боку просити таке занадто, але й ви всі поклали на мене, м'яко кажучи, складні завдання. - потер перенісся, відчуваючи, як піт виступає на скронях. - І заради виконання, мені доведеться пожертвувати іншими обов'язками...   

Командир Тадаші хотів був щось заперечити, але я вирішив: горів сарай - гори й хата!   

-Ви тільки подумайте! Що може статися, якщо ви не дасте мені оплачувану відпустку!   

-Щ..   

-Дівчинка антисоціальна, вона не може залишатися без мене. До себе Ліра нікого не підпустить. - продовжував викрикувати, додаючи в інтонацію трохи впевненого нахабства. - А я, завантажений по вуха в роботі, не зможу належним чином виховувати дитину. А ще незабаром, звалюся від втоми від перероблення. Мій зовнішній вигляд гірше нікуди, ходячий труп просто, але ж люди найчастіше судять за зовнішністю. Навколишні подумають, що я телепень, який не займається вихованням своєї дитини. І що ж далі?!   

-Ей, ти, здається, трохи ...  

-А далі, органи опіки, відібрання дитини, суд, дитбудинок, а мені в'язниця (напевно)... - я продовжував втирати дичину.   

Але моя дичина, яку я втираю - це крик і визг душі, подані під соусом упевненого пиздежу. І щоб я швидше заткнувся і відв'язався, командир Тадаші зобов'язаний дати мені бажане і це:   

-І тому дайте мені оплачувану відпустку на 7 років, щоб я, як новоспечений батько, з гордістю і прагненням міг викласти дорогу прямо в яскраве майбутнє для своєї донечки.    

Після моєї полум’яної тиради, Тадаші дивився на мене, звузивши очі, мов у людини, яка щойно побачила, як хтось на повному серйозі намагається переконати стіну в тому, що вона - двері. 

Важко видихнувши, старий закотив очі, не дивуючись дурдомній ситуації, після чого дістав щось зі стопки паперів. І поставивши на листку свою печатку, сказав:   

-Максимум 5 років...   

-Згоден! - різко і впевнено схвалив я пропозицію.   

-Підпиши і геть з очей, - сунув мені документ.   

У цілковитій довірі й радості я підписав документ і швидко, після кивка прощання, попрямував до виходу.   

-Будь обережний, - пролунало за моєю спиною. - Зранку до мене заходив той настирливий детектив, він тепер тісно пов'язаний із репортерами з... не надто доброчесної контори. Так що обережніше там буть, хоч інформацію про дані особистості та місцезнаходження дівчинки не роздобути навіть йому, він може пристати реп'яхом до тебе... -Тадаші знову взявся перебирати стопки, занурившись у звичну нудьгу паперової роботи.   

-Хм... - відчинивши двері на вихід, я все ж обернувся до командира, - Не хвилюйтеся. Убивати протизаконно. - тихо відповів я. - Хочу того чи ні, цей детектив усе ж таки сунеться до мене з ідіотськими допіканнями, але довго терпіти його з посмішкою на обличчі я не стану. Тож, не засумуйте, якщо вам до офісу прийде на мене скарга.   

-Ось цього я й боюся. - Пробурчав командир.   

Ну так, причина занепокоєння зрозуміла з погляду правопорушень, коли я був сам, міг відбутися лише штрафом, але тепер, коли в мене під боком дитина, можуть виникнути проблеми серйозніщі... Доведеться намагатися уникати цю скалку.  

-Не хвилюйтеся так сильно, - заспокоював я його, - Діятиму обережно. - З жестом прощання, легенько помахавши, зачинив двері.    

У коридорі нікого не було, що мене потішило, причому це явище доволі дивне. Зміна чергувань уже мала відбутися, і ті, кого змінили, мали йти, спускаючись цим коридором на нижні поверхи, наповнюючи шумом сходові проходи.  

Я втомлений сповз по холодній стіні, опустившись навпочіпки.   

-Фух.