Розділ 12

Північно-східні стіни Арфадора. Гуртожиток патрульних стін округу Грімгар. 

Увечері я вже не став нічого готувати - апетит зник разом із спокоєм. Постеливши чисте ліжко, обережно вклав дівчинку, поправивши ковдру біля її плечей.  

Я сів на підлогу, спершись спиною на матрац. Праву руку довелося покласти в незручну позу - відкинув її трохи назад, щоб вона могла дотягнутися. Її долонька ледь торкалася моєї - тепла, волога, як після сліз. 

Позі було незручно, але втома накривала, як важка ковдра. Повіки поволі опускалися, тіло розслаблялося, і я почав дрімати. 

Минуло хвилин п’ятнадцять, як крізь сон почув хрипи... чи схлипи? Повернув голову, шия затерпла, але звук був чіткий. Дівчинка лежала обличчям до стіни, плечі її ледь здригалися. Я вже хотів окликнути, але щось зупинило. 

Я залишився в тій самій позі, тримаючи її руку. Дивився у вікно, де ніч розливалася по склу, згадуючи слова Саїто: "Її душа - як порізана тканина, що ще тримається на нитках". 

“Як мало прожито - як багато пережито. 

Звернутися по допомогу психолога зараз не найкращий варіант, адже вона мені ледве-ледве почала довіряти, а якщо, побачивши чужі обличчя, вона ще гірше закриється в собі..?”  

Як сказав Саїто, зараз найкраща терапія для неї - це розмова і проведення часу зі мною.  

“Так, так буде краще.”  

Дотримуючись його вказівок, ми зможемо виправити її душевні рани, хоча б трохи, а потім подивимося, що робити далі.  

Поки я сидів і не міг нічого зробити... не міг підібрати потрібних слів, я був свідком жахливого...найгірший звук з усіх, що може бути, який я коли-небудь чув, - це звук ледве стримуваного, ковтаючи схлипи, голосу людини, що от-от гірко й голосно заридає, захлинаючись. 

Уночі в неї трохи піднялася температура і чомусь вона знову почала блювати. Через це ми просиділи у ванні десь півгодини, я тримав її, притискаючи до себе, поки вона тремтіла. Її щоки були вологі, а волосся прилипло до лоба. Але оскільки нічого не було, я вмив дитину і дав чисту футболку, хоча для дівчинки вона виглядала як нічна сорочка. 

Ліжко вже не підходило для сну, тому я постелив дитині на м'якому кріслі, а сам ліг на підлозі. Добре, що килим м'який.  

“Хочу лягти на друге крісло.” 

***** 

Ніч. Згаслі вогні вікон будинків, спорожнілі вулиці й дороги. Лише самотні ліхтарі освітлюють місто. Тільки листя, що шарудить, і краплі води, що стікають всюди, де пролився дощ. Вони порушували спокій цієї тихої зоряної ночі. 

Хоча ні...Дехто ще переривав тишу...Дівчинка, яка чи то сопіла, чи то хрипіла...Повний носик сопель і припухлі очі. 

“Наревілася, а тепер міцно спить.” 

Я влігся зручніше на підлозі, але так само не відпускав ручку дитини.  

“Тепер твої страждання закінчяться. Усе мине, перестане боліти. Я свій вибір зробив, тепер же все за тобою: переступити через болюче минуле і йти далі або продовжувати в ньому топитися. 

Сподіваюся, ти зробиш правильний для тебе вибір.” 

****** 

Ранок. Близько 7 години 

Свіже повітря через напіввідчинене вікно заповнювало кімнату. Промені також пробивалися в приміщення. Долинали різні звуки міста, що прокидається від сну.  

“Тільки я як труп.” 

Прокинувся..., я не прокинувся, я дивом воскрес. Вставши і йдучи до ванної, спіткнувся, і впав рівно зірочкою. Ось тепер я прокинувся. 

“Що ж ... раночка мені.”  

Зробивши всі ранкові справи, сів пити вчорашню холодну каву, нда. Через пів на сьому, я і моя команда повинні підмінити попередню групу вартових. Але, якби проблеми немає, але є заковика, у вигляді дитини. Я зовсім не подумав, де вона перебуватиме, поки сам буду на багатоденному чергуванні. 

Найняти няню? Це ризиковано, та й дитина явно буде не в захваті. Може дати поблажку і звільнити від деяких обов'язків Акане та Ісаму, і залишити дитину з ними? Вона їх грохне. Залишити поруч із собою? Командир грохне мене.  

На мене нахлинула хвилинка відчаю. “Боже, дай мені сил, терпіння і про всяк випадок грошей... хоча ні, краще побільше грошей.” 

Я сидів на дивані на кухні розглядаючи у вікні літнє місто. У роздумах прийшов до теми літа і канікул. Зараз прекрасний період для відпочинку, хтось намагається взяти відпустки і купити гарячі путівки, щоб поїхати в круїз разом зі своєю сім'єю, хтось на вихідні їздить на дачу, а хтось, через важливість своєї роботи, не може дозволити собі літні вихідні, і якщо в них є діти, то просто відвозять їх на літні канікули до бабусь та дідусів, до певної міри і для батьків відсутність дітей удома в літні дні - теж відпочинок. Якщо так пригадати, мої батьки хоч і не часто, але теж відвозили мене з братами й сестрою до дідуся в маленьке містечко Ханафубукі, що знаходиться далеко за межами Арфдора на території Вульфендора. 

“Хм, у мене є одна ідейка, але вона дуже малоймовірна у виконанні. Але спробувати все ж варто.”  

Я допив свою каву і, підходячи до раковини, щоб сполоснути чашечку, звернув увагу на волосся, що виглядало з-за кута спальні. Дівчинка несміливо поглядала, не знаючи, виходити їй чи ні... Я усміхнувся: