Розділ 6

Північно-східні стіни Арфадора. Гуртожиток патрульних стін округу Грімгар. 

Після того, як я зомлів, що відбувалося далі, не пам'ятаю абсолютно нічого. І прокинувся вже у своїй кімнаті в гуртожитку.  

Прокинувся від того, що мені в обличчя настирливо світили промені сонця, хоча за вікном чітко чувся звук дощу.  

Дійсно дивна погода.  

У тілі жахлива слабкість, у горлі пересохло, а губи потріскалися. Щойно я розплющив очі, побачив цю прискіпливо, незрозуміло якого відтінку, сіру стелю. Спираючись на ліву руку, я хотів поправити подушку так, щоб прийняти в ліжку положення напівсидячи. Але ця спроба обернулася крахом.  

Щойно підвівся, моє тіло завило і кістки захрустіли, як у якогось старого. Я впав на матрац, на живіт, і більше спроб здійснювати такі експерименти в моїх думках не з'являлося. Ковдра наче камінь тиснула на мене. З великими зусиллями, однією ногою акуратно скинув навислий вантаж із себе. Повернувши голову до джерела світла, побачив ... якогось дива моя кімната мало не перевернута з ніг на голову. Килимок зім'ятий, всюди розкидані книжки і речі, повсюди якісь подряпини і біля дверей лежить скло.  

"Поки я був у відключці, мене пограбували?!"  

Раптом я почув шерех. Крізь великі зусилля, піднявся з ліжка, щоб перевірити, що там таке і...мене щось збило з ніг. Упавши на підлогу, мене обійняли, з криками: 

-...нарешті ти прокинувся... у тебе був такий жахливий жар... я дуже перелякалася... - почала ридати… дівчинка?! 

- ??! Що? Що ти тут робиш!? - я зараз у повному шоці. 

Двері в кімнату прочинилися і з щілини визирнула пика Ісаму. 

- О! Спляча красуня нарешті прокинулася! Акане, йди глянь! - почав кричати той. 

Я тільки прокинувся, а він уже бісить.  

Помітив, що дівчинка дивно поводиться. Насторожилася вся і постійно кидає погляди підозри на цих двох.  

"Ех, ну і що вже сталося?" 

- Привіт, - привітавшись, зайшла в кімнату Акане, - як почуваєшся? - хотіла вона доторкнутися до мого чола, як дитина різко відсторонила її дотики. - А, точно, я забула. Все-все! Не буду більше підходити, - відійшла дівчина. А малятко все продовжувало кидати на них злісні погляди й обійняло мене за шию ще міцніше. 

- Так, давайте заспокоїмося. Поясніть мені все з самого початку, і детальніше, що, чорт забирай, тут відбувається?! – почав я намагатися встати на ноги і зрозуміти, що відбувається. 

***** 

Ми були на кухні. Я сидів за столом і їв кашу, приготовану Акане. Дівчинка вмостилася поруч зі мною і дивилася на мене пильним поглядом. А ті двоє всілися на диванчику поруч зі столом, бо крихітка не схвалила їхню близьку присутність.  

- Ви її годували? Вона так на мене дивиться ніби теж хоче їсти - запитав я. 

- Ні, - незадоволеним голосом відповіли обидва. 

-Що ж сталося, що вона вже встигла вас так недолюблювати? - посміявся я. 

- Ну...коли ти вирубився, вона влаштувала сльозорозлив, і коли ми вже занесли тебе в приміщення, не хотіла тебе відпускати... - відповідав Ісаму 

- хех... Її четверо людей не могли від тебе відчепити. Усе ридала й ридала впродовж трьох годин, усе ніяк не замовкала, (⁰▿⁰) поки ти там на підлозі дух випускав, - додала руда. 

- Ну і тут я трохи психанув... ну і вирубав її. І тільки тоді, і то зі шматком твого одягу, ми змогли віддерти її від тебе, - продовжив її брат, - На її тілі було дуже багато ран і забоїв, але ми не знайшли вільного лікаря, тому вирішили лікувати її підручними засобами. На той момент вона вже встигла прокинутися. І так, як до мене вона вже відчувала злобу, лікувати її вирішила сестра... 

- Так. А коли я нарешті-таки втерлася до неї в довіру, почала поливати рану на стегні антисептиком. Але я не думала, що рана така глибока, ... насправді ушкодження аж до кістки доходило...Дівчинка мене вдарила і вибігла з кімнати. Чесно, у неї настільки сильний удар, що в мене голова запаморочилася, - продовжила історію старша. 

- Ага! Вона так носилася,  

- Ледь по стелі не бігала... 

- Так, ми її по всіх приміщеннях усередині стін не могли зловити, - буркнув Ісаму, - Коли командир Тадаші сказав, де ти знаходишся і відведе її туди, вона більш-менш втихомирилася, - зітхнув хлопець. - Ми привели дівчинку в твою кімнату, але там одна з наших лікарок робила тобі укол, і дрібна, напевно, подумала, що тобі щось загрожує і почала буянити. Розкидала тут усе, метала все й уся, ще й розбила вазу, і почала осколком розмахувати. Я хотів ще раз її стукнути, але послизнувся на килимку і поки піднімався, божевільна ледь мене не прирізала... 

- Ну загалом, нас хватив кіндратій, і ми вирішили в кімнату більше не потикатися, - розповідала Акане, - У проміжках часу, так-сяк лікар намагалася крізь щілину дверей просунути їй їжу і трохи задобрити солодощами, але отримувала по лобі книжками. Зрештою вона пішла з величезною шишкою. А! І залишила бинти з іншими ліками, але ми навіть не намагалися більше відчиняти двері.       

 - пхех, хахахахахаха~, - розреготався я, - Вас дитина тримала у страху, крутіше, навіть, за вогняних вовків, хехахаха, - витираючи сльози від сміху, погладив по голові дівчинку, - улаштувала ж ти їм прочухана за цей вечір, так? Навіть я не можу так. Хех. 

- Вечір?! - знову в один голос скрикнули вони. 

- А!? 

- Ти був у відключці чотири з половиною дні! - скрикнула Акане. 

- Ась? Щоооооооооо? - у розпачі розкричався я, - аж чотири дні коту під хвіст...!!!!... так, почекайте! Якщо я спав стільки часу і дитина весь цей час була поруч зі мною.... Акане! Швидко приготуй ще їжі, Ісаму, а ти чого розсівся?! Принеси аптечку! - швидко встав зі стільця, що той аж упав.  

Я почав оглядати дитину. Ніяких серйозних ушкоджень немає, тільки безліч синців, дрібні порізи та незначні опіки. 

- Акане! - окликнув її, продовжуючи оглядати дитину.