Розділ 3

3 ранку, північно-східні стіни Арфадора. Округ Грімгар 

Я йшов сходами дуже швидким кроком. У голові бардак. Я дуже втомився, хочу спати, тіло ніби ватяне, ще крок - і зомлію, але...обов’язок кличе.  

Чорт, ну і якого я такий надвідповідальний?  

Я ступив на останню сходинку. Вітер подув мені в обличчя.  

Свіже повітря і прохолодний вітер (хоча це навіть можна назвати маленьким заморозком. Ночі тут завжди були холодними, незважаючи навіть на те, що зараз літо) обвиваючи мою шкіру, не давав мені заплющити очі і впасти.  

Було ще доволі темно, але за допомогою маг-каменів і ліхтарів-прожекторів, що висвітлювали оглядовий майданчик стіни, можна було побачити, а точніше, спочатку я почув шум, як солдати переносили екіпірувальні предмети, а також великі каністри для води, тільки, порожні?  

Я стояв на місці, спросоння невдупляючи, що відбувається. І тут Ісаму ляснув мене по плечу... 

- Ти чого встав, як укопаний? Йдемо швидше, - він поплескав мене ще раз і попрямував до зубчастих парапетів... Там стояв командир Тадаші і щось неспокійно обговорював з Акане, ще й встигаючи роздавати накази щодо точності та швидкості підготовки обладнання. 

- Тецуо! Де тебе чорти носять!? - уже напівохриплим голосом запитав він. 

Там, де мене носило, там, на жаль, мене вже немає.  

Хотів з гарячки відповісти я, але не наважився. 

- Прошу вибачити за запізнення, йшов як міг, - прокричав я у відповідь. 

- Уже неважливо, бігом підійди сюди!!! - втрутилася Акане, - Це терміново!!!   

Швидким кроком я підійшов до них і Тадаші вручив мені бінокль... 

- Та що ж такого сталося? - усе ще в подиві запитав. 

- Глянь на північний схід, 12 миль звідси, - вказала пальцем Акане. 

Темрява, темрява…я продовжував збільшувати об'єктив...!!!! ... 

-Світло... ні вогні, - промовив я. 

- Ми теж спочатку так думали, але тобі не здається, що якось завелико і яскраво для вогнів простого привалу? - звернула увагу рудоволоса -, це пожежа... 

Наблизивши об'єктив до максимального огляду, побачив, як іде дим і яскраве світло в темряві від палаючих дерев   

- Яка дуже стрімко зростає, причому насуваючись у наш бік, - додав старший.  

- Так...це пожежа, але навіщо вся ця метушня з каністрами й узагалі, навіщо сполошили всіх... - не встиг я договорити, як подивившись на обличчя Акане та Ісаму... у них ніби на лобі одночасно рядок пробіг: "Ти що, дурень чи що?" 

- Ти що, ще не прокинувся, чи як? - кинула жартома руда. 

- Ні, це, напевно, коли я його будив, він, падаючи, мозком пошкодився, - вигукнула тварюка номер два. 

Я хочу їм втягнути, ні, я хочу в'ї**ти їм з двох ніг... 

- Ви не даєте мені договорити. Я мав на увазі, що немає такого крайнього приводу для такого величезного переполоху. - віддав бінокль назад, - Пожежа не зможе досягти стін, адже за 9 миль від нас є широка річка, що проходить крізь територію занедбаних земель. А якщо ви боїтеся, що пожежа пошириться завширшки, то це помилкове хвилювання. Ліворуч розташовані високі гори Вульффендора, а праворуч озеро Сікредрея, пожежі просто нікуди розповзатися. До того ж на додачу до всього насуваються хмари, що говорить про швидкий дощ, навіть можна сказати зливу. І все. Просто потрібно спостерігати, якщо вже так хвилюєтеся. 

- Якби - це була звичайна пожежа, як ти й сказав, ми б просто чекали дощу, - втрутився в розмову командир, - адже раніше теж частенько траплялися пожежі, але точно не таких масштабів. Я послав групу розвідників туди і, повернувшись, вони доповіли, що джерелом займання стали чудовиська, а точніше вогняні вовки. 

- Що?! Але монстри D-рангу вже давно не з'являлися! - прийшов у шок я.  

- Так. І радари теж нічого не засікли, жодних тимчасових пробоїн у куполі не було. Значить, найімовірніше, 3 роки тому мисливці упустили кілька особин... - відповів Тадаші. 

- Ха! Найімовірніше, просто не захотіли гнатися за ними сюди, от же ж! А тепер ці тварюки розплодилися, а нам тепер хоч жуй скло, але проблему усунути треба, - незадоволено хмикнув Ісаму.     

Що-що, а з Ісаму я згоден. Надто вже ці мисливці зледащіли,. Глави гільдії зовсім не дивляться за своїми підопічними, та що вже там, вони самі такі самі. Що ті у**ки, що ці не ягідки. Бля**!!! Як же бісить!  

- Так, не час для розбирань! Зараз головне не дати вогню перейти на інший берег, рештою займуться мисливці, вони за тридцять хвилин мають уже бути там, - знову встряв старший, - Тецуо, іди одягай спорядження, будеш головним у реалізації плану. 

- А? Я? Чогось? Якого плану? - здригнувся я. 

- Поясню коротко....Як ти бачиш, кожен із групи взяв собі по порожній каністрі. З повними летіти швидко буде важкувато, тому воду набирати будете в озері. Наші маги, у кого ранг вищий, стоятимуть біля берега і гаситимуть вогонь за допомогою магії води безпосередньо з озера, а решта підуть далі вглиб і розділяться по парах, та носитимуть воду в каністрах магам, щоб ті, своєю чергою, намагалися заморозити вогонь. 

Заморозити? Чого бля**? За довгі роки служби, я вперше чую, щоб якась людина першою додумалася до такої херні. 

- Ем, командире. Боюся поцікавитися, а хто виблював цей геніальний план? - сказавши це, я не хвилювався, що можу образити тут когось вищого за себе за статусом, адже був упевнений, що старий не міг вигадати подібну дичину. 

- Це мій план, - посміхаючись на всі тридцять два зуби, відповів Ісаму. 

Ааааааа~... ну тепер зрозуміло.  

Тепер мене не дивує, що хтось здатний на таке. Мене турбує, що на це раптом виявився здатний ти.  

Причому, що ще більше турбує, що в цій фігні фігурую Я!? План - відро сміття, і я в тому копирсатися не збираюся, я гидую!!! 

-Командир Тадаші! - мало не ридаючи, - а можна я краще документацією займуся, напишу повість про сьогоднішню проблему, у новини звісточку відправлю, а? Але тільки не відправляйте мене, ну так не можна ж!