Розділ 2

1 година ночі північно-східних стін Арфадора. Округ Грімгар (сторона від земель Флемінг – Рейдж) 

У самому серці всіх живих земель, серед заплутаних шляхів і густих лісів, височіло величне місто Арфадор. Могутні кам'яні стіни, що утворюють шестигранник, оточували його як неприступну фортецю. П'ять доріг із п'яти різних земель вели до цього чудового міста, створюючи павутиння шляхів, які зливалися в єдину артерію життя.   

З п'яти напрямків пролягали дороги, і щоб увійти в місто, подорожньому доводилося пройти потужні ворота, які охороняла варта і величні вежі.    

Однак існував шостий бік, забутий і відкинутий, жодна з п'яти країн не простягає до нього дороги. Її територія, позбавлена " розумного" життя, лише дивилася в порожнечу за своєю межею. Вони зустрічали чийсь погляд темними алеями і "мертвими" деревами, що стоять як мовчазні свідки неминучої загибелі, що пройшла століттями тому.   

Там, де п'ять країн місто зустрічало з входом, для цієї шостої не було брами, лише нескінченний морок і тягар безжальної самотності.   

Там, де інші бачать лише забуту порожнечу й погибель, існує місце, де навіть тіні не наважуються проникнути. Це місце - вічний страж Шостої Стіни. Охорона саме цього кордону була особливою - спеціальні загони, віддані своєму обов'язку, пильнували ніч і день, боронивши не лише місто, а й кордони тих земель, що межували з мертвою територією.    

Ці загони, немов тіні в мороці, патрулювали цей лихий бастіон, захищаючи його від будь-яких відвідувачів. Вони були вартовими забутого жаху, застиглого в часі.  

**** 

Хааа…Отже, я капітан наглядово-оборонного підрозділу перевертнів “Примарні крила”, Тецуо Ясухіро (α), перевертень, а точніше можна сказати підвид – крилатий перевертень, що відноситься до птахоподібних (мені ж притаманні тільки крила та нічний зір).  

У свої 25 років моє життя захопила робота, ніякого особистого вільного часу (звісно не рахуючи тих жалюгідних трьох – чотирьох вихідних, та й ті, які я провожу в казармах, які знаходяться майже в оборонних стінах).  

Працюю практично 24/7, обороняючи мир і спокій тих, хто живе за цими кам’яними піднесеннями. І не те щоб я жалівся, бо платять тут пристойно, годують добре та умови підходящі, але ця робота мене доконає.  

В принципі нічого надскладного…хм… скоріше давить психологічно. Наша задача складається не тільки з того, щоб не допустити проникнення монстрів в місто, а й людей з обірваними долями. І поки ті, хто з вищого суспільства, що сидять у теплих хоромах на м'якеньких кріслах із золотою ложкою в дупі, мають право вирішувати подальше життя тих, хто завинив, відправляючи їх на смерть, на землі мороку й розпачу, не замислюються про наступні наслідки - а це вже наша скалка в сраці.  

Деякі із засуджених, що злетіли з котушок або ж просто зневірені, приходять до стін і намагаються проломитися, нам же нічого не лишається, як дати їм попередження або залякати, щось на кшталт "зараз між очей крижану брилу отримаєш". В сльозах і болем у душі бідолахи йдуть геть, але є й окремі випадки, яким уже начхати, або вони просто позбавлені розуму, починають атакувати загін. У такому разі вже діють правила оборонних стін - 'будь-який опір з боку засудженого - дозволяється того нейтралізувати'. З одного боку - це просто вбивство, а з іншого - вони й так засуджені до "смертної кари" і вічних блукань, і ми навіть полегшуємо їхню долю. Осад все ж залишається, але, коли згадуєш, що вони зробили, скільки проблем вони принесли і ще принесуть, уся жалість раптом чомусь випаровується.... 

Нещодавно, через те, що попередній загін мало не проґавив групу бандитів, яка намагалася пройти крізь стіни і навіть завдала їм шкоди, змусили саме НАС працювати на дві ставки, і мало того, ми тепер ще й найближчий кілометр від стін патрулюємо ледве не кожні три години, і... і... і... і я не спав нормально, бл***, цілих ср*них п'ять днів, від початку все пішло по пи***!!! 

- Капітане. 

Так ще й доводиться з кожної такої ходки доповідь писати про кожну, бл***, гілочку. Ну подумаєш, намагалася вона з мене сир зробити, ну з ким не буває? Але ні, потрібно все детально роз'яснити, розписати на чотири кляті сторінки. Останнім часом папірців стало настільки багато, що я замислююся, а може, мені з них склеїти собі ковдру і заснути в ній на віки-вічні?!!?! Як же, чорт забирай, я задовбався, якісь наглухо відбиті покидьки чудять діл, а страждаю, бл***, я!!! 

- Капітане!!! 

Нда, життя - лайно, але померти я не можу.  

-Капі-бмф!!!- різким рухом руки я схопив того, хто кричить, закривши йому рот долонею. 

-Чого розкричався, Ісаму!? 1-а ночі, якого біса? Зараз командир Тадаші знову почує, як ти розвопився і відправить патрулювати. Я ще попередні папірці не розгріб. Ще один такий похід і я там же і застрелюся, і з пояснювальною документацією будеш розбиратися ТИ! 

- Хах!? Капітане, знову ви не в дусі? Одразу починаєте погрожувати. - злякався той, жартуючи, починаючи заспокоювати старшого за званням. 

- Не в дусі кажеш!? - грізно запитав я, мало не в істеричному сміху, втомленим голосом. 

У Ісаму пройшлося тремтіння по спині потрійним маршем і відскочивши, зачепив когось. Ми обидва почули гучний гуркіт, як виявилося, великих стопок документів, і буркітливий голос Акане.  

- Ісаму, щоб ти здох у страшних муках, чого по приміщенню носишся як очманілий? Я ж щойно кожен папірець, мало не за алфавітом сортувала! - розкричалася Акане. 

- Ох, вибач, я випадково... - не встиг договорити бідолаха... 

-Випадково? Випадково, кажеш?! Ти зараз випадково зустрінешся носом зі стільницею... - вони продовжували сваритися й галасувати, підвищуючи гучність дедалі більше й більше. 

Знайомтеся, цього хлопця, що вічно приносить проблеми, звати Ісаму Іошито (α), 23 роки, був найкращим учнем Військового університету Абрафо, поки не став рекрутом. В принципі, не поганий хлопець, завжди готовий і мчить на допомогу тим, хто потребує, але те, що у людини добре серце, не означає, що вона не може дати по морді. Завжди ходить життєрадісний, енергія б'є ключем, але, якщо переклинить або терпець увірветься, що буває останнім часом частенько, з посмішкою на обличчі проведе з вами виховну роботу так, що жоден травматолог по пазлах не збере.