Розділ 1

28 травня. Весна повністю розквітла: на вулиці було тепло, свіжі листя на деревах відбивали сонячне світло, а легкий вітер грайливо носив запахи квітів і кави з вуличних кав’ярень. У невеликій затишній кав’ярні дві родини зібралися разом, щоб відзначити особливий день — 21-річчя Неоніли Золотої.
За святковим столом сиділи найближчі люди дівчини. Мама, Любов Юріївна, турботливо поправляла серветку на столі, а тато, Віктор Олегович, спостерігав за всім із спокоєм, що видавав впевненість і надійність. Поруч з ними — сім’я Писарів: Інна Сергіївна, енергійна автоінструкторка і найкраща подруга Любові, її чоловік Ян Романович, спокійний ветеринар і давній друг Віктора, а також їхні доньки — Єва, магістрантка з перекладу, близька подруга Неоніли, і Яна, студентка графічного дизайну, молода, активна і трохи нетерпляча.
Неоніла вже відчула легку втому після численних іспитів і роботи над кваліфікаційною роботою. Сесія майже добігала кінця, і цей день народження став для неї маленькою віддушиною після місяців напруження.
— Ніло, вітаю тебе з днем народження. Бажаю тобі безмежного щастя, — сказала Єва, піднімаючи келих білого вина.
— Дякую, Єво, — посміхнулася Неоніла, торкаючись склянки. Її серце трохи розслабилося: дружба та тепло друзів і родини завжди давали відчуття спокою.
У цей момент Яна ледве стримувала нетерплячість:
— А коли вже вручимо подарунки? — запитала вона, поглядаючи на годинник. Їй хотілося швидше розгорнути пакунки і піти з кав’ярні.
— Трохи терпіння, люба, — підморгнула Любов. — Спершу піднімемо келихи, а потім усе вручимо.
Віктор дістав невелику коробку, акуратно загорнуту у яскравий папір:
— Добре, почнемо з цього.
Неоніла взяла коробку, розгорнула її й посміхнулася. Кожен подарунок супроводжувався сміхом і обіймами. Яна не могла стримати хвилювання і постійно підсовувала інші пакунки:
— Швидше! Наступний! — реготала вона, розмахуючи руками.
Єва тихо сміялася, тримаючи келих:
— Яна, давай трохи спокою. Ніла ще хоче насолодитися моментом.
Коли всі подарунки були розгорнуті, Яна струсила голову, ледве стримуючи нетерплячість:
— Гаразд, мені вже потрібно йти… але обіцяю, що, Ніло,  я ще побачуся з тобою пізніше! — промовила вона швидко, готуючись вибігти з кав’ярні.
Неоніла обійняла Яну й Єву, посміхаючись:
— Зрозуміло, я зачекаю на тебе пізніше. Дякую всім за свято.
Єва кивнула:
— Добре, тоді йдемо на  прогулянку пізніше.
Яна кинулася до дверей, а решта гостей залишалася ще трохи за столом, насолоджуючись теплом і святковим настроєм, який залишився після подарунків.