Глава 17 (Найманці)

— А-а-а-ал, я хочу дещо запитати! — грайливо та весело протягнула Єлена, перестрибуючи через чергову калюжу під ногами.

— А я не хочу, щоб ти в мене дещо питала, — похмуро передражнив дівчину Ал. Зараз він уже не був пригніченим і злим, швидше засмученим і задумливим.

— Я не збираюся тебе підколювати і діставати, чесно, — Єлена вкотре ухилилася від колючої гілки, що летіла їй в обличчя. Але вже наступна гарненько прочесала її по лобі. Все через цю темряву. Ось яка розсудлива людина попреться гуляти лісом глибокої ночі?

Уся їхня чесна компанія, що складалася з п'яти людей і дорфа, вже близько години пробиралася через лісові чагарники. Кіра, яка знала розташування табору бандитів, йшла на чолі. Слідом за нею — Орум, Шрам та Діна. Відстаючи від усіх кроків на десять, плелися Єлена та Ал.

— Це з приводу Кіри.

— Яка несподіванка… Ну, давай, кажи. Орум уже вивів мене своїми нескінченними питаннями про неї, тепер твоя черга.

— Це вона, твоє кохання з Академії?

— Саме так, — невесело відповів високий найманець.

— Тоді якось не в'яжеться твоя розповідь із фактами, що знову відкрилися. Ти казав, що трапився нещасний випадок. Кіра сильно обгоріла і була у критичному стані. І оскільки ти в всьому, що сталося, звинувачував себе, то не зміг дивитися їй у вічі й утік. Після цього ти її ніколи не бачив. Так?

— Ну... І що ж тут незрозумілого?

— А те, що буквально дві години тому Кіра розповідала мені історію, про те, як за три роки до нашої зустрічі ви разом виконували дуже дивне завдання, з підпільними боями, для одного дуже таємничого клієнта.

— О! Тож ви тепер найкращі друзі з Кірою, що ж, піди і детально про все розпитай у неї, — надувся Ал ще дужче. Чоловікові за сорок, а веде себе як дитина.

— Що ти як маленький? Я бачу, що між вами щось трапилося. Я тебе таким пригніченим жодного разу не бачила за весь час нашого знайомства.

— Просто… — Ал затнувся, намагаючись підібрати слова, — просто… це Кіра. Не знаю, як тобі пояснити.

— Говори як є, ми ж друзі. Я не можу тебе бачити таким мовчазним і засмученим, мені стає ніяково, — дружньо посміхнулася Єлена. — Що між вами сталося?

— Розумієш... Нічого особливого не сталося, точніше, все сталося як завжди. Після того випадку в Академії, через пару років ми все ж таки випадково зустрілися й вирішили почати спочатку. Пробули разом близько двох сезонів, а потім вона зненацька зникла... Не сказавши ні слова.

— Тоді я розумію твій стан.

— Та почекай ти! Не перебивай. Це не все. Пізніше ми знову зійшлися. І знову розійшлися. І потім знову зійшлися. І так було разів вісім. Ми сходилися — усе було гаразд, а потім бац. І вона йде від мене, не говорячи мені нічого. А я як дурень. Я кохаю її. І щоразу сподіваюся, що все буде добре, що все налагодиться. Ось навіть зараз. Через багато років після нашої останньої зустрічі. Я думав, що все — забув її, поставив на цьому хрест. Але ні. Вона заходить у цей триклятий Будинок найманця, я бачу її — і спогади, упереміш із почуттями, знову накривають мене. І ось, я знову закоханий… Усе так само, як і того дня, коли я вперше побачив її. — Алу під ногу потрапив камінь, і він з усієї сили буцнув його, начебто цей камінь був у всьому винний. Камінь пролетів не більше пари ліктів і плюхнувся в калюжу, оббризкавши найманця.

— Але ж почекай, вона відповідає тобі взаємністю? — продовжила Єлена свій допит.

— І так, і ні. Мені важко це пояснити. Але щоразу, коли вона з'являється в моєму житті, я готовий гори для неї згорнути, а вона врешті-решт витирає ноги об мене і йде.

— І ти злишся на неї зараз, бо все знову повториться?

— Ні, я злюся на неї, бо в останнє наше «сходження» вона сказала, що не сприймає мене як кохану людину і пішла до якогось принца-товстосума, який поводився з нею як зі своєю власністю.

— Ал… Як би я хотіла тебе пожаліти та підбадьорити зараз, але ти такий ідіот! Стільки разів наступати на ті самі граблі. Знову і знову…

— Знаєш... — Ал швидкоплинно посміхнувся, — Орі сказав мені те саме. Я й сам це чудово розумію, але нічого не можу із собою зробити.

— Гаразд, досить нудьгувати, чутливий ти наш. — На обличчі Ала засяяла посмішка.  — Знаю, знаю… Сама шокована тим, що назвала тебе чутливим. Не хвилюйся, ми ще знайдемо ту саму жінку, яка пускатиме слину за тобою.

— Та таких хоч греблю гати! — старий добрий Ал повернувся.

— Ось це вже наш Алпачін. Справжня скалка в дупі й нестерпний балабол.

— Слухай, а ти ніколи не дивилася на мене як на чоловіка, з яким можна провести решту своїх днів? — Ал ненароком стиснув праву руку в лікті й напружив біцепс.

— Вибач, але я скоріше виберу Орі, ніж тебе! — стримала Єлена запал новоспеченої машини для кохання.

— Справедливо! — погодився Ал після невеликої паузи.

— Ти пам'ятаєш наш план?

— А то. Хоч мені й не подобається, що нами командує Кіра. Ти ж наша велика командирша.

— Ну, тут нічого не вдієш. Вона розвідала місцевість, дізналася кількість людей у ​​банді та ще багато, багато чого. Нам залишається лише стати частиною її плану.