Глава 16 (Найманці)

Змішана Держава. «Оселя миру, дружелюбності та рівності!». Уряд пропагує це гасло  на кожному кутку своєї території, закликаючи всіх бажаючих стати почесними громадянами великої країни. Не важливо, безпритульний ти, або каліка, дорф невдаха, або старий злодій ірні — тут тобі будуть раді.

Спочатку задум обґрунтування такої держави був дуже багатообіцяльним. Створити країну, в якій не було б дискримінації та расизму. Місце, де всі раси рівні між собою, де люблять один одного ірні чоловік і жінка людина, вони можуть жити разом, і ніхто не засуджуватиме їх за це.

Ідея чудова, симпатизувала багатьом, і за якихось п'ятдесят років на місці диких лісів та рівнин утворилася Змішана Держава. Велика, могутня та прогресивна.

Кількість населення збільшувалася з кожним роком вдвічі, економіка розвивалася, мирні відносини з іншими країнами були пріоритетними. Прям ідеальне місце для життя, не враховуючи двох основних проблем. По-перше, оселитися тут міг будь-хто, навіть серійний вбивця, і ніхто слова йому не скаже. По-друге, змішані пари не могли мати дітей. Дрібниці, здавалося б.

Роки йшли, держава процвітала, уряд хотів уже розширювати кордони, але несподівано все накрилося мідним тазом.

Злочинці повалили сюди тисячами, звичайним мирним громадянам стало важко жити з такими сусідами, кількість переселенців, котрі займалися чесною працею, різко зменшилася. Слідом за цим, демографічна криза накрила країну, оскільки кількість змішаних пар, не здатних мати потомство, у рази перевищувала сім'ї, що складаються з однієї раси. Експорт деревини, за рахунок якої більшою мірою і розвивалася Змішана Держава, впав з оглушливим тріском, тому що охочих працювати чесною працею ставало дедалі менше. Почалася багаторічна криза, яка роз'їдала, колись процвітаючий край.

Пройшли століття від заснування Змішаної Держави. І що ми маємо зараз? Гасло «Оселя миру, дружелюбності та рівності!» так само було актуальним, а ідеї, на яких будувалася держава — живуть і процвітають. Але тільки в столиці, яка мала промовисту назву — Обитель. Там так само мирно співіснували ірні, дорфи і люди, вони чесно заробляли свій хліб, вірили в добро і єдність усіх рас.

А ось те, що діялося на решті території Змішаної Держави — суцільний жах.

Візьмемо, наприклад, місто Авалас, назване на честь великого вченого, першого чоловіка, що оселився на тутешніх землях, разом зі своєю дружиною ірні.

Це місто є другим за кількістю населення у всій Змішаній Державі. Приблизне відсоткове співвідношення злочинних елементів та чесних трудяг — шістдесят на сорок. І з цих сорока — двадцять були стражниками чи воїнами, що числилися в гарнізоні міста. А з цих двадцяти — лише третина були чесними та відданими уряду та народу. Решту можна було купити за нещасний золотий.

«Жорстокість» — ось негласне гасло цього міста. Вбивство та розбій стали похмурою повсякденністю сучасного Аваласа.

І саме в цьому місті Єлена, Орум, Калеб та Ал гостювали вже другу добу. Так як грошей майже не було, Калеб, знайшовши всередині себе альтруїстичні позиви, орендував за свої заощадження невеликий будиночок, в центральній частині міста. З чого це раптом некромантик вирішив розщедритися — залишалося таємницею, але щось тут явно не сходилося.

— Ал, підкинь дров, будь ласка, — благаючим тоном попросила Єлена, помічаючи, що вогонь в каміні поступово згасає.

— Ні! Сама підніми свою ту, на чому сидиш і підкинь! Нарешті я добре вмостився в цьому кріслі і не маю наміру його покидати, — запротестував найманець, переставши, нарешті крутитися в кріслі-гойдалці.

— Відлупцювати би вас мітлою поганою, за лінощі ваші! — невдоволено пробурчав дорф. Він відкинув теплий плед, відклав убік розкурену люльку, і, вилізши з крісла, пішов у кут кімнати за полінцями.

— Дякую, Орі! Ти найкращий, — лагідно сказала дівчина.

— Так, ти найкращий! Якщо в мене буде син, я назву його на твою честь.

— Бідолашний хлопчик, — видихнув Орум, підкидаючи дрова у вогонь.

— Чого це він бідний? Хоча так, Орум — таке собі ім'я для великої людини.

— Я б прийняв обітницю мовчання і пішов у ченці, якби був у мене такий батько, — тихо пробубнив дорф.

— Що, що? Не розчув! — почав підвищувати тон Ал.

— Він нічого не сказав, тобі почулося! — знищила Єлена сварку в зародку. Але помітила, що Орум дав гідну відсіч магу. Місяці спілкування з цим балаболом зробили дорфа більш товариським та гострим на язик.

— Де це цікаво Калеб пропадає вже цілу добу? — запитав дорф, знову забравшись у своє крісло і розкуривши трубку.

— Це не наша справа. Сказав чекати, значить, чекатимемо, — вмить спохмурніла дівчина, — хоч мені це й не подобається.

— До речі! Мене одного непокоїть питання, чому ми ще не звалили? — уловлюючи незрозумілі погляди друзів, Ал вирішив уточнити. — Ну, тобто, Калеб стільки часу залишав нас без нагляду, що ми двісті разів могли вже зібрати манатки і поїхати в невідомому напрямку.

— Тобі нагадати, хто такий Себастьян і що він нам обіцяв? — вмить спохмурнішав дорф.

— Між іншим, я теж про це замислювалася на самому початку шляху. Можна було б поїхати до сина Орі, і там, спільними зусиллями, дати відсіч цьому дивному чоловікові з його головорізами. Або взагалі, зібрати манатки і загубитися всім разом, десь у глибоких лісах Долини Ірні… Але потім я дійшла надто очевидного висновку. Якщо Себастьян знайшов нас у пустелі, в селищі, про існування якого знає від сили, чоловік триста... Знову відшукати нас, йому не важко.

— Хм. Логічно, – погодився Ал.

— А ось мене турбує зовсім інше питання… — задумливо протягнув Орум, видихаючи тютюновий дим через ніс. — Чому саме ми? Чому для виконання цього завдання знадобилися саме ми?

— Ми професіонали, — гордо вдарив себе в груди Ал.

— Я тебе благаю, — плюнув у камін дорф, — судячи з його зовнішнього вигляду, він і його ватажок можуть дозволити собі найняти армію шукачів для знаходження близнюків і ще одну армію головорізів для їхнього супроводу. — Орум повільно наповнив легені димом. — Зізнаюся, я взагалі сумніваюся у існуванні загадкових ірні-близнюків.