Глава 14 (Найманці)

Багато хто вважає, що ночівля в лісі просто неба — це вершина романтики подорожей. «Ну, поміркуйте самі», — кажуть вони, — «Над головою мільярди зірок розкинулися в дивовижних малюнках. Величезна повна Севана створює таємничу напівтемряву. Багаття грайливо потріскує біля ваших ніг. Листя на деревах легенько шелестить, створюючи природну музику». Яка ж це все-таки дурість та наївність.

Тільки закоренілий міський житель, що буває на природі раз на два роки, може так вихваляти ночівлю в лісі. Що ж вам розкажуть про спальне місце серед дерев люди, які проводять просто неба дев'ять днів із десяти?

Ночівля у лісі — це насамперед полчища москітів та інших комах, єдина мета яких — висмоктати з вас всю кров до останньої краплі. Ночівля в лісі — це вічний страх, що уві сні вас зжере якась дика звірюга. І нарешті, ночівля в лісі подарує вам вічно ниючу спину, через сон на твердій і сирій землі. Все це — далеко не повний перелік принад відпочинку просто неба, які може перерахувати затятий мандрівник.

Ось Єлена, наприклад, могла б годинами скаржитися на незручності, які повсюдно супроводжують її, але розсудливо мовчить. Дівчина чудово знає: якщо завести зараз цю тему, то Ал підтримає її й теж почне нудити з приводу того, що не влаштовує його. А якщо скаржитися почне Ал, то погано від цього буде всім. Нехай краще подрімає на задньому сидінні. Коли він спить, він такий… тихий і… мовчазний. Прямо мрія, а не чоловік.

Після цілого дня їзди лісом мандрівники пристойно так віддалилися від Кронуму і добряче втомилися. За вікнами машин давно вже стемніло, а вони ще не зробили жодної нормальної зупинки від самого ранку. Локус наполіг на тому, що стоянки будуть тільки на нічліг і в разі крайньої потреби. За його словами, це значно економить час та гроші.

Але ось настав той момент, коли людям, дорфу та машинам потрібен був відпочинок, а отже — настав час вибрати зручне місце для ночівлі.

Ґрунтова дорога, що проходила через густий листяний ліс, вкотре вильнула між двома величезними деревами з ідеально круглим листям і різко пішла праворуч. Відразу за поворотом погляду відкрилася значних розмірів галявина. Вона була витягнутої овальної форми, застелена невисокою, подекуди витоптаною темно-зеленою травою. Окантування цього природного килима складалося з колючих кущів, що здалеку нагадували шипшину. Дорога перетинала галявину рівно посередині, поділяючи на дві однакові частини.

На правій стороні вже стояли дві покарані часом легкові машини. За кілька ліктів від проржавілих транспортних засобів палахкотіло чимале багаття. Четверо чоловіків сиділи навколо нього й вели неквапливу бесіду. Побачивши новоприбулих, вони не надали цьому особливого значення, але зброю все ж таки зручніше розмістили біля себе.

Орум, недовго розмірковуючи, чи добре це місце для ночівлі, чи ні, завернув ліворуч і зупинив машину поблизу величезного костровища. Це місце часто слугувало всім подорожнім добрим притулком на ніч.

Два фургони також припаркувалися з лівого боку дороги, і втомлені люди стали вибиратися з машин. Крін був помітно вимотаний, а ось Влас, що вискочив з водійського сидіння, навпаки виглядав досить свіжим. Сар, як і Орум, збоку нагадував вичавлений лимон. Воно й не дивно: провести весь день за кермом — ще те задоволення.

Один тільки Локус не вийшов надвір.

— А що з Локусом? — поцікавився Орі самопочуттям їхнього наймача.

— Він захотів переночувати у фургоні, — байдуже відповів Сар. — Так налакався, що й кількох кроків не може зробити.

Дорфа ця відповідь цілком влаштувала, і він, розвернувшись, попрямував у бік кущів. Інші ж, не змовляючись і не розподіляючи вголос обов'язки, зайнялися облаштуванням табору. Ал, Сар, Влас і Крін вирушили в ліс по дрова, Єлена діставала спальники та їжу з машин, Калеб, як звичайно це бувало у темний час доби, взяв свій величезний мішок і вирушив углиб лісу. Орума ж спіткала страшна для мандрівників хвороба під назвою розлад шлунка, тому його тимчасово звільнили від роботи та нагородили необмеженим доступом до водних запасів.

Хвилин через двадцять багаття вже було розведене, вельми немаленька купа дров лежала поруч, а п'ятеро людей і дорф сиділи на своїх спальниках.

— Зараз би чогось гаряченького поїсти, — замріяно протягнув товстун Влас.

— Згоден, — коротко підтримав товариша худорлявий Крін.

— Всіми руками за, — додав Сар, і всі троє запитливо подивилися на Єлену.

Дівчина ж не відразу помітила це, бо була поглинута роздумами на тему: можна вже зняти ці остогидлі темні окуляри чи почекати, поки всі не вляжуться спати. Десятисекундна пауза. Лише дзвінкий писк москітів та потріскування багаття. Погляди так і продовжували свердлити Єлену, і вона нарешті помітила це.

— Ой, що зараз почнеться, — радісно пропищав Ал, скорчивши таку міну, що навіть кіт, який з'їв відро сметани, позаздрив би йому. Орум теж весело зареготав, готуючись розважитися від душі.

— А чого це ви на мене дивитесь? — серйозно запитала Єлена.

— Ну, як же… — невпевнено почав Влас.

— …ти ж баба… — впевненіше продовжив Крін.

— … ось і приготуй! — твердо сказав Сар.

— У-у-у… Невірний крок і провал наступу по всіх напрямках, панове, а це означає що? Вірно! На вас чекає моральна кара. Орі, займай місця у першому ряду, зараз почнеться,  — ледь стримуючи сміх, констатував Ал. Орум уже відверто й голосно реготав, як уміють реготати тільки дорфи.