Глава 14 (Найманці)

Багато хто вважає, що ночівля в лісі, просто неба — це вершина романтики подорожей. «Ну, поміркуйте самі», — кажуть вони, — «Над головою мільярди зірок розкинулися в дивовижних малюнках. Величезна повна Севана створює таємничу напівтемряву. Багаття грайливо потріскує біля ваших ніг. Листя на деревах легенько шелестить, створюючи природну музику». Яка ж це все-таки дурість та наївність.

Тільки закоренілий міський житель, що буває на природі раз на два роки, може так вихваляти ночівлю в лісі. Що ж вам розкажуть про спальне місце серед дерев люди, які проводять просто неба дев'ять днів із десяти?

Ночівля у лісі — це насамперед полчища москітів та інших комах, єдина мета яких — висмоктати з вас всю кров, до останньої краплі. Ночівля в лісі — це вічний страх, що у сні вас зжере якась дика звірюга. І нарешті, ночівля в лісі подарує вам вічно ниючу спину, через сон на твердій і сирій землі. Все це — далеко не повний перелік принад відпочинку просто неба, які може перерахувати затятий мандрівник.

Ось Єлена, наприклад, могла б годинами скаржитися на незручності, які повсюдно супроводжують її, але розсудливо мовчить. Дівчина чудово знає, що якщо завести зараз цю тему, то Ал підтримає її й теж почне нудити з приводу того, що не влаштовує його. А якщо скаржитися почне Ал, то погано від цього буде всім. Нехай краще подрімає на задньому сидінні. Коли він спить, він такий… тихий і… мовчазний. Прямо мрія, а не чоловік.

Через цілий день їзди лісом, мандрівники пристойно так віддалилися від Кронуму і втомилися. За вікнами машин давно вже стемніло, а вони ще не зробили жодної нормальної зупинки з самого ранку. Локус наполіг на тому, що стоянки будуть тільки на нічліг і за крайньої потреби. За його словами, це дуже економить час та гроші.

Але ось настав той момент, коли людям, дорфу та машинам потрібен був відпочинок, а отже, настав час вибрати зручне місце для ночівлі.

Ґрунтова дорога, що проходила через густий листяний ліс, в черговий раз вильнула між двома величезними деревами з ідеально круглим листям і пішла різко праворуч. Відразу за поворотом погляду відкрилася значних розмірів галявина. Вона була витягнутої овальної форми, застелена невисокою, подекуди витоптаною, темно-зеленою травою. Окантування цього природного килима складалося з колючих кущів, що здалеку нагадували шипшину. Дорога перетинала галявину рівно посередині, поділяючи на дві однакові частини.

На правій стороні вже стояли дві покарані часом легкові машини. У парі ліктів від проржавілих транспортних засобів палахкотіло чимале багаття. Чотири чоловіки сиділи навколо нього і вели неквапливу бесіду. Побачивши знову прибулих, вони не надали цьому особливого значення, але зброю все ж таки зручніше розмістили в руках.

Орум, недовго розмірковуючи над тим, чи це місце хороше для ночівлі, чи ні, завернув ліворуч і зупинив машину поблизу величезного костровища. Це місце часто служило всім проїжджаючим подорожнім добрим притулком на ніч.

Два фургони так само припаркувалися з лівого боку від дороги, і втомлені люди стали вибиратися з машин. Крін був помітно вимотаний, а ось Влас, що вискочив з водійського сидіння, навпаки був досить свіжий. Сар, як і Орум, збоку був схожий на вичавлений лимон. Воно й не дивно, провести весь день за кермом — ще те задоволення.

Один тільки Локус не вийшов надвір.

— А що з Локусом? — поцікавився Орі самопочуттям їхнього наймача.

— Він захотів переночувати у фургоні, — байдуже відповів Сар, — так налакався, що й кількох кроків не може зробити.

Дорфа ця відповідь цілком влаштувала і він, розвернувшись, попрямував у бік кущів. Інші ж, не змовляючись і не розподіляючи вголос обов'язки, зайнялися облаштуванням табору. Ал, Сар, Влас і Крін вирушили в ліс по дрова, Єлена діставала спальники та їжу з машин, Калеб, як звичайно це бувало у темний час доби, взяв свій величезний мішок і вирушив углиб лісу. Орума ж спіткала страшна для мандрівників хвороба під назвою розлад шлунку, тому його тимчасово звільнили від роботи та нагородили необмеженим доступом до водних запасів.

Хвилин через двадцять багаття вже було розведене, вельми не маленька купа дров лежала поруч, а п'ятеро людей і дорф сиділи на своїх спальниках.

— Зараз би чогось гаряченького поїсти, — замріяно простяг товстун Влас.

— Згоден, — коротко підтримав товариша худорлявий Крін.

— Всіми руками за, — додав Сар і всі троє запитливо подивилися на Єлену.

Дівчина ж не відразу помітила це, тому що була поглинута роздумами на тему: можна вже зняти ці остогидлі темні окуляри, або почекати, поки всі не вляжуться спати. Десятисекундна пауза. Лише дзвінкий писк москітів та потріскування багаття. Погляди так і продовжували свердлити Єлену і вона нарешті помітила це.

— Ой, що зараз почнеться, — радісно пропищав Ал, скорчивши такий вираз обличчя, що навіть кіт, що з'їв відро сметани, позаздрив би йому. Орум теж весело зареготав, готуючись розважитися від душі.

— А чого це ви на мене дивитесь? — тим часом серйозно запитала Єлена.

— Ну, як же… — невпевнено почав Влас.

— …ти ж баба… — впевненіше продовжив Крін.

— … ось і приготуй! — твердо сказав Сар.

— У-у-у… Невірний крок і провал наступу по всіх напрямках, панове, а це означає що? Вірно! На вас чекає моральна кара. Орі, займай місця у першому ряду, зараз почнеться,  — ледь стримуючи сміх, констатував Ал. Орум уже відверто й голосно реготав, як уміють реготати тільки дорфи.

— Значить так, мужики, — тон Єлени був холодним, як сталь, залишена на вулиці в зимову ніч, — хоч я і, наголошую, дівчина, це не означає, що я маю готувати, таким лінивим лосям, як ви. А те, що у вас між ногами щось бовтається, не дає вам права наказувати жінкам. Якщо хочете жерти — берете свої дупи, відриваєте їх від землі й приступаєте до приготування, — дівчина встала зі свого спальника, підійшла до трійці «лосей», нахилилася до них, зняла окуляри та повільно по літерах уточнила, — я дохідливо пояснила?