Глава III (Са-аг)

Палац Верховного вночі та палац Верховного вдень — це дві абсолютно різні будівлі. Вночі тут тихо, темно, спокійно та умиротворено; лише чергові патрулі ходять поверхами й руйнують ілюзію кришталевого іграшкового замку. Вдень же тут яблуку ніде впасти. Робітники, посильні, солдати, жреці та інші ірні тиняються з кімнати в кімнату, нібито прямуючи виконувати особливо важливі доручення Верховного.

Те, що щось трапилося, Са-аг зрозумів одразу. Сонце вже давно перевалило за полудень, а в палаці не було жодної живої душі. Черги ірні, які завжди тяглися до входу з усіх кінців столиці, так само зникли без сліду. Навіть кухарі, яких раніше можна було розгледіти крізь прозорі сходи, покинули підвал.

Все стало ще дивнішим, коли Са-аг піднявся до приймальні Верховного. Уздовж скляної стіни з двостулковими дверима стояли пліч-о-пліч десятеро ірні. Всі вони були одягнені в ту саму уніформу, що й Са-аг, тільки яскраво-червоного кольору з коричневими краплеподібними листками. Крім натягнутих капюшонів на головах, їхні обличчя закривали помаранчеві сталеві маски, в яких були лише прорізи для очей. У руках кожного солдата, який перекривав вхід і огляд у приймальню, були заряджені дробовики.

— Стояти! — приглушено скомандував голос з-під однієї з помаранчевих масок.

— Старший Дивлячий Другого Десятка гвардії Верховного Са-аг прибув зі звітом про виконане завдання. Верховний особисто просив прозвітувати.

— Гвардію Верховного сьогодні вранці було розформовано. У приймальню наказано нікого не впускати.

— Солдате! — Са-аг починав втрачати терпіння. Спочатку порожній палац, тепер ця заява про гвардію. Йому терміново потрібні відповіді. — Перед тобою стоїть Командувач Таємними! — він дістав із нагрудної кишені значок у вигляді змії і демонстративно провів ним перед собою. — Наказую пропустити мене.

— Вперше чую про таке звання, — спокійно відповів ірні, що ховався за маскою.

Двері за спиною одного з солдатів відчинилися.

— Пропустіть його, — прозвучав неприємно знайомий голос. Солдати одразу ж розступилися, пропускаючи Са-ага.

Зміни, які торкнулися інтер'єру приймальні, були надто кардинальними. Тільки сліпий не звернув би на це уваги. У кутку стояв розкішний червоний диван, оббитий шкірою. На стінах висіло безліч картин із лісовими пейзажами. Під ногами м'яко шарудів новий килим. Але найголовніша зміна — на троні сидів інший ірні: Радник Бі-іс.

— Радник, Командувач Таємними Са-аг прибув для доповіді Верховному про результат операції. Де зараз перебуває Верховний Кі-ім?

— Стривай, — сухо відповів йому Бі-іс.

Хударлявий ірні в розшитій золотистій мантії взяв у руки списаний аркуш паперу.

— У тебе досить нудна й звичайна історія, Са-аг, — голос Радника нагадував шурхіт сторінок книги. — Народився у сім'ї військового, у віці десяти років втратив батька — його вбили на завданні. Оскільки за законами ірні мати не має права виховувати сина, вона віддала тебе у військовий дитячий будинок. До двадцяти років ти жив там і навчався воєнної справи. Жодних особливих заслуг не отримував у цей період, але й відстаючим не був. Наступні двадцять років навчався у різних майстрів військової справи на власний розсуд. У сорок, як і всі ірні, пішов до академії. Там навчався п'ять років – стандартний курс. Наступні двадцять років ти служив у регулярній армії. Блискучий підйом кар'єрними сходами і недурні пізнання у веденні війни. У шістдесят п'ять тебе вербують у Таємні. Зараз тобі вісімдесят і ось ти тут, — закінчив читати аркуш Бі-іс і відвів очі від тексту, — звичайнісінький цепний пес долини.

Двері беззвучно відчинилися, змушуючи Са-ага утриматися від слів, які він готовий був висловити Раднику. До приймальні зайшов ще один ірні. Навіть не бачачи його, Са-аг уже знав того, що увійшов. По ході було чути, що він шкутильгає. Командувач Таємними напружився.

— Лі-іс, ти спізнився.

— Перепрошую Верховний, через моє каліцтво я довго піднімався сходами.

— Нічого, Раднику, ви прийшли, а отже, ми можемо починати.

Са-аг не міг повірити своїм слуховим отворам. «Верховний? Радник? Що тут відбувається? Коли цей хитрий і слизький злочинець зі шрамом на носі встиг стати Радником?»

— Що, песику, несподіваний перебіг подій? — хижо прошепотів кульгавий ірні зі шрамом на носі.

— Лі-іс, ви тепер Радник, і вам, як володарю цього титулу, не дозволено так спілкуватися з підлеглими, — монотонно, але виразно промовив Бі-іс.

— Вибачте, Верховний.

— Кі-ім,— тихо сказав Командувач Таємними, опустивши очі,— де Верховний Кі-ім?

— Мій попередник помер цієї ночі, — без будь-яких емоцій констатував Бі-іс. — Серед ночі його знайшли бездиханим на цій самій підлозі.

— Причина смерті?

— Не твоя собача справа! — вигукнув кульгавий ірні.

— Раднику, не змушуйте мене засумніватися в рішенні привласнити вам це звання.

— Перепрошую, — задихаючись від люті, відповів Лі-іс.

— Причина смерті ще не відома, лікарі цим займаються.

— За звичаями ірні трон Верховного має пустувати сім днів, поки його тіло не поглине Первісна, і лише тоді жерці Первісної проголосять наступного.