Глава восьма (Дорм)

У лазареті місць не було. Хлопець, якому Руда проломила кадик, обслуговувався поза чергою, бо мав шанс дуже скоро віддати кінці. А ось дівчину з переламаною рукою один єдиний штатний цілитель змусив стати в чергу до решти бідолах. Пошарпаних, покалічених, поранених і просто скигліїв було близько півсотні, тому чекати довелося б до ранку.

Боров, недовго думаючи, завів свій вичищений до блиску позашляховик, крикнув: «Залазьте!» — і ось уже близько пів години гнав полями в невідомому для його підопічних напрямку.

Кравчик сидів на передньому пасажирському сидінні, Дорм розташувався позаду з Рудою. Вона була бліда, як крейда, і норовила будь-якої миті втратити свідомість, через що могла з легкістю вивалитися з колимаги без даху та дверей. Дорм підтримував її за плечі. Дівчину морозило, тому Лупатий поверх її курточки накинув ще й свою. Він гадки не мав, допоможе це чи ні, але Руда ніби не заперечувала, та й гірше їй від цього точно не буде.

— А куди ми так цілеспрямовано несемося? — поцікавився Лупатий, не відводячи погляду від розпухлої та посинілої руки дівчини. Після бою Боров першою справою розірвав рукав куртки, щоб оцінити масштаб пошкоджень. Кістки назовні не стирчали, але те, що вони були зламані, сумнівів не виникало.

— Тут недалеко є село, там живе моя знайома цілителька, гарна жінка, мусить нам допомогти, — проревів Боров у відповідь.

— А у вас немає якихось цілющих мазей, що допомогли б її перелому? — видав Кравчик, перекрикуючи вітер, що свистів з усіх боків.

— Скажи мені, Худорба, ти вважаєш, що я розумово відсталий? — спитав командир недоброзичливим басом.

— Ні в якому разі.

— Тоді навіщо ставиш мені такі ідіотські запитання? Як думаєш, якби у мене була така мазь, я б пхався за тридев'ять земель до цілительки? Чи ти просто вважаєш себе найрозумнішим?

— Перепрошую, більше ідіотських питань не буде.

— Дуже на це сподіваюсь. А краще взагалі заткніть роти й слідкуйте за Рудою — не подобається мені її рука. — Дорма здивувало почуте, але він промовчав. Щоб Боров аж так переймався станом новачка? Нечувано! — І, салаги, якщо ви думаєте, що я спущу ваш косяк на гальмах, ви дуже глибоко не праві. Можете вже заздалегідь готуватися до посилення тренувань.

З цього моменту і до самого будиночка цілительки лише свист вітру порушував тишу. Село виявилося звичайнісіньким поселенням, хат на двадцять, які розташувалися на узліссі соснового бору. Будинок цілительки був найбільшим і найрозкішнішим з усіх представлених будівель. Навіть здалеку, дивлячись на ці хороми, напрошувався висновок, що вона не добра тітонька, а радше ділова жінка, яка звикла брати плату за свої послуги.

Зупинившись біля входу, Боров висадив своїх підопічних і наказав:

— Заведіть її всередину, проломитеся без черги, скажіть, що від мене. Якщо проситиме грошей — нагадайте, що вона моя боржниця, проблем виникнути не повинно. А я поїхав, у мене тут ще справи.

Командир новобранців спритно розвернув свій позашляховик і неквапом покотив на інший кінець села.

— Може, теж рушити на Територію Магії та стати цілителем? Я не відмовився б жити в таких хоромах, — заздрісно сказав Кравчик.

— Ходімо вже всередину, — шиплячи від болю при кожному кроці, промовила дівчина і потягнулася до ручки здоровою рукою.

Відразу за потужними двостулковими дверима, прикрашеними різьбленими лебедями, виявилася простора приймальня. Світлі шпалери, свіжопофарбована помаранчева підлога, акуратні м'які стільці вздовж двох стін і десяток чоловіків похилого віку та бабусь, які сиділи в черзі на прийом.

Щойно Кравчик зачинив за собою двері, запанувала незручна мовчанка. Літні відвідувачі дивилися на новобранців, мов на новонароджених цуценят, яких злі люди кинули на роздертя вовкам. А трійця боялася навіть поворухнутися, щоб не спровокувати цих, на перший погляд, необразливих людей похилого віку.

Набравшись сміливості, Дорм зробив невпевнений крок уперед, атака пішла негайно.

— Юначе, а куди це ви? — вкрадливо запитала стара, давня як світ, покручуючи в долонях дерев'яну тростину із залізним набалдашником у вигляді голови бика.

— Та мені тільки…

— Усім нам тільки спитати, — перебила Дорма та сама стара. Серед місцевих вона була найімовірніше найстаршою і найголовнішою скандалісткою. У зграї вовків така особина беззаперечно була б ватажком.

— Ви не бачите, у дівчини рука зламана, їй потрібна термінова допомога! — встряг у розмову Кравчик.

— Ну й що, у мене взагалі ноги немає, — постукала бабка тростиною по дерев'яному коліну, — і нічого, стою в черзі, як і всі.

— Ми солдати Королівства Віндіна, і ми повинні обслуговуватися позачергово! — невпевнено вигукнув Худорба.

— Онуче, ти впевнений, що хочеш помірятися пільгами? Чи не боїшся програти? — грайливо спитала стара. Всі інші люди похилого віку, що сиділи в приймальні, гидко захихотіли.

Білі двері, що вели далі в будинок, навстіж відчинилися. На порозі стояла низенька повна жінка, одягнена у вузькі штани, що обтягували ноги значних розмірів, кофту з довгими рукавами, рукавички, маску та шапочку. Все це було яскраво-бордового кольору. В армії їй би відразу привласнили прізвисько «Багряна леді» чи щось подібне.