Глава восьма (Дорм)

У лазареті місць не було. Хлопець, якому Руда проломила кадик, обслуговувався поза чергою, бо мав шанс дуже скоро віддати кінці. А ось дівчину з переламаною рукою один єдиний штатний цілитель змусив стати в чергу до решти бідолах. Пошарпаних, покалічених, поранених і просто скигліїв було близько півсотні, тому чекати довелося б до ранку.

Боров, недовго думаючи, завів свій вичищений до блиску позашляховик, крикнув «залазьте» і ось уже близько півгодини гнав полями в невідомому, для його підопічних, напрямі.

Кравчик сидів на передньому пасажирському сидінні, Дорм розташувався позаду з Рудою. Вона була бліда, як крейда і норовила будь-якої миті втратити свідомість, через що могла з легкістю вивалитися з колимаги без даху та дверей. Дорм підтримував її за плечі. Дівчину морозило, тому Лупатий поверх її курточки накинув ще й свою. Він гадки не мав, допоможе це чи ні, але Руда ніби не заперечувала і гірше їй від цього точно не буде.

— А куди ми так цілеспрямовано несемося? — поцікавився Лупатий, не відводячи погляду від розпухлої та посинілої руки дівчини. Після бою Боров першою справою розірвав рукав куртки, щоб оцінити масштаб пошкоджень. Зламані кістки з неї в різні боки не стирчали, але те, що вони були зламані, сумнівів не виникало.

— Тут недалеко є село, там живе моя знайома цілителька, гарна жінка, мусить нам допомогти, — ревнув Боров у відповідь.

— А у вас немає якихось цілющих мазей, які б допомогли її перелому? — видав Кравчик, перекрикуючи вітер, що свистів з усіх боків.

— Скажи мені, Худорба, ти вважаєш, що я розумово відсталий? — спитав командир недоброзичливим басом.

— Ні в якому разі.

— Тоді навіщо ставиш мені такі ідіотські запитання? Як думаєш, якби у мене була така мазь, я б пхався за тридев'ять земель до цілительки? Чи ти просто вважаєш себе найрозумнішим?

— Перепрошую, більше ідіотських питань не буде.

— Дуже на це сподіваюсь. А краще взагалі заткніть роти й слідкуйте за Рудою, не подобається мені її рука. — Дорма здивувало почуте, але він промовчав. Щоб Боров переживав через стан новачка? Нечувано! — І, салаги, якщо ви думаєте, що я спущу ваш косяк на гальма, ви дуже глибоко не праві. Можете вже заздалегідь готуватися до посилення тренувань.

З цього моменту і до самого будиночка цілительки, лише свист вітру порушував тишу. Село виявилося звичайнісіньким поселенням, хат на двадцять, які розташувалися на узліссі соснового бору. Будинок цілительки був найбільшим і найрозкішнішим з усіх представлених будівель. Навіть здалеку, дивлячись на ці хороми, напрошувався висновок, що вона не добра тітонька, а ділова жінка, яка звикла брати плату за свої послуги.

Зупинившись біля входу, Боров висадив своїх підопічних і наказав:

— Заведіть її всередину, проломитеся без черги, скажіть, що від мене. Якщо проситиме грошей, нагадайте, що вона моя боржниця, проблем виникнути не повинно. А я поїхав, у мене тут ще справи.

Командир новобранців спритно розвернув свій позашляховик і неквапом покотив на інший кінець села.

— Може теж рушити на Територію Магії та стати цілителем? Я не відмовився б жити в таких хоромах, — заздрісно сказав Кравчик.

— Ходімо вже всередину, — шиплячи від болю при кожному кроці, промовила дівчина і відчинила двері здоровою рукою.

Відразу за потужною двостулковою красунею, прикрашеною двома різьбленими лебедями, виявилася простора приймальня. Світлі шпалери, свіжопофарбована помаранчева підлога, акуратні м'які стільці вздовж двох стін і десяток чоловіків похилого віку і бабусь, які сиділи в черзі на прийом.

Щойно Кравчик зачинив за собою двері, запанувала незручна мовчанка. Літні відвідувачі дивилися на новобранців, як на новонароджених цуценят, яких злі люди кинули на роздертя вовкам. А трійця боялася навіть поворухнутися, щоб не спровокувати цих, на перший погляд, необразливих людей похилого віку.

Набравшись сміливості, Дорм зробив невпевнений крок уперед, атака пішла негайно.

— Юначе, а куди це ви? — вкрадливо запитала давня, як світ стара, покручуючи в долонях дерев'яну тростину із залізним набалдашником у вигляді голови бика.

— Та мені тільки…

— Усім нам тільки спитати, — перебила Дорма та сама стара. Серед місцевих вона була, найімовірніше, найстаршою і найголовнішою скандалісткою. У зграї вовків така особина беззаперечно була б ватажком.

— Ви не бачите, у дівчини рука зламана, їй потрібна термінова допомога! — встряг в розмову Кравчик.

— Ну й що, у мене взагалі ноги немає, — постукала бабка тростиною по дерев'яному коліну, — і нічого, стою в черзі, як і всі.

— Ми солдати Королівства Віндіна, і ми повинні обслуговуватися позачергово! — невпевнено вигукнув Худорба.

— Онуче, ти впевнений, що хочеш помірятися пільгами? Чи не боїшся програти? — грайливо спитала стара. Всі інші люди похилого віку, що сиділи в приймальні, гидко захихотіли.

Білі двері, що вели далі в будинок, навстіж відчинилися. На порозі стояла низенька повна жінка, одягнена у вузькі штани, що обтягували значних розмірів ноги, кофту з довгими рукавами, рукавички, маску та шапочку. Все це було яскраво-бордового кольору. В армії їй би відразу привласнили прізвисько «Багряна леді», чи щось подібне.

— Що за шум? — командирським тоном запитала жінка. Всі люди похилого віку моментально почали зображувати страждання і безпорадність. А головна бабця з тростиною голосом невинного кошеняти вимовила:

— Віолетто, ці ось солдафони увірвалися до приймальні, почали кричати й погрожувати, що якщо ми їх не пропустимо, то посадять нас усіх на кіл. Ми їм кажемо: проходьте добрі молодці, а вони нам: де ваша повага, ми солдати Королівства Віндіна...

— Баба Опанаса, годі! Я сама розберуся, — перебила її цілителька. Схоже, що тільки вона мала управу на цю стару з палицею. — Хто ви та що вам потрібно?

— Ми підопічні Борова і нам потрібна допомога, — сказав Дорм, зиркаючи на бабу з палицею. — Дівчина зламала руку, а в лазареті військового табору немає вільних місць.