Глава 12.3 (Ал)

Голова. Голова моя болить. Нестерпно болить. Чому болить? Схоже на те, що я... перепив... сильно перепив. Водички сьорбнути б. Треба розліпити очі, щоб знайти її. А-А-А! Кляте сонце! Мої очі-і-і-і. Та що ж за ранок-то такий паршивий?

Ого! Склянка з крижаною водицею стоїть на тумбочці. Відмінна й приємна несподіванка. Трохи тремтячі пальці піднесли запітнілий скляний посуд до пересохлих губ... О-о-о так! Нектар богів. Дійсно цілюща волога ... Все. Нектар закінчився швидко і нещадно. Треба встати з ліжка та знайти ще! Хоча, можна… Сила волі, що так довго утримувала мої повіки відкритими, дала слабину, і вони самі собою зачинилися, знову відправляючи мене в блаженну країну снів.

А! Що? Де? Хто посмів гуркотіти залізом на всю округу, не даючи нормальним людям спати? Єлена? Орум? Некромантик? Яка сволота? Треба спуститися й надавати по маківці за таке! Хоча… Навіщо зайвий раз напружуватись!? Поваляюсь ще.

Яскраве сонце вже тривалий час перебувало на безхмарному небосхилі. За пів дня світило пройшло чималий шлях, і тепер його промені падали на протилежний бік будинку, тим самим звільняючи мене від нестерпної тортури для очей.

Голова вже боліла не так сильно, але світ усе ще мав досить бляклі барви.

Який у нас розпорядок дня на сьогодні? Встати, вмитися, поголитися, зарядка… хоча… іншого дня почну нею займатися, рани ще не до кінця загоїлися — раптом кровоточити почнуть від навантаження. Треба поберегти себе коханого, завтра, як-не-як, вирушаємо в довгу подорож-супровід.

Повернемося до приблизного розпорядку. Підйом, умивальник, сніданок, який, швидше за все, вже обід, заскочити до казино, забрати виграш і можна йти на побачення із чудовою Ісадою. Як же я чекаю на зустріч з цією милою офіціанткою, з цим чарівним створінням. Вона особлива, я точно знаю. І якщо сьогоднішній похід у театр виявиться успішним, можна буде подумати про те, щоб заспокоїтися, одружитися, завести сім'ю, городик і заробляти на життя чесною безпечною працею.

Особняк начебто вимер. Ніде не було жодної душі. Час уже давно перевалив за полудень, і багато хто вирушив у свої невідкладні справи, включно з прислугою та кухарем. Дивно. Через це довелося самому добувати їжу. Два яблука й хліб. Незначна їжа для мого неосяжного шлунка, але після вчорашнього загулу йому цього достатньо. Інакше може збунтуватися й зіпсувати мені весь день.

Та де всі? Може, у внутрішньому дворі? Хм. Тут також пусто. Трохи побродивши двором і виявивши лише невеликі плями крові, що вже запеклися (напевно курку зарубали — отже, буде чудова вечеря), я вирушив у свою кімнату пристойно одягнутися.

Нові речі, які мені підігнав Орі, не підходили для цього особливого вечора. Що робити? Може в гардеробі Локуса знайдеться щось слушне? Грошей у нього багато, дорогих речей  — також. Штанами більше, штанами менше, гадаю, не помітить.

Хм. Відмінні білі штани. Та й ця світла сорочка вселяє повагу. Ще й розмір — прямо тютелька в тютельку. Ну! Красень! Тільки куди подіти все те барахло, яке випирає з кишень? Ганчірний мішечок з двадцятьма золотими, міська перепустка, чек з виграшем із казино, карта з маршрутом, не пам'ятаю, як вона в мене опинилася, але без нагляду її залишати не можна. Доведеться взяти невелику сумку, добре, що саме така, акуратна й зручна, з ремінцем — є у гардеробі Локуса. Ну, настав час вирушати назустріч своїй можливій нареченій!

На міських вулицях було душно й багатолюдно. Судячи з усього, сьогодні вихідний, і багато городян, вирядившись у свої пристойні вбрання, неквапливо прогулювалися під палючим сонцем. Хтось безцільно ходив від одного магазину до іншого, розглядаючи різний товар, хтось вів світську бесіду зі своїми знайомими, а були й ті, хто в цей час непомітно чистили гаманці перших і других. Загалом — звичайний вихідний день у звичайнісінькому небідному містечку.

Зачинено. Вивіска дала зрозуміти моєму не дуже спритному після вчорашнього розуму, що казино починає свій робочий день о сьомій вечора. Виходячи з того, що на мої крики і довбання у двері вже хвилин п'ять ніхто не відчиняв, сьомої ще немає. Ну й дорф із ними. Пізніше заберу, після побачення з чудовою Ісадою.

Вчорашні посиденьки до ранку з великою кількістю алкоголю дали про себе знати неприємною сухістю в роті. Безперечний діагноз поставив я сам — сушняк. Потрібно роздобути трохи вологи для внутрішнього застосування. Або, може, краще кухоль холодненького пивка, щоб нормалізувати свій стан? Ні, не можна приходити на побачення з такою гарною дівчиною з перегаром. Хоча від мене й так зараз несе далеко не фіалками.

— Сік! Купуйте апельсиновий сік! Свіжий, смачний, освіжаючий, настрій піднімаючий! Купуйте апельсиновий сік, — кричав гладкий мужик у забавному чепчику, за невеликою лавкою в кварталі від казино, — Сік! Апельсиновий сік!

— Скільки коштує сік?

— Два золоті за одну пляшечку, — доброзичливо відповів продавець, тикаючи мені в обличчя невелику пляшку з жовтою рідиною.

— Дорогувато.

— Згоден, не дешево. Але апельсиновий сік — це найкращий засіб від похмілля, то ще моя бабуся казала, — забелькотів торговець, моментально помічаючи мій не найкращий стан.

— Гаразд, умовив, давай цей сік.

Торгаш отримав свої монети, я — своє питво. Окрутив кришку, зробив пару ковтків. І справді полегшало. Невидимі лещата, які з самого ранку стискали мої скроні, послабили хватку, а невдоволений шлунок радісно забурчав, отримавши у своє розпорядження пару ковтків апельсинового соку.