Глава 10 (Найманці)

Як це, перебувати в машині цілу добу? І не просто перебувати, а їхати? Тобто сидіти в залізній бляшанці з колесами протягом двадцяти чотирьох годин, зупиняючись лише кілька разів за екстреною потребою. Перші години ще минають терпимо: ви крутитесь на сидінні, витріщаєтесь у вікно, дрімаєте, може, навіть заведете розмову зі своїм супутником. Але потім. Потім починаються справжні страждання. Все що нижче за поперек ви не відчуваєте. Спина дико ниє. Однотипний пейзаж за вікном відверто бісить. А якщо при цьому ще на задньому сидінні оселився скиглій — то все, сушіть весла.

Ал, тихенько стогнучи, знову завів свою шарманку:

— Як? Ну от як? Як ви могли кинути мого чотириколісника, дробовика і шикарного капелюха на розшматування цим звірам?

— Я вже жалкую, що ми тебе забрали! Треба було твою довгу тушу теж залишити на розшматування, — нерви Єлени були вже натягнуті до краю.

— А ти взагалі мовчи! Через тебе, будь-який бажаючий тепер може побачити мої дорогоцінні нутрощі, теж мені, велика ватажниця.

— Три подряпини, а ти вже яку годину скиглиш.

— Я не ото, що ти там сказала, а констатую факти.

Орум, начебто, випадково наїхав на камінь, не забувши при цьому трохи крутнути кермом. Ал, через це, гарненько так протаранив стелю головою.

—  Ах так! І це твоя подяка за те, що я врятував тебе в лігві цих дикунів? — найманець ніяк не вгамовувався.

— Я б і сам упорався, — Орі вже пожалкував, що наїхав на той камінь.

— Занадто гучні слова для того, хто і сокирку свою знайти не зміг.

— Занадто гучні слова для того, хто заклинанням собі пів черевика відірвав.

Всі подивилися на праву берцю Ала, з якої в різні боки стирчали брудні й кострубаті пальці. Калеб, що не промовив за цю добу і слова, здався. Зважаючи на все, навіть така стійка і непохитна людина не може винести цього балабола.

— Мені здається, ми вже відірвалися від можливої ​​погоні, настав час зробити повноцінний привал.

Орі довго просити не треба. Цієї ж секунди машина різко почала зменшувати швидкість, а за мить зупинилася.

Вивалившись надвір із задушливої ​​бляшанки, всі одразу зайнялися справами. Не варто марнувати час. Дорф поліз замінити у двигуні розряджені кристали. Єлена промивала рани Ала залишками води з фляги, Калеб вивчав вміст багажника.

Закінчивши з порізами, Єлена закинула руки за голову та блаженно потягнулася.

— Нових кристалів нам вистачить ще на два дні, — Орум закрив капот.

— Нам потрібна вода та їжа, — додав Калеб, закриваючи багажник.

— На ранок, якщо не зупинятися, досягнемо Річки Народів, — вирішила просвітлити своїх супутників дівчина. Реакція була дуже дивною. Чоловіча частина компанії дивилася на Єлену, як на божевільну.

— З чого ти це взяла? — першим отямився Ал.

— Колись дуже давно я захоплювалась географією. І за весь той час, що ми в дорозі, встигла вивчити карту, яку дав нам Калеб, — дівчина помахала згорнутим папірцем.

— Тоді не бачу сенсу далі стирчати посеред пустелі. Пухирів на моєму обличчі від цього менше не стане. Поїхали, — пробурчав дорф.

— Стояти! — скрикнув Ал, від чого Єлена з Орумом смикнулися і насторожено озирнулися в різні боки. — Погоні немає, час є, а це означає, що? Вірно! Мені потрібні відповіді! — довготелесий найманець примружив очі й витріщився на Калеба. — Що це за довбані близнюки? Навіщо вони твоєму моднику? Я не хочу, щоб мене зжерли живцем, четвертували, або спалили десь, без вагомої на те причини. Відповідай некромант! Ми з місця не зрушимо!

Калеб хруснув шиєю, потім кісточками пальців, позіхнув і спокійнісінько заліз на заднє сидіння машини. Орум знизав плечима, сплюнув на підлогу і сів за кермо.

— Єлена! Підтримай мене! — суворо й голосно промовив Ал.

— Та поїхали вже, зрозуміло, що він нічого не розповість.

— Зрадники.

Знову завантажившись у машину, найманці продовжили свій шлях.

Час тягнувся повільно і з явним небажанням. Пейзаж за вікном і не думав змінюватись. Одне тільки тішило — Ал заснув, а отже, можна було трохи відпочити від нескінченного ниття.

Незважаючи на монотонність та спокій останніх годин, голова Єлени була переповнена різними питаннями, які, судячи з останнього вибрику Ала, хвилювали не лише її. Що робити далі? Де взяти гроші на подальшу дорогу та провізію? Навіщо комусь знадобилися близнюки ірні та чому знайти та доставити їх найняли саме Єлену з напарниками? Але найголовніше з питань, яке не давало їй спокою ось уже кілька днів: хто такий Калеб? Яка його історія? Не від доброго ж життя він на службі у такої людини, як Себастьян. Та й що це за хобі, збирати собі в мішечок армію скелетів по всій пустелі? Нічого. Дорога ще довга, а все таємне колись стає явним.

Єлена відірвалася від карти та подивилася у вікно. Щось було негаразд. Якась чужорідна деталь була у пустельному пейзажі. Вона не могла зрозуміти. Начебто все як завжди, а ніби й ні. І тут, мов грім серед ясного неба. Це ж кущі! Найпростіші, маленькі, чахленькі, з гострими зеленими листочками. Вона так давно не бачила ці невисокі рослини, що не одразу зрозуміла, що до чого. Посмішка мимоволі з'явилася на обличчі дівчини. Рослини. Як же вона скучила за ними. Живучи довгий час у пустелі, взагалі забуваєш про їхнє існування. Але щойно знову зустрічаєш, розумієш, що рослинність це основа життя. Чому основа? Що такого в них особливого, адже в пустелі люди ж виживають якось без дубів, ялин, кленів, тюльпанів, шипшин і конюшин?

Ну, по-перше, тінь. Завалитися подрімати в гамаку, спекотного полудня, під кроною якогось велетенського каштана — чи це не щастя? По-друге – живність. У місцевості, де повно дерев завжди мешкає якась тварина, яку можна з'їсти, використати шкуру для виготовлення одягу і так далі. Ну і по-третє — їстівні плоди деяких рослин. Корисно, поживно та вбивати нікого не треба. Але це була суто думка Єлени, яка мало кого хвилювала.

Незабаром за вікном почали миготіти дерева, а місцями пісок заміняла справжнісінька темна, вкрита ріденькою травою, земля. Орум помітно піддав газку, явно бажаючи якнайшвидше заїхати в ліс і вдихнути на повні груди чистого повітря. Оскільки швидкість збільшилася, було темно, а кількість каміння і не думало зменшуватися, машину почало підкидати у різні боки. Від цього прокинувся Ал.