Глава шоста (Дорм)

Три сезони промайнули майже непомітно. Хоча, дивлячись з якого боку подивитися. Якщо з погляду одноманітності – тоді так, коли кожен день взагалі нічим не відрізняється від попереднього та наступного, то межа часу стирається. А от якщо ти при цьому кожні пару годин відрубуєшся від перевантажень, або від потужного удару кулаком, що не поступався ні силі, ні розмірам кувалді, мимоволі прослизала думка, що відкинути копита — не такий уже й поганий розклад подій.

Кожен ранок починався однаково — підйом. Потім зарядка, після якої піт лив водоспадом, а руки й ноги тряслися, як у немічного старикана. Потім двадцять хвилин на туалет. І коли лисі голови Лупатого та Худорби виблискували на сонці, як начищені сковорідки, новобранці йшли на сніданок.

Ранкову порцію їжі майбутні воїни отримували та поглинали у загальній їдальні. Якимись вишукуваннями сніданок ніколи не блищав — один із трьох видів каші, два шматки позбавленого смаку хліба та склянка теплої води, з легким коричневим відтінком. Спочатку багато хто воротив носи від подібної їжі, але вже через тиждень, кожен новобранець шукав будь-які способи, щоб розжитися добавкою.

Після сніданку — двадцять хвилин вільного часу, новобранці завжди намагалися подрімати у цей короткий період волі й після цього обов'язкова пробіжка із запливом. Дощ, спека, ураган — без різниці, біг та водні процедури у Річці Народів були зведені в ранг беззаперечного щоденного навантаження.

Перший сезон трійця новачків пленталася за Боровом, потім перепливала річку, і командир віз їхні ледь живі тіла на своєму позашляховику назад, у військовий навчальний табір. Але коли новобранці вкотре доплили до протилежного берега і не побачили там машини, Худорба мимоволі заплакав. З цього моменту кожен день їм доводилося долати дорогу назад на своїх двох, ще й із рюкзаками на плечах, набитими камінням.

Після прибуття до табору, Боров давав півгодини відпочинку, щоб новобранці знову навчилися нормально дихати, і відправляв їх на обід у спільну їдальню. Взагалі, сніданок та обід — це єдиний час, коли Руда, Худорба та Лупатий бачили інших новачків. Але навіть тут вони з ними не спілкувалися, бо кожен енергійно пережовував їжу, боячись, що раптом за сьогодні більше не вдасться поїсти.

Після супу, салату та пари яблук новобранці поверталися до свого намету і спали в ньому близько години. Боров вважав, що денний сон дуже важливий для солдата, а новачки були лише всіма руками та ногами «за» такого розкладу, тож засипали за кілька секунд.

І ось вже після обіднього сну починалися справжні муки, порівняно з якими перша половина дня – легка прогулянка.

Боров ділив тренувальний майданчик, той самий, який був огороджений невисоким парканом, умовно на три частини. І наступні дві години кожен новобранець розташовувався у виділеному йому кутку і займався вузькоспеціалізованим самовдосконаленням, і це під нестерпно палючим сонцем.

У розпорядження Рудої на дві години надходила двометрова колода з вбитими кілками, що стирчали з неї, і лист металу розміром пʼять на пʼять ліктів. Першу годину свого тренування дівчина мала займатися з колодою, завдаючи ударів ребрами долонь у різних площинах і під різними кутами. А другу годину вона проводила із вертикально зафіксованим листом металу. Її завданням було бити прямими пальцями рук в одну точку, щоб до кінця тренування утворилася вм'ятина. Зрозуміло, що через дві години руки дівчини тремтіли, як у самого просоченого у світі алкаша, ну а про нігті взагалі нічого говорити, вони просто не встигали виростати і являли собою багряне місиво.

В іншому кутку Дорм знемагав зовсім по-іншому. Боров націлився зробити з хлопця свою маленьку копію. Він дві години, без перерв, тягав іржаві гирі, гантелі, величезні колоди, по півгодини не злазив із перекладини. І якщо Дорму раптом здавалося, що командир не слідкує за ним і можна перепочити, то в почуття його відразу ж приводило суворе ревіння Борова.

У третьому кутку день у день, методично, цілеспрямовано і не дуже шкодуючи підопічного Боров бив Худорбу двома довгими ціпками. Він хотів зробити хлопця більш спритним, юрким і швидким. І це бажання було настільки сильним, що весь перший сезон Кравчик більше був схожий на фіолетовий баклажан із тонкими ніжками, ніж на солдата. На ньому не було жодного живого місця, навіть мазь, яку щовечора давав Боров, не встигала вилікувати всі синці.

Загалом, після двох годин, скажімо так, тренувань, наставав час нових знань. Боров пояснював і показував різні бойові стійки, прийоми, захвати, удари, коротше все те, що могло б принести перемогу в бою з супротивником. Звичайно новобранці відпрацьовували їх один на одному, при цьому намагаючись не прогаяти не одного слова Борова.

Ще через дві години спарингів і відпрацьовування рухів наступав апогей болю кожного дня — сутичка з Боровом.

Як тільки не намагалися протистояти йому новобранці: і всі разом, і поодинці, і по парах, і з різними хитрощами, і все одно результат завжди був одним. Хтось валявся непритомний, інший баюкав кінцівку, або ловив повітря ротом від вибитого духу з тіла. Через три сезони нічого не змінилося, крім часу. Новачки, в окремих випадках, могли протриматися аж до двох хвилин, а потім все одно були побиті до напівсмерті босим громилою.

Після побиття немовлят, наставав час тиші та спокою. Новобранці відходили від бою, прали речі, прибирали навколишню територію, а їх командир тим часом займався вечерею та різним «допінгом» для підопічних: трави, чаї, мазі і хто його знає, що ще, що допоможе завтра вранці новачкам відчувати себе краще, ніж напередодні увечері.

Потроху Руда, Худорба і Лупатий стягувалися до вогнища, уплітали їжу, чай, а Боров тим часом аналізував їхні успіхи та помилки за день, вказуючи на те, над чим їм доведеться працювати наступного дня.

Щодо взаємин новобранців між собою, то тут все дуже неоднозначно.

— Кравчику… про що… ти… зараз… думав, коли… біг? — через слово, голосно вдихаючи і видихаючи повітря, спитав Дорм.