Глава шоста (Дорм)

Три сезони промайнули майже непомітно. Хоча, дивлячись з якого боку подивитися. Якщо з погляду одноманітності – тоді так: коли кожен день взагалі нічим не відрізняється від попереднього та наступного, то межа часу стирається. А от якщо ти при цьому кожні кілька годин відрубуєшся від перевантажень, або від потужного удару кулаком, що ні силою, ні розмірами не поступався кувалді, мимоволі прослизала думка, що відкинути копита — не такий уже й поганий розклад.

Кожен ранок починався однаково — з підйому. Потім — зарядка, після якої піт лився водоспадом, а руки й ноги тремтіли, як у немічного старикана. Потім — двадцять хвилин на туалет. І коли лисі голови Лупатого та Худорби виблискували на сонці, як начищені сковорідки, новобранці йшли на сніданок.

Ранкову порцію їжі майбутні воїни отримували й поглинали у загальній їдальні. Якимись вишукуваннями сніданок ніколи не блищав — один із трьох видів каші, два шматки позбавленого смаку хліба та склянка теплої води, з легким коричневим відтінком. Спочатку багато хто вертів носом від такої їжі, але вже за тиждень кожен новобранець шукав будь-які способи, щоб розжитися добавкою.

Після сніданку — двадцять хвилин вільного часу, новобранці завжди намагалися подрімати у цей короткий проміжок волі, а після цього — обов'язкова пробіжка із запливом. Дощ, спека, ураган — байдуже, біг та водні процедури у Річці Народів були зведені в ранг беззаперечного щоденного навантаження.

Перший сезон трійця новачків пленталася за Боровом, потім перепливала річку, і командир віз їхні ледь живі тіла на своєму позашляховику назад, у військовий навчальний табір. Але коли новобранці вкотре доплили до протилежного берега і не побачили там машини, Худорба мимоволі заплакав. З цього моменту щодня їм доводилося долати дорогу назад на своїх двох, ще й із рюкзаками на плечах, набитими камінням.

Після прибуття до табору, Боров давав пів години відпочинку, щоб новобранці знову навчилися нормально дихати, і відправляв їх на обід у спільну їдальню. Взагалі, сніданок та обід — це єдиний час, коли Руда, Худорба та Лупатий бачили інших новачків. Але навіть тут вони з ними не спілкувалися, бо кожен енергійно пережовував їжу, боячись, що раптом за сьогодні більше не вдасться поїсти.

Після супу, салату та пари яблук новобранці поверталися до свого намету й спали в ньому близько години. Боров вважав, що денний сон дуже важливий для солдата, а новачки були лише всіма руками та ногами «за» такого розкладу, тож засипали за кілька секунд.

І ось вже після обіднього сну починалися справжні муки, порівняно з якими перша половина дня – легка прогулянка.

Боров ділив тренувальний майданчик, той самий, який був огороджений невисоким парканом, умовно на три частини. І наступні дві години кожен новобранець перебував у виділеному йому кутку і займався вузькоспеціалізованим самовдосконаленням, і це ще й під нестерпно палючим сонцем.

У розпорядження Рудої на дві години переходила двометрова колода з вбитими кілками, що стирчали з неї, і лист металу розміром пʼять на пʼять ліктів. Першу годину свого тренування дівчина мала займатися з колодою, завдаючи ударів ребрами долонь у різних площинах і під різними кутами. А другу годину вона проводила із вертикально зафіксованим листом металу. Її завданням було бити прямими пальцями рук в одну точку, щоб до кінця тренування утворилася вм'ятина. Зрозуміло, що через дві години руки дівчини тремтіли, як у найбіль пропитого у світі алкаша, ну а про нігті взагалі нічого говорити — вони просто не встигали виростати і являли собою багряне місиво.

В іншому кутку Дорм знемагав зовсім інакше. Боров націлився зробити з хлопця свою маленьку копію. Він дві години без перерв тягав іржаві гирі й гантелі, величезні колоди, по пів години не злазив із перекладини. І якщо Дорму раптом здавалося, що командир не стежить за ним і можна перепочити, то в почуття його відразу ж приводило суворе ревіння Борова.

У третьому кутку день у день, методично, цілеспрямовано і не надто шкодуючи підопічного, Боров гамселив Худорбу двома довгими ціпками. Він хотів зробити хлопця спритнішим, юркішим і швидшим. І це бажання було настільки сильним, що весь перший сезон Кравчик більше був схожий на фіолетовий баклажан із тонкими ніжками, ніж на солдата. На ньому не було жодного живого місця, навіть мазь, яку щовечора давав Боров, не встигала загоювати всі синці.

Загалом, після двох годин, скажімо так, тренувань, наставав час нових знань. Боров пояснював і показував різні бойові стійки, прийоми, захвати, удари, коротше, все те, що могло б принести перемогу в бою з супротивником. Звичайно новобранці відпрацьовували все це один на одному, намагаючись не прогавити не жодного слова Борова.

Ще через дві години спарингів і відпрацьовування рухів наставав апогей болю кожного дня — сутичка з Боровом.

Як тільки новобранці не намагалися йому протистояти: і всі разом, і поодинці, і парами, і з різними хитрощами, і все одно результат завжди був одним. Хтось валявся непритомний, інший баюкав кінцівку, або ловив повітря ротом від вибитого духу з тіла. За три сезони нічого не змінилося, крім часу. Новачки, в окремих випадках, могли протриматися аж до двох хвилин, а потім усе одно були побиті до напівсмерті босим громилою.

Після побиття немовлят, наставав час тиші та спокою. Новобранці відходили від бою, прали речі, прибирали навколишню територію, а їхній командир тим часом займався вечерею та різним «допінгом» для підопічних: травами, чаями, мазями — всім тим, що допоможе завтра вранці новачкам відчувати себе краще, ніж напередодні ввечері.