Глава 9 (Найманці)

Думки Єлени кружляли в безладному вирі. Вона вже збилася з рахунку, скільки разів приходила до тями й знову провалювалася в забуття. Чергова спроба розплющити очі цього разу увінчалася несподіваним успіхом. Орі та Ал праворуч і ліворуч так само були прив'язані до стовпів. Їхні обвітрені й покриті пухирями від сонця та вітру обличчя не ворушилися. Дівчина спробувала видати хоч якийсь звук. Вийшло лише трохи похрипіти. Цього вистачило, щоби привернути увагу наглядачів.

Один із грифусів підійшов до Єлени, штовхнув її величезною лапою з кігтями й кілька разів клацнув дзьобом. Дівчина підвела голову, подивилася в очі цій безглуздій істоті. Співчуття чи жалю в них не було — лише злість та зневага.

Єлена повільно перевела погляд на цебро, потім знову на грифуса — і знову на цебро. Він ніяк на це не відреагував, продовжуючи спостерігати за дівчиною та іноді зловісно клацати.

Другий наглядач неохоче підвівся з насидженого місця, узяв відро й кухоль та підійшов до Єлени. Ніздрі залоскотав неприємний запах поту і мускусу, що в купі нагадував сморід від коня, якого не мили все життя.

Перший, той, що штовхнув найманку, розвернувся й кілька разів люто клацнув уже на свого партнера. Той щось просвистів у відповідь і впритул підійшов до зв'язаної дівчини.

Набравши води до чашки, грифус підніс її до рота Єлени. Тепла вода з якимось дивним запахом і солодкуватим присмаком у цей момент здалася блаженним нектаром. Мить — і насолода скінчилася, разом зі спорожнілою чашкою. Грифус попрямував напоїти Ала й Орі.

Вже настала ніч. По всьому поселенню мешканці почали розводити невеликі багаття на безпечній відстані від гнізд. Грифуси були надзвичайно жваві — з нетерпінням чекали на повернення мисливців, щоб добряче повечеряти свіжим мʼясцем. Як саме вони збиралися ділити між собою дві людські та одну дорфову тушки — задачка для затятих канібалів.

— Усім доброго вечора! Друзі, у вас теж складається відчуття, що вашу дупу вдавило кудись в район живота, а обличчя нещодавно хтось добре підігрів, щоб засмажити на ньому, щонайменше, барана? — Ал, як завжди у своєму репертуарі, ніс якусь нісенітницю.

Паралельно він косився на грифусів, які, напоівши бранців, повернулися на своє вже звичне місце.

— Вимушений визнати, скиглій має рацію. Так кепсько я не почувався з часів пʼянки в тій глухій забігайлівці посеред озера, куди ще можна було дістатися лише човном, — озвався Орум.

— Чудова аналогія, мій лисий друже, — зареготав Ал.

— Єлено, ти як? — тихо пробурмотів дорф.

У прохолоді ночі думки дівчини почали працювати активніше, і одна з них не давала їй спокою, вимагаючи термінового виходу для загального обговорення.

— А вас не турбує, що з усієї нашої бригади лише троє сидять у кайданах?

— Про що це ти таке говориш? — щиро спробував здивуватися довготелесий найманець.

— Тобі взагалі мізки висушило? Забув, що нас четверо було?

Ала ніби каменем огріли по потилиці:

— Святі горобці, та ти ж маєш рацію! Ах цей мовчазний некромантишка! Мені його лицьова частина черепа одразу не сподобалася. Запахло смаженим — і він звалив! — обуренню мага не було меж.

— Скажи, ти справді тугодум, чи прикидаєшся?

— Скоріш за все — перше.

— Калеб просто так не залишив би нас. Я впевнена: якщо з нами щось трапиться, то Себастьян з нього шкуру живцем здере.

— А може, навпаки, він хоче якнайшвидше здихатися нас, а начальничку своєму скаже, мовляв, так і так — грифуси напали, я яро захищав цих трьох, але коли всіх завалили, хоробро втік.

— Ти безнадійний, — видихнула Єлена, дивуючись дурості та наївності старшого товариша.

— Зараз у нас є проблеми важливіші за зниклого некромана. Треба вибиратися з цієї пастки. І поки нас не зжерли, і ми самі не відключилися в черговий раз, давайте прикинемо варіанти, — вставив свої вагомі п'ять золотих Орум.

Усі троє замовкли, старанно зображуючи роботу сірої речовини. Хвилин за десять, коли Ал знову почав клювати носом, а Єлена хотіла кинутися напролом до свободи, рішення проблеми зʼявилося само собою.

Біля краю кратера, де мешкали грифуси, щось вибухнуло. Коли вуха найманців трохи відклало, вони почули звуки бою: несамовиті крики, постріли автоматів, гучні й часті клацання дзьобами. Там почалася якась буча, але темрява і слабке світло від вогнищ не давали можливості розгледіти ситуацію. Заграва та чорний дим над місцем вибуху теж анітрохи не допомагали.

Автоматних черг ставало дедалі більше. Двоє наглядачів крутили головами в різні боки, намагаючись зрозуміти, що робити: допомогти оборонятися, чи стежити за бранцями? Кращого моменту для дії може і не наступити.

— Ал! Орі! Час робити ноги! — крикнула Єлена.

Не чекаючи, поки маг почне чаклувати, дівчина напружила свою руку з пазурами й мотузки луснули, мов ниточки.

Прямо з сидячого положення Єлена кинулася на наглядачів. Але, зробивши два дуже швидкі кроки, її тіло збунтувалося, мовляв: господиня, а чи не надто зухвало вимагати від мене таких активних рухів після багатьох годин нерухомого сидіння? Ватні ноги заплуталися між собою, і неслухняне тіло просто врізалося у двох грифусів. Усі троє впали, утворюючи єдину масу з ніг, лап і рук. Ухилившись від кігтів, що тягнулися до неї, Єлена відкотилася вбік. Потрібно було атакувати одразу, поки вони дезорієнтовані. Запізно. Грифуси якимось незбагненним чином уже підвелися й зводили автомати для пострілів. «Відбігалася», — подумала Єлена, закриваючи обличчя рукою, покритою лускою. Хоч якийсь захист. Різкий спалах — і наглядачі, вкриті полум'ям, уже в агонії катаються по піску. Ал злісно посміхнувся, а стріли, витатуйовані на його зап'ястях поступово згасали.