Глава 9 (Найманці)

Думки Єлени кружляли в безладному вирі. Вона вже збилася з рахунку скільки разів приходила до тями й знову провалювалася в забуття. Чергова спроба розплющити очі цього разу увінчалася несподіваним успіхом. Орі та Ал праворуч і ліворуч так само були прив'язані до стовпів. Їхні обвітрені й покриті пухирями від сонця та вітру обличчя не ворушилися. Дівчина спробувала видати хоч якийсь звук. Вийшло лише трохи похрипіти. Цього вистачило, щоби привернути увагу наглядачів.

Один з грифусів підійшов до Єлени, штовхнув її величезною лапою з кігтями й кілька разів клацнув дзьобом. Дівчина підвела голову, подивилася в очі цій безглуздій істоті. Співчуття чи жалю в них не було, лише злість та зневага.

Єлена повільно перевела погляд на цебро, потім знову на грифуса і знову на цебро. Він ніяк на це не відреагував, продовжуючи спостерігати за дівчиною та іноді зловісно клацати.

Другий наглядач неохоче встав із насидженого місця, узяв відро, кухоль і підійшов до Єлени. Ніздрі залоскотав неприємний запах поту і мускусу, що в купі нагадував сморід від коня, якого не мили все життя.

Перший, який штовхнув найманку, розвернувся і кілька разів люто клацнув вже на свого партнера. Той щось просвистів у відповідь і впритул підійшов до зв'язаної дівчини.

Набравши води до чашки, грифус приставив її до рота Єлени. Тепла вода з якимось дивним запахом і солодкуватим присмаком у цей момент здалася блаженним нектаром. Мить, і насолода закінчилася, разом зі спустілою чашкою. Грифус попрямував напоїти Ала і Орі.

Вже настала ніч. По всьому поселенню мешканці починали розводити невеликі багаття, на безпечній відстані від гнізд. Грифуси були дуже жваві, вони з нетерпінням чекали на повернення мисливців, щоб добряче повечеряти свіжим мʼясцем. Як вони збираються ділити між собою дві людські та одну дорфову тушки — задачка для затятих канібалів.

— Усім доброго вечора! Друзі, у вас теж складається відчуття, що вашу дупу вдавило кудись в район живота, а обличчя недавно хтось добре підігрів, щоб засмажити на ньому, як мінімум, барана? — Ал, як завжди у своєму репертуарі ніс якусь нісенітницю. Паралельно він косився на грифусів, які, напоївши бранців, повернулися на своє вже звичне місце.

— Вимушений визнати, скиглій має рацію. Так кепсько я себе не відчував з часів пʼянки в тій глухій забігайлівці посеред озера, куди ще можна було дістатися тільки на човні, — озвався Орум.

— Чудова аналогія, мій лисий друже, — зареготав Ал.

— Єлено, ти як? — тихо пробурчав дорф.

У прохолоді думки дівчини почали працювати активніше, і одна з них не давала їй спокою, вимагаючи термінового виходу для загального обговорення.

— А вас не турбує, що з усієї нашої бригади лише троє сидять у кайданах?

— Про що це ти таке говориш? — щиро спробував здивуватися довготелесий найманець.

— Тобі взагалі мізки висушило? Забув, що нас четверо було?

Ала ніби каменем огріли по потилиці:

— Святі горобці, та ти ж маєш рацію! Ах цей мовчазний некромантишка! Мені його лицьова частина черепа одразу не сподобалася. Запахло смаженим, і він звалив! — обуренню мага не було меж.

— Скажи, ти справді тугодум, чи прикидаєшся?

— Скоріш за все, перше.

— Калеб просто так не залишив би нас. Я впевнена, якщо з нами щось трапиться, то Себастьян з нього шкуру живцем здере.

— А може, навпаки, він хоче швидше здихатися нас, а начальничку своєму скаже, мовляв, так і так, грифуси напали, я яро захищав цих трьох, але коли всіх завалили, хоробро втік.

— Ти безнадійний, — видихнула Єлена, дивуючись дурості та наївності старшого товариша.

— Зараз у нас є проблеми важливіші за зниклого некромана. Треба вибиратися з цієї пастки. І поки нас не зжерли, і ми самі не відключилися в черговий раз, давайте прикинемо варіанти, — вставив свої вагомі п'ять золотих Орум.

Всі троє замовкли, старанно зображуючи роботу сірої речовини. Хвилин через десять, коли Ал знову почав клювати носом, а Єлена хотіла кинутися напролом до свободи, рішення проблеми зʼявилося само собою.

Біля краю кратера, де жили грифуси, щось вибухнуло. Коли вуха найманців трохи відклало, вони почули звуки бою: несамовитий крик, постріли автоматів, гучні й часті клацання дзьобами. Там почалася якась буча, але темрява і слабке світло від вогнищ не давали можливості розглянути ситуацію. Заграва та чорний дим над місцем вибуху теж ніяк не допомагали.

Автоматних черг ставало дедалі більше. Двоє наглядачів крутили головами в різні боки, намагаючись зрозуміти, що робити: допомогти оборонятися, чи стежити за бранцями? Більш вдалого моменту діяти може і не наступити.

— Ал! Орі! Час робити ноги! — крикнула Єлена.

Не чекаючи, поки маг почне використовувати заклинання, дівчина напружила свою руку з пазурями й мотузки порвалися, як ниточки.

Прямо з сидячого положення Єлена кинулася на наглядачів. Але зробивши два дуже швидкі кроки, її тіло збунтувалося, мовляв, господиня, а чи не дуже зухвало вимагати від мене таких активних рухів після багатьох годин нерухомого сидіння? Ватні ноги заплуталися між собою, і неслухняне тіло просто врізалося у двох грифусів. Усі троє впали, утворюючи єдину масу з ніг, лап та рук. Ухилившись від кігтів, що тяглися до неї, Єлена відкотилася вбік. Потрібно було відразу атакувати, доки вони дезорієнтовані. Пізно. Грифуси якимось незбагненним чином уже піднялися і зводили автомати для пострілів. «Відбігалася» — подумала Єлена, закриваючи обличчя рукою, покритою лускою. Хоч якийсь захист. Різкий спалах та наглядачі, вкриті полум'ям, уже в агонії катаються по піску. Ал злісно посміхнувся, а стріли, витатуйовані на його зап'ястях поступово згасали.

Єлена обережно підвелася, прислухаючись до відчуттів. Тіло начебто трохи розім'ялося, отже, теж можна взяти участь у винищенні грифусів. Зброя. Потрібно знайти ту купу мотлоху, яку вона помітила вдень. Ось вона праворуч.

Дівчина підбігла до речей, що валялися на піску. У праву руку — вірну катану, в ліву лапу — кунай. Тепер концентрація. У бою головне – концентрація. Єлена зробила глибокий вдих. Видих. Думки потекли стрімким, але впорядкованим потоком. Розмірене та спокійне дихання. Пробний замах клином. Рухи дівчини стали швидкими та стрімкими, а ось рухи супротивників здавались їй дуже повільними та тягучими. Чудово! Можна розпочинати.