Глава 7 (Найманці)

Якщо спробувати описати одним словом усі наступні сім днів найманців, то, швидше за все, цим словом буде «стабільність». Повсякденність, монотонність, рутина теж чудово б впоралися з поставленим завданням, але саме «стабільність» підходила для цієї ролі найкраще.

Підйом на зорі. Кілька сухарів і рідка юшка на сніданок. Збирання речей. Ал на своєму чотириколіснику виїжджає раніше, як дозорний. Орі сідає за кермо позашляховика. Їзда в машині до сонця в зеніті. Зупинка. Обід, що складається з пари шматків в'яленого м'яса та якихось овочів. Годинна перерва. Єлена займає місце водія. Знову рух по безкрайній пустелі до самого заходу сонця. Привал на ніч. Вночі вирішили не переміщатися, оскільки це може бути дуже небезпечним. У пустелі після заходу сонця можна нарватися на дуже серйозні неприємності.

І так сім днів поспіль. Жодних незвичайних чи екстрених ситуацій. Навіть жарти Ала були одними й тими самими щодня. Одним словом — «стабільність».

Єдина маленька подія, що сталася під час шляху, — Калеб заговорив. Від некроманта вдалося почути аж три фрази: «Не в той бік їдемо», «В одній бочці закінчилася вода», «Я перший чергуватиму». Прогрес в наявності. Виявляється, ця машина з виробництва мертвяків вміє розмовляти, хоч і користується цим умінням дуже рідко. Ал, почувши розбірливі речення з вуст Калеба, навіть трохи зажурився. Найманець завжди любив таємниці та загадки, найпрекраснішим він у них вважав інтригу та інтерес незнання. А тут бац, і вся завіса загадковості зруйнована.

Підходив до свого логічного завершення восьмий день захоплюючої подорожі.

Сонце вже зникло за обрієм і Ал, що їхав попереду, почав виглядати більш-менш рівну поверхню, щоб розбити табір на ніч. Єлена повільно знижувала швидкість машини, слідуючи за чотириколісником. За кілька хвилин пошуків місця для привалу транспортні засоби зупинилися. Двоє пасажирів та водій вийшли з машини, оглядаючи місцевість. Жодних нововведень. Все той же остогидлий пісок і жодного натяку на рослинність. Як же їм усе це набридло. Хоч би маленький чахлий кактус чи кущик зустрівся.

Розбивати серйозний табір із наметами та багаттям не стали. Позашляховик і чотириколісник поставили з підвітряної сторони, щоб не задувало. Прямо на пісок покидали спальники півколом. Зайнялися вечерею. Швидко, використовуючи магічний вогонь, приготували в казанку юшку з пари шматочків м'яса та неописної форми овочів. Готову бурду розкидали по тарілках. Скромно, але ситного. Те, що треба, після нудного дня їзди.

Відставивши порожню тарілку і, хруснувши кісточками пальців, Калеб заговорив голосом, позбавленим будь-якої інтонації:

— Ми зараз на території грифусів. Це не кочівники, але якщо нас схоплять, то живими ми, швидше за все, не виберемося з пустелі. Тому встаємо сьогодні за годину до світанку і максимально швидко перетинаємо наступну ділянку пустелі.

— То може ми одразу рушимо в дорогу? — задала Єлена цілком логічне питання.

— Ні.

— А як же…

— Ні. Я перший чергую, — сказав некромант, встаючи на ноги.

— Якого дорфа ми взагалі маємо його слухатись? — Ал завжди заводився з півоберту, коли йому щось не подобалося.

Калеб ніяк не відреагував на слова на його адресу, натомість він уважно дивився на Орума.

Дорф, що спокійно пережовував свою вечерю, завмер. Калеб різко підняв ліву руку з відстовбурченими пальцями в напрямку Орі, на передпліччі фіолетовим спалахнула пара слів.

Єлена вже потяглася до катани, маючи намір відсікти некроманту руку до самого плеча.

Калеб смикнув вгору пальцем, і з-за спини дорфа здійнявся скорпіон. Він був величезним, чорним, оповитий фіолетовим серпанком і з жалом не менше людського пальця. Істота брикалася, звивалася, але даремно.

Калеб ще кілька секунд поспостерігав за спробами скорпіона звільнитися, а потім стиснув долоню в кулак. Тієї ж миті чорна тварюка стиснулася до розміру ґудзика, не встигнувши навіть пискнути. Рука опустилася, чорний кружечок впав у миску дорфа. Калеб відвернувся і пішов до машини.

Ал з Єленою швидко доїли вміст мисок, Орум засмучено сьорбнув водички й найманці лягли спати, закутавшись у спальники. Можна було б, звичайно, продовжити сварку з Калебом, мовляв, на яких це підставах ти став командиром? Ти тут тільки як допоміжна сила, ну або наглядач. Але вісім днів монотонної поїздки та сумна доля скорпіона відбили усі повстанські замашки. Потрібно хоч пару годин відпочити перед черговим багатогодинним заїздом.

На жаль, сон не хотів проникати в голови подорожніх. Тривога була причиною. Першим не витримав Орум. Він виліз зі спальника, підійшов до машини, витяг з багажника свій мішок, звідти дістав невелику коробку і кинув її на спальник. Потім він підійшов до чотириколісника і взяв із сидіння дробовик Ала.

Далі дорф сів на спальник і зайнявся чисткою зброї.

У цей час Ал ліг на спину і втупився в нічне небо, насвистуючи якусь відому тільки йому мелодію.

Калеб, спершись на капот машини, уважно вдивлявся кудись у темряву.

Ну а Єлена підклала руку під голову і пильно дивилася на роботу дорфа. Хоч він і казав, що не поважає вогнепал, але любов до механізмів та маніакальне бажання тримати їх у доброму стані завжди перемагали.

Як же все-таки тутешня вогнепальна зброя відрізнялася від тієї, яку Єлена бачила у своєму світі. Там це були технологічні пристосування для вбивства, з гострими чіткими лініями, без жодних надмірностей, а тут — казкові, але все ж таки смертоносні витвори мистецтва. Взяти хоч цей дробовик. Дерев'яний приклад прикрашений візерунками, що нагадують хмари. Пістолетна рукоятка сильно подовжена, йдучи до низу. Спусковий гачок хвилеподібної форми. Курок виконаний у формі жіночої ноги. Довгий широкий ствол, усіяний шістьма різними картинками з обох боків. Усі вони — мітки ремісників. Будинок з димоходом, з якого стирчить сокира, — знак заводу, на якому зробили деталі для дробовика. Камін із перехресними мечами всередині — цех, у якому зібрали цю зброю. Коло з окулярами всередині — знак майстра, який його зібрав. З іншого боку ствола точно такі значки.