Глава четверта (Дорм)

Відро крижаної води й напівмертвого змусить прийти до тями, а якщо ця підбадьорлива процедура супроводжується ще й гучним: «Підйом, молодняк, час ставати воїнами», — то очі самі мимоволі розплющуються і хаотично крутяться у пошуках джерела звуку.

У Дорма відкрилося лише одне око. Друге відмовлялося дивитися на світ. Хлопець легенько доторкнувся пальцем до повіки та мимоволі зашипів від болю. До фізичного болю тут же приєднався його брат — головний біль. Так, отримати п'ятою гіганта, що летить на всіх парах, — це вам не об двері зачепитися. Цікаво, скільки він провалявся в відключці? Кілька годин? Кілька днів?

— Я сказав підйом, дохляки! — наполегливий рев Борова трохи натякав, що є можливість знову відхопити п'ятою в око.

У міру того, як Дорм нарешті приходив до тями, до його сповненого мук мозку стала доходити інформація про навколишнє середовище.

Він та його товариші по нещастю — Руда і Худорба — лежали на землі біля намету. Їм, як і Дорму, дісталося пристойно. У дівчини розпухла й посиніла ліва рука, а Кравчик дихав дуже часто і з хрипом.

— У вас п'ятнадцять хвилин. Бочка з водою позаду намету, форма та інші особисті речі — усередині, біля входу.

Вказівки звучали з лівого боку — саме з того, який Дорм не бачив з технічних причин. Хлопець повернув голову на звук. Боров сидів на масивному поваленому пні, пив щось з жерстяного кухля, що димів, і спостерігав за своїми новими підопічними. Взуття на ньому, як і раніше, не було, а ось зброя та зосереджений погляд — на своєму місці.

— Лупатий, Худорба, ви хоч ще й не до кінця, але все ж таки чоловіки, і знаходитесь у військовому навчальному таборі, отже, через п'ятнадцять хвилин я не повинен бачити патли та дебільні чубчики, ви не баби, волосся вам краси не додасть. І поголіться, особливо Худорба, бісять ці шматки щетини, якщо росте абияк, то й не треба вирощувати.

Трійка новобранців слухняно встала і почовгала у намет.

Обстановка всередині — суто військова: дерев'яний тапчан з тонким матрацом, письмовий стіл без особливих вишукувань, величезний речмішок, три котли різних розмірів та й інша дрібниця на кшталт ложки й точильного каменю.

Праворуч від входу, на землі, акуратно укладено три стоси одягу. Зверху кожного з них лежали мило, зубна щітка, бритва.

Руда делікатно покашляла і хлопці, взявши свої нові речі, вийшли з намету.

Через трохи більше часу, ніж дав їм командир, новобранці вишикувалися в шеренгу. Боров мовчки підвівся з пня, заклав руки за спину і приступив до огляду.

Розмір блідо-жовтих штанів, чорної майки та гірчичного кольору берців у всіх був однаковий, що надавало новобранцям дещо безглуздого вигляду. На Худорбі майка висіла, як мішок на новонародженому, а ось у Рудої берці були явно більшого розміру, ніж треба.

З голінням у чоловічої частини новобранців теж усе пройшло не дуже гладко. Лисини, що яскраво світилися від сонця, були вкриті десятками невеликих порізів. Але Худорба і Лупатий тепер були схожі на молодших братів свого командира.

— Ви не впоралися за відведений час! Двадцять віджимань!

Заперечувати вердикт Борова ніхто не наважився.

Дорм, з дитинства привчений до фізичної праці та маючи лише запливше око і головний біль, легко і швидко впорався із завданням, навіть особливо не збивши подих. А ось в інших виникли труднощі.

Руда не могла навіть спертися на розпухлу руку і намагалася віджиматися на здоровій. Особливих атлетичних даних вона не мала, тому далі трьох разів вона не пішла.

Худорба ж після першої спроби віджатися, безсило звалився на землю, притиснув руки до грудей і захрипів, намагаючись вдихнути повітря. Боров йому щось пошкодив, що тепер заважало легеням нормально функціонувати.

— Підйом, доходяги, — скомандував Боров, не бажаючи спостерігати за жалюгідними спробами своїх підопічних. — Я вас урочисто вітаю з вашим першим зальотом. Ви не вклалися у відведений час для ранкового туалету та не виконали наказ. Ви втрачаєте сніданок. За мною.

Руда і Худорба підвелися на ноги, і всі троє поплелися за Боровом.

Вони знову йшли між наметами, тренувальними майданчиками та всім тим, що вони вже бачили. Дорм навіть встиг умовно поділити намети на чотири види: офіцерські особисті «покої»; склади з речами та зброєю; «казарми», кожна для двадцяти солдатів; та столові. Загалом оригінальністю архітектура табору не блищала.

За черговим гігантським наметом, який був їдальнею для сотень солдатів, відкривалося поле. Чисте, безкрайнє та дике поле. Жодного деревця в полі зору — лише колючі будяки, висока пожухла трава та рідкісні самотні кущики. Якщо не дивитися за спину і не слухати гомін сотень голосів, то з великими труднощами, але можна уявити, що ти стоїш у незайманому полі. Немає жодних воєн, смертей, проблем… лише природа.

Без попередження Боров зірвався з місця і скомандував: «За мною».

Наступна невідома кількість хвилин були шаленим випробуванням. Гігант, що біг першим, ні на секунду не зменшував темпу, а коли здавалося, що легені ось-ось розірвуться, він якимось незбагненним чином відчував це і прискорювався.

Другою бігла Руда. Спочатку вона намагалася не відставати від Борова. Невідомо звідки в неї з'явилася це ідея, але вже через десять хвилин вона стала значно відставати від нього. Але при цьому все одно сильно обганяла товаришів.