Глава четверта (Дорм)

Відро крижаної води й напівмертвого змусить прийти до тями, а якщо ця підбадьорлива процедура супроводжується ще й гучним: «Підйом молодняк, час ставати воїнами», то очі самі мимоволі розплющуються і хаотично крутяться у пошуках джерела звуку.

У Дорма відкрилося лише одне око. Друге відмовлялося поглянути на світ. Хлопець легенько доторкнувся пальцем до повіки та мимоволі зашипів від болю. До фізичного болю тут же приєднався його брат — головний біль. Так, отримати п'ятою гіганта, що летить на всіх парах — це вам не о двері зачепитися. Цікаво, скільки він провалявся у відключці? Кілька годин? Кілька днів?

— Я сказав підйом, дохляки! — наполегливий рев Борова трохи натякав, що є можливість знову відхопити п'ятою в око.

У міру того, як Дорм нарешті приходив до тями, до його сповненого муками мозку стала доходити інформація про навколишнє середовище.

Він та його товариші по нещастю, Руда і Худорба, лежали на землі біля намету. Їм, як і Дорму, дісталося пристойно. У дівчини розпухла і посиніла ліва рука, а Кравчик дихав дуже часто і з хрипом.

— У вас п'ятнадцять хвилин. Бочка з водою позаду намету, форма та інші особисті речі — усередині, біля входу.

Вказівки звучали з лівого боку, саме з того, який Дорм не бачив з технічних причин. Хлопець повернув голову на звук. Боров сидів на масивному поваленому пні, пив щось з жерстяного кухля, що димився, і спостерігав за своїми новими підопічними. Взуття на ньому, як і раніше, не було, а ось зброя та зосереджений погляд — на своєму місці.

— Лупатий, Худорба, ви хоч ще й не до кінця, але все ж таки чоловіки, і знаходитесь у військовому навчальному таборі, отже, через п'ятнадцять хвилин я не повинен бачити патли та дебільні чубчики, ви не баби, волосся вам краси не додасть. І поголіться, особливо Худорба, бісять ці шматки щетини, якщо росте аби як, то й не треба вирощувати.

Трійка новобранців слухняно встала і почовгала у намет.

Обстанова всередині суто військова: дерев'яний тапчан з тонким матрацом, письмовий стіл без особливих вишукувань, величезний речмішок, три котли різних розмірів та й інша дрібниця на кшталт ложки й точильного каменю.

Праворуч від входу на землі акуратно укладено три стоси одягу. Зверху кожного з них лежало мило, зубна щітка, бритва.

Руда делікатно покашляла і хлопці, взявши свої нові речі, вийшли з намету.

Через трохи більше часу, ніж дав їм командир, новобранці вишикувалися в шеренгу. Боров мовчки підвівся з пня, заклав руки за спину і приступив до огляду.

Розмір блідо-жовтих штанів, чорної майки та гірчичного кольору берців, у всіх був однаковий, що надавало новобранцям трохи безглуздого вигляду. На Худорбі майка висіла, як мішок на новонародженому, а ось у Рудої берці були явно більшого розміру, ніж треба.

З голінням у чоловічої частини новобранців теж все пройшло не дуже гладко. Лисини, що яскраво світилися від сонця, були вкриті десятками невеликих порізів. Але Худорба і Лупатий тепер були схожі на молодших братів свого командира.

— Ви не впоралися за відведений час! Двадцять віджимань!

— Заперечувати вердикт Борова ніхто не наважився.

Дорм, з дитинства привчений до фізичної праці та мавший лише запливше око і головний біль, легко і швидко впорався із завданням, навіть особливо не збивши подих. А  ось в інших виникли труднощі.

Руда не могла навіть спертися на розпухлу руку і намагалася віджиматися на здоровій. Особливих атлетичних даних вона не мала, тому далі трьох разів вона не рушила.

Худорба ж після першої спроби віджатися, безсило звалився на землю, притиснув руки до грудей і захрипів, намагаючись дихати. Боров йому щось пошкодив, що тепер заважало легеням нормально функціонувати.

— Підйом доходяги, — скомандував Боров, не бажаючи спостерігати за жалюгідними спробами своїх підопічних, — я вас урочисто вітаю зі своїм першим зальотом. Ви не вклалися у відведений час для ранкового туалету та не виконали наказ. Ви втрачаєте сніданок. За мною.

Руда і Худорба встали на ноги, і всі троє поплелися за Боровом.

Вони знову йшли між наметами, тренувальними майданчиками та всім тим, що вони вже бачили. Дорм навіть встиг умовно поділити намети на чотири види: офіцерські особисті «покої»; склади з речами та зброєю; «казарми», кожна для двадцяти солдатів; та столові. Загалом оригінальністю архітектура табору не блищала.

За черговим гігантським наметом, який був їдальнею для сотень солдатів, виявилося поле. Чисте, безкрайнє та дике поле. Жодного деревця в полі зору, лише колючі будяки, висока пожухла трава та рідкісні самотні кущики. Якщо не дивитися за спину і не слухати гомін сотень голосів, то з великими труднощами, але можна уявити, що ти стоїш у незайманому полі. Немає жодних воїн, смертей, проблем… лише природа.

Без попередження Боров зірвався з місця і скомандував: «За мною».

Наступна невідома кількість хвилин були шаленим випробуванням. Гігант, що біг першим, ні на секунду не зменшував темпу, а коли здавалося, що легені ось-ось розірвуться, він якимось незбагненним чином відчував це і прискорювався.

Другою бігла Руда. Спочатку вона намагалася не відставати від Борова. Невідомо звідки в неї з'явилась це ідея, але вже через десять хвилин вона стала значно відставати від нього. Але при цьому однаково сильно обганяла товаришів.

Третім у цьому марафоні був Дорм. Він задихався, «вихаркував легені», відчував, як його ноги німіють, але ні на мить не зупинявся відпочити. Хлопець не міг собі цього дозволити. Як це так? Якесь дівчисько може, а він ні? Батя б засміяв.

Ну і замикав усю процесію Худорба. Як у нього були справи, зрозуміти було складно, тому що Дорм бачив лише мініатюрний чорний силует далеко позаду, який все ж таки пересувався. Лупатий іноді оглядався, стежачи за тим, чи біжить ще Худорба, чи вже зліг…

— Так… річка… може, я втоплюсь у ній… і все закінчиться… — Дорм так і не зрозумів, чи це його думки, чи він говорив уголос, але попереду справді виднілася Річка Народів. Широка, стрімка та освіжаюче прохолодна. Хлопець піднатиснув з останніх сил, думки про воду додали йому спритності ... або це знову ж таки йому здалося.