Глава третя (Дорм)

Коли діти йдуть із батьківського теплого й затишного дому — з тієї чи іншої причини — усі вони по-різному реагують на такі радикальні зміни в житті.

Одні ридають цілодобово, проклинаючи несправедливу долю, суворих батьків, божевільних сусідів, п'яного родича і всіх, кого тільки можна, але ні в якому разі не себе коханих.

Інші радіють, що їх більше не будуть опікувати, і ось тепер-то почнеться доросле життя, ні від кого не залежне.

Є й ті — а таких більшість, — хто просто перебуває якийсь час у ступорі від такої різкої зміни власного буття. Питання «що ж робити?» висить над ними непорушною брилою, яка загрожує розкроїти голову колишнім дітлахам.

Але коли дітей забирають насильно до армії, реакція майже завжди одна й та сама — страх і відчуття безвиході.

Дорм уже годин шість мусолив подібні думки у своїй голові. Спочатку він був у розпачі. Потім перебирав варіанти власної швидкої смерті: шалена куля, що пробила грудну клітку; меч, що відрубав голову; магічний вогонь, який спалив ущент, і ще безліч, і безліч варіантів. Зрештою, хлопцю це набридло, і він перемикнув увагу на інших новобранців, які їхали з ним.

Загалом у критому кузові вантажівки сиділо двадцять осіб: дев'ять хлопчиків, десять дівчаток і один солдат, який стежив за тим, щоб до кінцевого пункту дісталися всі дев'ятнадцять.

Одягнені в простецькі речі сірих тонів, перелякані й втомлені, майбутні солдати тулилися один до одного на дерев'яних лавах, прибитих до бортів. На вигляд новобранці були приблизно одного віку, лише двом хлопцям, які сиділи біля солдата, було по двадцять років. Дорм бачив їх кілька разів на причалі, біля рідного дому. Вони з солдатом про щось тихо балакали, періодично посміхаючись. Складалося враження, що цих двох везуть не до армії, а на роботу в полі — жодної паніки чи страху. Невже вони вже змирилися зі своїм майбутнім?

А ось обличчя інших були не менш сумними, ніж у Дорма. Щоб знову не вдаритися в роздуми з приводу швидкої смерті, хлопець подумки змусив себе поставити галочку навпроти слів «нічого вже не зміниш» і почав шукати позитивні моменти.

По-перше, він навчиться поводитися зі зброєю і стане справжнім чоловіком. Чи це не мрія кожного хлопця? Хіба не саме це бажання — стати солдатом — змушує молодиків виламувати деревиняки поміцніше й лупасити ними один одного до фіолетових синців, волаючи від захоплення? Дорм тепер відчує все це з лишком.

По-друге, його безкоштовно годуватимуть. Дуже навіть непоганий плюс! Не має значення, зима, поганий урожай чи затяжні дощі — солдати завжди отримують свою їжу.

По-третє…

З райдужних роздумів Дорма вивів різкий удар долонею по маківці.

— Тебе вже встигло контузити!? Швидко випльовуйся з вантажівки, що, глухий?

Солдат вичікувально дивився на хлопця — останнього, хто залишився в кузові.

— Ага, — невиразно відповів Дорм і виліз надвір. Картина відкрилася безрадісна.

Ідеально рівна, витоптана рівнина, яка простягалася на всі боки до самого горизонту. Сотні брудно-жовтих наметів різних розмірів і форм, десятки суворих солдатів, юрби новобранців, і одна-дві людини у звичайному цивільному одязі, що снували туди-сюди.

За спиною новоприбулих розташувався парк військової техніки. Основу його становили позашляховики з одними лише каркасами, замість обшитих металом кузовів. Ну, і другою поширеною одиницею військової техніки виступали вантажівки, схожі на ту, в якій привезли новобранців. Забарвлення і перших, і других — блідо-жовте, із зеленими плямами по всьому кузову.

Якоїсь особливої ​​«смерто-машини» не спостерігалося. Зважаючи на все, тут були лише машини, призначені для транспортування солдатів та офіцерів.

Дорма й інших вісімнадцятьох молодиків вишикували в одну шеренгу, дали кожному яблуко, шматок хліба та одне відро води на всіх. Поки діти жадібно поїдали видані крихти й перелякано озиралися на всі боки, до шеренги почали сходитися солдати.

Через десяток хвилин, перед новобранцями, до яких додалося ще десятка два новеньких, вже стояли четверо чоловіків у блідо-жовтій запраній військовій формі. Вони пильно дивилися праворуч, у бік основного скупчення наметів, і були явно незадоволені.

— Ну і де він лазить? Йому і так дозволено першим вибирати собі новачків, а він ще й спізнюється! — роздратовано пробубнив один із них.

— А в тебе, як завжди, труби вже горять? Швидше б взяти собі пару дівчаток і відправити їх шукати випивку? — сказав найвищий із них, і всі четверо дружно зареготали. Більшість дівчаток, почувши ці слова, з жахом перезирнулися.

За мить солдати, ніби за командою, замовкли, випросталися і спрямували свої погляди поверх голів новачків.

Новобранці, помітивши таку дивну зміну поведінки чоловіків, почали крутити головами, бажаючи дізнатися, що саме так на них вплинуло. Відповідь не забарилася.

До шеренги новачків наближався чоловік. Точніше — не просто чоловік, а величезна гора м'яса та м'язів мчала на всіх парах до звичайних смертних. Людина була надзвичайно високого зросту й неймовірно великої статури. Так-так, саме так — жодними іншими параметрами цю машину смерті не описати.

Коли він підійшов ближче, новобранці змогли розглянути його детальніше й захопитися ще більше — декого навіть почало трусити від страху.