Глава 3 (Найманці)

Єлена ніяк не могла заснути. Кілька годин вона ворочалась, намагаючись прогнати настирливі думки, і лише до ранку задрімала. Але навіть тоді сновидіння були нервовими та похмурими. Безликі демони, з червоними плямами замість очей, хотіли наздогнати її та роздерти. Спочатку начебто виходило від них відірватися, але чим швидше Єлена бігла, тим повільніше ставали її рухи. Зрештою, вона відчайдушно почала махати всіма частинами тіла, але насправді ж залишалася на одному місці. «Якщо нічого не зробити, то вони наздоженуть!» — відчайдушно кричав здоровий глузд Єлени. Пізно. Наздогнали. Пазурі найшвидшого й найспритнішого чудовиська встромилися в плече. Все тіло дівчини охопив нестерпний біль.

Найманка розплющила очі. Напівтемрява. Подушка і простирадло під нею наскрізь просочилися потом. Серце шалено билося в грудях, намагаючись проломити грудну клітку і вибратися назовні. Голова гула, важкі думки нікуди не пішли. Ще й цей кошмарний сон. Єлена підвелася, взяла зі стільця батарейку і вкотре глянула на неї.

«Все, настав час вставати. Треба йти до цих дурнів і розповісти про вчорашню зустріч. Як правильно почати? Слухайте, до мене вчора вночі чоловʼяга причепився і підказав, що може повернути мене додому, але натомість йому потрібно когось десь знайти і привести в місце, що кишить вогнеящірами! Так, якби я була торговкою, ніколи б нічого не продала з таким красномовством. Гаразд, походу щось придумаю...» — цей монолог у голові Єлени трохи підбадьорив її після нічного жаху.

Піднявшись із ліжка і нашвидкуруч умившись, найманка спустилася на другий поверх. Скрипуча підлога. Обшарпані стіни. Дивні запахи. Тепер зрозуміло, чому «апартаменти» на третьому поверсі коштували значно дорожче. Дівчина знайшла потрібну їй кімнату і зі скрипом відчинила хлипкі двері з облупленою і колись білою фарбою.

У ніс ударив їдкий сморід перегару. Єлені довелося відкрити одне єдине вікно, щоб не задихнутися і впустити трохи світла в це темне мужицьке царство. Два односпальні ліжка, з чимось, що колись називалося пуховими матрацами. Здорова коричнева шафа. Стілець. Картина на стіні з таким шаром пилу, що неможливо було розгледіти, що хотів зобразити автор: коня чи кочергу. Для завершення образу холостяцької барлоги хіба що смердючих шкарпеток у кутку кімнати не вистачало.

— Хлопці, вставайте! Є дуже важлива розмова, яку не можна відкладати, — приречено видихнула Єлена. Нульова реакція. — Підйом! — цього разу дівчина вигукнула.

Ал спав на животі, голову встромивши в подушку. Через мить, після ще одного «Підйом», чорнява верхівка смикнулася і дуже повільно почала підійматися.

— Геть, супостат біловолосий! Нехай засмокче тебе вічна темрява за такий зухвалий вчинок твій! — заревів Ал, але очі його були закриті, а обличчя дуже сонне.

— Чого? — не дійшло до Элени.

— Золотце, скарб наш, благаю тебе, викинь своє чудове тільце за двері, і вікно прикрити не забудь. Дуже дякую, — тепер інтонація Ала більше була схожа на муркотіння втомленого кошеняти. Голова, що говорила, з заплющеними очима знову безсило впала на подушку.

— Але це справді дуже важливо!

— Вона ж тепер не відчепиться від нас, — цього разу озвався дорф.

— Ти, як завжди маєш рацію, мій низький друзяко.

Ал і Орі неквапливо почали підіймати свої тіла з ліжок, розташованих уздовж стіни. Кожен рух високий найманець супроводжував їдкими коментарями, спрямованими, в основному, на адресу дівчини. Не чекаючи поки вони прийдуть до тями, Єлена почала говорити:

— Вчора ввечері, коли я...

У двері щось ударило з неймовірною силою. Секундна тиша. Ще один удар і двері злетіли з петель. До кімнати увірвалися двоє. Перший — вгодований дорф у чорній напівмасці. Він підлетів до Орі й приставив кинджал до горла біля сонної артерії. Другий — чоловік у темно-синьому шкіряному жилеті. На його правій руці фіолетовим засяяв один з численних написів невідомою мовою. Некромант. Ала в ту ж мить огорнув фіолетовий серпанок, що скував його рухи. Одна Элена залишилася без ворога. Не зволікаючи, найманка кинулася до дорфа в напівмасці, маючи намір завдати нищівного удару лівою рукою.

— На вашому місці, пані, я б цього не робив, — азартно промовив чоловік у розшитому камзолі, що стояв у дверях. Хижо облизнувши верхню губу, він зайшов до кімнати.

— Ви, — Элена зупинилася як укопана. Вона була здивована, але не так щоб вже й дуже. Якось дуже легко він її вчора відпустив.

— Ми ввечері з вами добре поговорили. Але. Сьогодні вранці я зрозумів, що інформації та мотивації було замало. Тому я хочу поговорити з усіма вами. Дозвольте? — вказав незнайомець на стілець. Не дочекавшись відповіді, він підійшов до кволого недокрісла, величаво сів і різким рухом дістав флягу з кишені камзола. Незнайомець спритно відкрутив кришку, зробив два ковтки та повернув посудину на місце. Оцінюючий погляд затримався на Єлені, особливо на руці, яку закривав шкіряний рукав курточки. Задоволена усмішка промайнула на частку секунди. Облизнувши верхню губу, він продовжив:

— То про що я? А, так! Забув представитися. Моє ім'я – Себастьян. Імена моїх супутників — Калеб та Елум. Ваші я чудово знаю, так що ви можете не обтяжувати себе представленням.

Знову довга пауза. На цей раз чіпкий погляд зупинився на Алі, який усім своїм виглядом показував ненависть до цього типу.

— Я хочу, щоб ви одразу усвідомили, що я вам не ворог, — промовив Себастьян голосом змія спокусника, — хоча… — його очі на мить закотилися до стелі, а обличчя спотворила гримаса божевілля, — хочу вам дещо розповісти. Попрошу мене не перебивати. Якщо спробуєте це зробити, мої друзі на все життя відучать вас від цієї згубної звички. Домовилися?

Стояла гробова тиша. Чути було тільки, як усі три заручники напружено й часто дихали.

— Почнемо. Панове. Ваша супутниця, напевно, ще не встигла розповісти, з якою метою ви мені потрібні. Не турбуйтесь. Це я зроблю за неї. Хоча ні. Спочатку мені хотілося б розповісти про те, що на вас чекає, якщо ви не будете співпрацювати зі мною.