Глава 12 (Найманці)

Буває таке, що людина отримала якісь емоції, враження чи настанови й перед сном думає: «Ну от все, завтра прокинусь — і все зміниться, я змінюся, почнеться нове життя». І… нічого не змінюється. От взагалі. А буває той рідкий випадок, коли людина перед сном узагалі не думає ні про що, ні про якісь зміни чи перегляди пріоритетів, але вранці прокидається і з моменту відкриття очей, розуміє: «Я бачу шлях. Я знаю, чого я хочу. Я це зроблю».

У Єлени був саме такий ранок. Голова ясна, тіло відпочиле, впевненість — у наявності.

Першою справою Єлена відкрила тумбочку біля ліжка та знайшла одноразове лезо для гоління. Ножиць чи чогось подібного не знайшлося ніде, зате був дуже гострий серповидний меч. І не таким доводилось підстригатися. Дівчина взялася за волосся на голові й усюди, куди тільки могла дотягнутися, та за пів години вже була в повній бойовій, а точніше — святковій готовності. Лускату руку прикривали довгі рукави бордового халату-накидки, який носили всі тутешні робітники, а очі ховалися за чорними круглими сонцезахисними окулярами. Найманка подивилася на себе в дзеркало, що висіло на дверях, і поправила свою оновлену зачіску-каре. Так, місцями не дуже охайно, але і так краще, ніж було.

Єлена вийшла в коридор (як же гарно та приємно сиділи на нозі легкі літні мокасини) і постукала в двері кімнати Ала. Першим завжди треба було будити його — зранку він копошився в таких місцях довше всіх. Жодної відповіді. Єлена спробувала відчинити двері, і вони піддалися. Всередині — нікого. Навіть постіль була неторкана. Невже Ал з Віреком чудили усю ніч?

Хто там був в яких кімнатах, Єлена не пам’ятала, але це вовтузіння вже починало її бісити. Їй хотілося діяти, щось робити. Не стукаючи, вона відчинила наступні двері.

Найманка за всі роки знайомства з Алом бачила різні ранкові картини, але це було щось новеньке. Повністю голий Рі-ім спав на ліжку, лежачи на животі. На його спині красувалося свіженьке татуювання. Ведмідь, до речі, був виконаний дуже детально й красиво. Також на руках теж додалося нових татуювань — тексти некромантів.

Поруч із ним тихо посапував Теодроній, лежачи на своїх колючках догори лапками. Довкола нього лежало з десяток різних надкушених дивних фруктів різних форм, розмірів та кольорів.

На підлозі, прихилившись спиною до ліжка й поклавши голову на його край, спав Вірек. І довершував цю картину Ал, який спав, поклавши голову на ноги свого старого напарника, мов дитина.

— Підйом! — гаркнула Єлена.

— Що? Га? — Вірек одразу розплющив очі та розгублено подивився на голову Ала в себе на колінках.

— Сонце зійшло десь годину тому. Якщо я правильно пам’ятаю, а я точно правильно пам’ятаю, то в нас дуже багато справ цього ранку.

Очі Вірека округлилися від переляку. Він спихнув Ала та дуже спритно підвівся, зав’язуючи на ходу пояс халата.

— Мені торба, вона ж мене заживо зварить в купелі, — затараторив господар закладу, прямуючи до виходу з кімнати.

— Єлено, чи можу я тебе попросити зібрати всіх вас та якнайможливіше скоріше зібратись внизу?

— Саме цим і займаюсь.

— Добре, дякую.

Вірек вибіг із кімнати, а з боку ліжка почувся тужний стогін. І майже одразу до нього доєднався і другий і третій.

— Щоб ти опинився на дні своєї цієї ями та всрався там разом зі своїми алко-фруктами, товстуне проклятий. Так погано, як від цього, мені ще ніколи не було.

— Дилдо, підтримую, це жах.

— Чому в мене, окрім голови, болить ще й спина та руки?

Всі троє намагались почати ворушитись, але це завдавало їм пекельних похмільних мук.

— А ти що, нічого не пам’ятаєш? — Ал сів на підлозі, але його хитало із сторони в сторону, мов щоглу корабля під час шторму.

 — Пам’ятаю масаж, після якого мене так розслабило, що я ледве дійшов до кімнати та відрубився…

— А потім ввалилися ці двоє фраєрів, частонули нас забористими алко-фруктами та сказали, що можуть набити тобі партаки для магії…

— І я згодився?

— Схоже на правду, — прохрипів Ал, — бо Вірек дуже гарно малює. Я зі своїми мазюками і поруч не валявся…

— Десять хвилин на збори, і чекаю на вас усіх внизу! Їжака залиште в кімнаті! — гаркнула Єлена, радше не зі злості, а щоб позловтішатись, як їм буде зле від цього крику.

І, поки Ал чи Дрон не почав проклинати її, зачинила за собою двері. Наступна кімната — і знову пусто, ліжко застелене, всюди чистота. Останні двері.

—… і це не значить, що ти зраджуєш свою віру…

Монка зупинилась на пів слові. Поряд з нею на краю ліжка сиділа Ур-ра, тримаючи в руках Кам’яну блискавку. Обидві були вже одягнені в такі ж бордові халати та окуляри.

— Продовжимо потім, бо дехто забув, що таке стукати та не вриватись в особистий простір.

— Загальний збір внизу за десять хвилин.

Єлена швиденько заскочила до вбиральні на поверсі та спустилася до основного холу. І такого скупчення постатей в бордових халатах-накидках вона не очікувала. Дорфи, люди, ірні — набилося з два десятка голів, а то й усі сорок. Вона знайшла очами Монку з Ур-рою та протовклась до них. Ірні була без зброї. Схоже, наставниця дозволила їй залишити Кам’яну блискавку кімнаті, а отже їх зв’язок став сильнішим.