Глава VІІ (Лоран)

Лоран ніяк не міг зосередитися на поєдинку з учителем Махматіруанді, тому попросив кілька хвилин перепочинку, щоб спробувати хоч якось привести до ладу хаотичну вирву думок у своїй голові. А все — через Хранителя. Він ніби спеціально видав важливу інформацію, щоб вона заважала йому чітко мислити під час тренування. Що ж це за інформація така?

Ну, по-перше, Лоран давно вже збився з рахунку днів, бо не бачив у цьому жодного сенсу: на день більше чи менше він у печерах — це ні на що не впливало. Але те, що він тут уже сорок вісім днів, усе одно здивувало його.

По-друге, за ці сорок вісім днів багато чого сталося за межами Печер Хранителів. Найважливіше — Намісники Жовтої, Синьої та Зеленої Гір цілком і повністю підтримали Ізреда та те, що він зробив зі своїм батьком і братами. Чи здивувало це Лорана? Не так щоб уж і сильно. Намісники завжди більше переймаються тим, що відбувається на своїх територіях, ніж на сусідніх. Переворот на іншій горі — та будь ласка, аби тільки не на моїй.

Ще з важливого: Хранителі не дали Ізреду нового яйця. Тож щоб стати Намісником, йому тепер потрібно приручити Карнагана… А це — майже неможливо, бо у цих двох взаємна ненависть один до одного. Отже, до моменту, поки Ізред стане повноправним Намісником може пройти дуже багато часу.

Чому ж Хранителі не віддали нове яйце? Питання поки що без відповіді. А якщо Ізред не приручить вогнеящіра батька? Що тоді? Хранителі виведуть Лорана з печер і скажуть, що ще один спадкоємець жив? І що з того? Карцелій мертвий. Та й його ткт готують явно для іншого.

З нізвідки зʼявиться третій син? Його давно позбавили прав на спадщину через те, що він одружився на дівчині з Синьої гори, адже діти Намісника за законом Народу Гір повинні одружуватися лише з представниками тієї ж гори, до якої належать. І його вогнеящіра вбили тієї ж ночі, як Намісник дізнався про цей шлюб.

— Ну що, юний Лоране, можемо продовжувати? — покликав четвертого сина Хранитель.

— Так, давайте! — з награною завзятістю відповів юнак.

Він різко захотів, щоб його якнайшвидше відлупцював цей мовчазний вчитель, вони повернулися до печери, і Лоран завалився спати.

Четвертий син вийшов на середину майданчика, вчитель Махматіруанді став навпроти нього та легенько вклонився. Лоран зробив те  саме. Чоловік жестами показав, що тепер його черга атакувати.

Крок вперед. Другий. Лоран завмер, виставивши долоні вперед. Це ж явна пастка. Ні, ні кроку далі. Треба прикинути хоч якусь тактику.

Вчитель різко зірвався з місця, майже припав до землі, а потім стрімко виставив кулак вперед, цілячись Лорану в живіт. Той встиг побачити цей удар, але не встиг перенаправити його своїми долонями вбік. Удар болючий, але, вже знаючи манеру вчителя, юнак не розслабився. Одразу ж після цього Махматіруанді знов пішов униз та зробив підсічку. Отут уже Лоран встиг підстрибнути.

В польоті він побачив, як вчитель викручує руку, щоб поцілити Лорану в ребра, але й тут четвертий син встиг. Тільки-но доторкнувшись ногами до підлоги, він одразу відхилив руку вчителя й пірнув униз, щоб піти з траекторії руху ноги противника.

Прямо перед очима Лорана опинилась опорна нога Махматіруанді, тож він легенько штовхнув її, та одразу відскочив убік, про всяк випадок.

— Непогано! — почулося з-під короно-маски Хранителя. — Можна навіть сказати, що це прогрес, юний Лоране.

Вчитель Махматіруанді сидів на підлозі та посміхався. Але недовго. Через секунду він вже стояв на ногах та показав Лорану, щоб той атакував.

Хлопець навіть не встиг зрозуміти, що в нього вийшло, як його знудило просто на центр майданчика. Перший удар вчителя не минув безслідно.

Махматіруанді терпляче дивився на те, як Лоран вивільняє вміст свого шлунка. Коли в хлопця не залишилось більше чим бруднити підлогу, і він підвів очі — біля нього вже стояло дерев’яне відро з водою та ганчірка. Голомозий усміхнувся, вклонився і пішов, а Хранителі красномовно спрямували очні отвори своїх масок на відро.

Лоран і не сперечався. Працюючи в Червоному загоні, він багато разів бруднив руки і чимось погірше ніж власне блювотиння.

Коли підлога сяяла, як новенька, місцевий Хранитель пішов, а Лоранів показав рукою на серпанок у стіні, пропускаючи юнака вперед. Після тією оказії з порталом та світом з крилатими вогнеящірами він тепер завжди пропускав четвертого сина першим, щоб той знову не наробив справ.

Звичні коридори. Вони майже повернулись до житлової печери — залишилося лише кілька поворотів. Лоран тепер уже безпомилково міг ходити до порталу й назад, проте цього разу, ще заздалегідь, він почув якісь не притаманні порожньому приміщенню звуки. Хтось щось дуже голосно сьорбав.

Хлопець припав спиною до холодної кам’яної стіни та загасив смолоскип. І це він встиг зробити ще до того, як Хранитель сказав бодай слово.

— Юний Лоране, твоя поведінка похвальна, застережливість — дуже важлива, але цього разу зайва.

— Там хтось є.

— Давно пора.

Хранитель спокійно пройшов повз Лорана й зайшов до печери. Там, біля вогнища, просто на підлозі сидів ще один Хранитель. У точно такому самому одязі й майже з точно такою короно-маскою, як і в першого. Винятком було лише те, що замість безлічі закруглених візерунків на поверхні маски, в цього вона було гладенька та пофарбована в чорний колір разом із короною. І коли він встиг її надягти? Кілька секунд тому ще було чути сьорбання.