Глава сьома (Дорм)

Четвірка мовчки сиділа навколо яскравого і жаркого вогнища, неспішно пережовуючи тверде, але ситне та смачне м'ясо, приготовлене Боровом. Стан Кравчика і Дорма був такий, що шматок у горло не ліз, але вони тільки-но вибралися з в'язниці, і тепер один із їхніх основних інстинктів, навіть якщо їм не хочеться: дають їжу — їж! Тому вони мовчки жували, перебуваючи в чомусь, схожому на несвідоме та беземоційне існування.

Руда ж думала про те, що скоріше хоче перейти до тренувань, щоб досягти колишньої форми, і почати вдосконалюватися.

Ще був Боров, який примруженим поглядом втупився у вогонь і ретельно пережовував м'ясо. Спочатку він був злий і розлючений. Але потім охолонув і усвідомив, що все вимальовується навіть у ще кращу картину. Батько Дорма збожеволів, але він живий! А якщо він живий, то Боров може у разі чого маніпулювати хлопцем. Треба лише пообіцяти, що він подбає про його батька. А якщо виникнуть проблеми — погрожувати його порішити.

— Розповідайте, — спокійно промовила Руда, покінчивши зі своєю їжею, і подивилася просто в очі Борову. — Ці двоє зараз в емоційному плані десь рівні дровенякам, але мені потрібні відповіді.

Громила, продовжуючи жувати, повільно перевів погляд із вогню на дівчину.

— Ні. Відповідей не дам. Але я можу вам трьом дати ціль для існування. Цікавить?

Він глянув на Кравчика. Той порожніми очима витріщався вперед і ніяк не реагував на зовнішні подразники. Ось кому-кому, а йому точно потрібен привід для існування, тому що зараз він — порожня оболонка, яка втратила все.

Потім Боров перевів погляд на Дорма. Той дивився на землю і повільно жував. Його вилиці мірно напружувалися, від чого могло скластися враження, що він дуже злий. Хлопець нічого не відповів, але він явно слухав, що каже Боров.

Руда ж дивилася просто у вічі гіганта і готова була вислухати його, навіть можливо не перебиваючи.

— Такі напади вогнеящірів, як цей, — чоловік показав ложкою у напрямку руїн рідного селища Дорма та Кравчика, — не поодинокі. А за останні два роки ці тварюки стали підкорятися якомусь стадному інстинкту і напади почастішали й стали жорстокішими. І в мене є відомості, що за всім цим стоять цілком конкретні істоти, що мислять і говорять. — Боров закинув ще один шмат мʼяса до рота, Руда мовчки продовжувала свердлити його поглядом. — І ми, точніше наш загін, — він тицьнув ложкою в кожного з присутніх, включаючи себе, — при належній підготовці можемо запобігти тому, що насувається.

— А щось насувається? — з легким викликом у голосі спитала Руда.

Замість відповіді Боров, без жодного попередження, кинув тарілку в обличчя Рудої. Та ухилилася, але вже наступної секунди ложка неслася до її правого ока. Вона не встигала піти з траєкторії атаки, але ось Дорм, начебто виріс із нізвідки й на повному ходу врізався в руку Борова. Ложка відлетіла вбік і глухо вдарилася об чоло Кравчика. Той навіть не помітив прильоту.

— Так, ну відповідь вас двох зрозуміла і без слів. А що скажеш ти, Худорбо, га?

— Дайте мені зброю і просто скажіть, що зробити, — прохрипів той у відповідь.

— Відмінно, якщо ви досягнете успіху, то я зможу вам дати шанс отримати щось більше, ніж просто зброю. Віолето, можна!

З темряви вийшла повна жінка, яку колись уже бачили колишні новобранці. Саме вона вилікувала руку Рудої у тому невеличкому селі біля навчального військового табору. Її поява могла б здивувати їх, але зараз їм було байдуже.

— Ой-ой, який жах. Як же погано ви виглядаєте. Дайте я огляну вас.

— Роздягнутися всім трьом, швидко! — гаркнув Боров і всі троє, мов маріонетки, беззаперечно почали роздягатися.

Чим більше оголювалися тіла молодих людей, тим більшим ставав подив на обличчі Віолети.

— Це ж… Це ж… я читала про це, — жінка не поспішала підходити, спостерігаючи за сітками шрамів, що покривали тіла колишніх новобранців, збоку. — Так колись робив один культ. Вони різали тіла для жертвопринесення маленькими лезами, а рани змащували священним маслом, від чого… Ану, дай один зі своїх мечів.

Боров простяг один із мечів жінці. Та підійшла до Дорма і повільно провела лезом по передпліччю. Нічого. Жодних пошкоджень. Тоді вона без попередження з усього розмаху рубанула по тому самому місцю, і знову навіть не подряпини не виступило.

— Шкіра жертв тверділа, — Віолета передала меч Борову, а сама з побоюванням доторкнулася до грудей Дорма, які так само були всі поцятковані шрамами, — а потім вони відрубували голови на жертовному троні й залишали тіла в такому вигляді там до повного зсихання, таким чином даруючи захист і данину своєму Богові.

— Тобто, нас викрав цей культ? — подала голос Руда.

— Ні, ти що. Цей культ знищили ірні багато років тому.

— А що то було за священне масло? — з цікавістю спитав Боров.

— Навіщо тобі? — насторожилася Віолета.

— Та тому, що схоже, що ці шрами — краще за будь-яку броню захистять цих трьох, але одна нога Лупатого не дороблена.

— Я можу пошукати записи… — з цікавістю сказала жінка, а Боров в котрий раз підмітив, що Віолета не така вже й погана акторка.