Глава VІ (Лоран)

Праворуч. Тут знову праворуч. Довгий кам'янистий коридор зі стелі якого постійно капає. Так і має бути. Лоран ледь помітно посміхнувся. Шлях вірний. За його підрахунками, на наступному розгалуженні ліворуч, потім серед чотирьох переходів крайній праворуч і він буде на місці.

Це була вже п'ята спроба Лорана за останні пару днів запам'ятати дорогу від їхньої із Хранителем житлової печери до печери зі стіною з круглими отворами. Перші три дні після пробудження носій короно-маски сам вів четвертого сина, щоб він запам'ятовував дорогу, а на четвертий день він наказав Лорану йти першим. За всі наступні спроби хлопець зумів лише раз прийти вірно. В інші рази він у результаті просто блукав деінде і коли зізнавався, що заблукав, Хранитель, який завжди йшов позаду, виводив його назад до житлової печери. І все починалося спочатку.

Так само за цей час Лоран побачив, крім мертвого світу з яйцями вогнеящірів, ще шість світів. І, якщо чесно, очікування не виправдали себе. Майбутній Хранитель очікував побачити щось особливе, що примусить кров вирувати. Але нинішній Хранитель походу мав якийсь свій нудний план пізнання інших світів. Вони йшли по-порядку кружечків, з нижнього лівого і далі вправо.

Перший світ був просто темрявою. Вони перейшли туди й нічого. Безпроглядна темрява, холод і затхле повітря. Навіть смолоскип із собою не взяли. Хранитель сказав, що цей світ постраждав найбільше. У ньому зовсім нічого не лишилося. Все знищено. Залишилася лише темрява і смердюче повітря, яке миттєво спалахує від будь-якої іскри.

Другий і третій світи так само виявилися надзвичайно нецікавими. Обидва були пісочними рівнинами, вкритими маленькими рослинами різних кольорів. Хранитель розповів, що ці світи теж були знищені, але природа почала повільно оживати та відновлюватись. Можливо, через якийсь час живі істоти теж там з'являться.

У четвертий світ навіть ходили двічі. І перейдуть у майбутньому туди ще не раз та не два. Пройшовши крізь сірий серпанок, вони опинялися в маленькій відкритій печері десь на високій горі. Настільки високій, що печера знаходилася вище хмар, бо що там було внизу, розглянути було неможливо. На відміну від інших печер, ця була явно обжита. Дерев'яні колони підтримували кам'яну стелю, яскраві смолоскипи висвітлювали простір, ще й підлога була оброблена плиткою.

Але, на велике розчарування Лорана, вони нікуди з цієї печери не виходили, а чекали, коли прийдуть до них. Обидва рази приходили дві постаті. Першою був теж Хранитель. Але на відміну від Лорановського він носив помаранчевий довгий балахон з каптуром і маска була дерев'яна, лише з двома прорізами для очей, мала невеликі трикутні вушка та мазок червоної фарби на щоці. Рукавичок не було, точніше руки місцевого Хранителя приховували рукави балахона, що звисали до підлоги.

Другою істотою була, як його назвав Хранитель, людина. Як із того світу, де Лоран вперше опинився. Але відмінності також були. Волосся та шерсті на ньому не було ніякої. Очі були набагато вужче. А ще дивний одяг. Він увесь був туго обмотаний помаранчевими ганчірками. Лише обличчя, шия та долоні не були вкриті ними.

Пояснень звучало небагато. Хранитель Лорана лише сказав, що це потреба і це вчитель Махматіруанді. Безволосий взагалі нічого не говорив. Він показував. Показував прийоми. Це було якесь бойове мистецтво, спрямоване не на завдання шкоди, а на перенаправлення сили супротивника проти нього ж самого. Щоразу він показував як перенаправляти удари одним лише дотиком, і як у різний спосіб використовувати інерцію різних ударів супротивника проти нього самого.

Після першого такого візиту змучений Лоран майже миттєво відрубився на своєму ліжку в них їх із Хранителем печері. Після другого візиту додалося багато синців. При чому наставив він їх сам собі своїми руками. Ох ця нова шкура. Яка ж вона чутлива і вразлива майже до будь-яких ударів та торкань.

П'ятий світ. Знову нічого цікавого. Мертвий водяний світ. Вони вдихнули, зайшли, опинилися у водній безодні, що ледь проглядалася, і повернулися назад.

Шостий був живим. Там було красиве фіолетове небо, високі дерева без листя, але з колючками та дивними істотами. Але без Хранителів. Бо ці істоти були як безформне блакитне желе. Розума вони не мали.

І в жодному зі світів вони не були далі ста ліктів.

Лоран зупинився. Щось пішло не так. Потрійне розгалуження. Його не повинно бути. Думаючи про всяке абстрактне, четвертий син десь помилився.

— Заблукав? — спокійно і навіть без тіні глузування пролунало ззаду.

— Ні.

На цей раз він просто так не здасться. Помилився він десь недалеко. Лоран розвернувся, пройшов повз Хранителя і швидко повернувся довгим коридором назад на два переходи. Ось де він схибив. На розгалуженні з чотирма ходами звернув не в крайній справа, а другий справа. Виправивши свою помилку, Лоран вийшов якраз до стіни з круглими отворами.

— Ха! — з хлоп'ячим запалом вигукнув юнак.

— Я теж відчуваю позитивну реакцію на твої дії. Твоя пам'ять починає працювати.

— А чи можна поставити запитання? — вирішив Лоран зупинити Хранителя, бо той уже збирався вкласти браслет у наступну круглу нішу.

— Відповідь позитивна. Задавай, юний Лоране.

— А як вони з'явилися? Переходи?

— Ніхто не знає, — навіть не секунди не вагаючись відповів Хранитель. — Та й не цікаво нам це. Наше головне завдання – охороняти переходи та не повторити знищення інших світів.

— А навіщо? Половина цих світів і так вже мертва. І чим таким і як воювали істоти минулого, що могли знищувати цілі світи?

Хранитель нічого не відповів. Він мовчки поклав браслет і зайшов у новий світ. Найімовірніше, теж мертвий. Лоран зробив крок і зупинився. Шалена бунтарська думка проскочила в його голові. Йому не хотілося знову потрапити в гнітючий мертвий світ, а потім піти знову тренуватися з учителем Махматіруанді. Йому хотілося прогулятись. І подихати свіжим повітрям, а не повітрям печер та мертвих світів. Він підозрював, що Хранитель спеціально не показував Лорану вихід з-під Червоної гори, щоб четвертий син з дуру не наробив непоправних речей.