Глава 8 (Найманці)

— Ну, що скажеш, дружочку? — Ур-ра дуже нервувала через те, що вона не могла розглянути себе в парадному вбранні, бо в кімнатці не було нічого схожого на дзеркало.

— Лапуля, чітко, — грубим голосом сказав Теодроній, скрупульозно оглядаючи жіночу парадну форму монахів, а потім додав уже спокійним і розміреним тоном: — Я не знаю, хто придумував дизайн цього вбрання, але якби я носив одяг, то неодмінно захотів би придбати саме цей комплект.

Парадний костюм монахів мав чотири основні складові. Дрон ще раз оглянув своїми чорними ґудзиками все знизу до гори. Легкі високі чорні чобітки на шнурках. На ногах — широкі чорні штани, але їх майже повністю зверху закривав низ червоного халата, скоріше  навіть накидки. Вона була насиченого червоного кольору з хитромудрими дуже тонкими чорними візерунками, що нагадують хмари, зроблені з довгастих смужок. Також був золотистий широкий пояс і зроблені в такому самому стилі сталеві нарукавники. Там теж були невеликі хвилеподібні візерунки. Широкі рукави у плечей були перехоплені золотистими смужками тканини, та й довершували вбрання широкі, так само золотаві смуги на краях накидки й лацканах, які перетиналися на грудях, потім йшли на плечі, і перехрещувалися на спині.

Ур-ра задоволено хмикнула, схвильовано усміхнулася і взяла до рук Кам'яну блискавку. Штришок костюма у вигляді зручних шкіряних вставок на кнопках на зап'ястях і долоньках, щоб зброя не натирала руки, дуже радували близнючку.

Вона потяглася до їжачка, але той відсунувся.

— Ні, ти що, такий офіційний захід, ти його основна частина, я піду з Рі-імом.

— Можливо ти правий.

Дівчина відчинила двері, а там, спершись на кам'яну стіну, на неї вже чекав брат. Як і її волосся, волосся Рі-іма було розпущене і вимите, і він так само був у парадній формі монахів, але чоловічій. Вона відрізнялася кольором та візерунками. Відтінок був синім, а візерунки більш округлими та масивними. Більшість монахів були обурені, що він був одягнений у це вбрання, але Ур-ра наполягла, а Волдолуна була не проти.

— Ти впевнена, що нам це потрібно?

— Впевнена, — твердо відповіла дівчина і подивилася на свою зброю в руках.

Їжачок по опущеній руці заліз на плече Рі-іма і вони пішли до сходів, що вели нагору. Близнючка відчувала легкий наплив ейфорії.

Піднявшись нагору, трійця опинилася на верхньому ярусі основної будівлі Гори Монахів. Це був просторий приймальний зал з трикутною стелею. Всюди були натикані свічки, туди-сюди снували десятки монахів, так само одягнених у свої парадні форми та зі своєю священною зброєю. Пробираючись через них до кам'яної сцени, що знаходилася на протилежному кінці зали, Ур-ра помітила одну особливість, властиву присутнім. Кожен із них мав якусь ваду чи особливість. Ось мимо пройшов ірні, з витонченим одноручним мечем у руці, при цьому на місці його лівого ока красувалася яскрава синя пов'язка. Далі їх чемно пропустила вперед жінка дорф з потворним шрамом поперек чола. А за нею, привітно посміхнувшись, стояв наголо поголений ірні. Вона взагалі вперше у своєму житті бачила чисто лисого ірні.

А ще не було дітей та підлітків. Наймолодшого, кого вона встигла тут помітити, це був хлопець-людина, без правої кисті, але вже зі щетиною на обличчі, яка встигла замінити підлітковий пушок.

Пробравшись майже впритул до самих східців, біля сцени, Рі-ім зупинився і притримав сестру за руку.

— Далі мені не можна.

— Я знаю.

— Ти просила нагадати тобі перед початком церемонії, що як би далі все не пішло, нам треба далі продовжити шлях.

— Дякую.

— Хоч ти так мені й не сказала, чому ми взагалі повинні кудись іти разом із цими найманцями, від яких, зважаючи на все, зараз залишилася тільки Єлена.

— Угум. Незабаром ти все дізнаєшся.

— Та не бійся ти так, лапулю, все пройде як по маслу, — підморгнув сноулючі близнючці й тій справді стало трохи легше.

Вона повільно піднялася на забиту сцену. Тридцять Наставників, одягнених у зелені парадні вбрання, але без візерунків, як по команді вишикувалися у дві шеренги й привітно посміхаючись, утворили для Ур-ри коридор до центу сцени. Там на неї чекала Волдолуна у повністю золотистому одязі майстра Гори Монахів.

Близнючка міцно обхопила теплий держак Камʼяної блискавки та пішла вперед. Наприкінці шеренги стояла Монкараліна, стискаючи в правій руці хитромудрий кастет з металевими шипами, що випирали.

— Я на твоєму боці, — пошепки сказала жінка, коли Ур-ра проходила повз неї.

— Тобі дуже личить наша парадна форма, — усміхнулася Волдолуна.

— Дякую.

Зі зброї при майстрі були лише прості піхви з маленьким ножиком. Це, зважаючи на все, і було священною зброєю Волдолуни.

— Брати й сестри!

Всі монахи в ту ж мить замовкли, запанувала ідеальна тиша. Дорф вдихнула шиплячим звуком повітря і прокричала:

— Вітаємо нашу нову зброю, нашу нову частину!

Зал вибухнув гучним ревом сотень голосів, і кожен при цьому підняв свою священну зброю високо над головою.

Далі Ур-ра зробила те, що їй веліла зробити Монкараліна на репетиції посвяти. Вона підняла над головою Кам'яну блискавку, почекала поки крики стихнуть, а потім направила вістря Меча ущербної Севани в кам'яну стелю зали. Колосальна блискавка вирвалася назовні й вдарила в трикутну стелю. Спалах затих, і на місці удару з'явилися тріщини, які мали форму візерунків точнісінько, як на одязі Ур-ри.

Натовп знову збуджено загув, але майже відразу ж затих, бо почала говорити Волдолуна:

— Ур-ра! Кам'яна блискавка! З цього моменту ви частина Гори Монахів. Ви є частиною нашого воїнства. Ви є частиною нашої релігії. Ви є частиною нашої віри. Ви є частиною кожного з нас. Навчання буде довгим. Навчання буде важким. Але ж доля обрала вас! Ви обрали одне одного! Станьте зброєю! Будьте зброєю!

Усі присутні, включаючи Волдолуну та всіх Наставників, зааплодували.

— Що ж до твого брата… — натовп монахів знову замовк, — священна зброя не вибрала його. Але! Його доля тісно пов'язана з тобою, а ти одна з нас. Тому я вирішила, що Рі-ім теж стане одним із нас, хоч і без священної зброї. Це моє рішення! Воно не має піддаватись сумніву! І воно правильне!