Глава пʼята (Дорм)

Борова переповнювали зараз два вкрай суперечливі почуття. Перше – гордість за себе. Друге – злість на місцевих охоронців.

Перше було викликано тим, що трійка салаг, яких він сам навчав, змогла втекти. Це означало, що він справді добрий вчитель і тренер. Його план працює.

Друге ж кипіло в ньому через те, що трійця напівмертвих доходяг змогли втекти з-під нагляду. Не він відповідав за набір персоналу цієї в'язниці, але злість все одно чомусь була така, ніби це він сам винен. Як любив колись казати друг Борова, який зрадив його, і згодом ним же й був убитий: «Полетять голови»!

— Лею, я не питаю тебе, що ти змогла чи не змогла зробити, щоб їх зупинити. Я тебе питаю, як вони змогли вибратися з камер?

Схрестивши руки на грудях, Боров свердлив поглядом жінку в чорній напівмасці, якій зараз допомагали цілителі.

— Вона не може відповісти, їй перебили голосові зв'язки.

— Тоді зроби так, щоб її зв'язки відновилися. Або що, мені відправити тебе знову лікувати чиряки на дупах старих у тій сільській дірі, а, Віолетто?

Повна жінка нічого не відповіла. Принаймні зараз, при інших підлеглих Борова, які стояли поруч. Направивши магічні потоки до необхідного татуювання вона дбайливо поклала обидві руки на місцями ще кровоточиву шию Леї й відчула легке поколювання у вказівних пальцях. Відновлення голосових зв'язок — справа, яка не терпить квапливості.

Поки Віолетта займалася жінкою, Боров глянув на трупи, що лежали в кутку. Їх було сім. Дуже непогано. Розклад майже один до двох, якби не дивом вижила Лея, що встигла абияк залатати дірку у своєму горлі своєю ж магією зцілення. Гігант схилився над купою тіл і почав копирсатися там, оглядаючи рани. У верхнього та ближнього було п'ять невеликих плоских отворів у шиї. Справа рук Худорби, не інакше. Навіщо аж п'ять ударів? Двох цілком вистачило б. Тільки даремно й так невеликий запас енергії розтратив. Ще один отвір був неакуратним і рваним.

У другого трупа в кашу була розплющена голова. Ну тут явно зігнав свою дурість Лупатий. Як непрофесійно. Навіть якщо робити попуск на обставини.

А ось наступне тіло потішило Борова. Акуратне та точне влучення кулі в центр потилиці. Молодчинка, Руда.

Ще два трупи мали однакові ушкодження. Їхні кадики були не те що втиснуті, а явно вбиті вглиб горла. Робота Рудої. На її рахунку вже троє.

Передостаннє зі звалених тіл було ділом рук тандему. Широка наскрізна рана в животі та два удари ножем у шию. Тут Худорба вже не витрачав даремно енергію і завдав необхідної кількості ударів. Ще й дуже обережних. Нічого зайвого, лезо увійшло рівно під прямим кутом і так само вийшло, пошкодивши сонну артерію.

Останній труп викликав питання. На ньому не було жодних помітних ушкоджень. Але обмацавши його шию, Боров зрозумів, що його задушили. Невже теж Руда?

— Ну що там? — не підводячись із присядок кинув через плече босий велетень.

— Вже майже все.

— Мене цікавить, як помер ось цей, а, Лею, знаєш? Чи, може, є припущення?

— Так, — прохрипіла жінка у відповідь ледь чутним голосом. — Охоронці часто заглядають у камери до молодих дівчат, щоб розважитись.

Почувши це, агресія всередині Борова відсунула всі інші почуття на другий план. Він же кілька разів чітко і прямо дав зрозуміти, що з цією трійцею потрібно робити лише ті процедури, які він конкретно вказав. Жодної відсебеньки.

Він мовчав і не рухався.

— Швидше за все, цей зайшов до дівчини та бачачи її стан, відчепив від кайданів і… — жінка закашлялася, їй було дуже боляче говорити, — і вона, здається мені, задушила його ногами, швидше за все стегнами. Ну, а далі думаю і так зрозуміло.

— Так, зрозуміло.

Боров мовчки підвівся, підійшов до жінки, відсунув убік Віолетту.

— Давно ти начальниця цієї в'язниці?

— Десять років.

— Стидовисько.

Він різко підняв руку і стиснув своєю лапою горло Леї. Ледве чутний хрускіт і жінка повисла на руці Борова, як лялька.

— Ну, і для чого я її тоді лікувала? Тільки дарма виснажила магічні потоки.

— Знаєш, куди вони рушили далі?

— Так, вони обнесли один із найближчих будинків.

— Що вкрали?

— Ти бачив, щоб я хоч на хвилинку відходила від тебе? Звідки я знаю!

— Веди.

Боров кинув тіло Леї в купу до інших і пішов за Віолеттою. Піднявшись нагору, вони вийшли в провулок, де вже було з десяток підлеглих Борова. Побачивши начальника, вони моментально замовкли й приготувалися слухати. Гігант говорив швидко, чітко та по ділу. Ті, хто зібрався, по одному зникали з провулка, почувши своє ім'я й отримавши команду. Роздавши розпорядження, гігант та жінка вийшли з провулка надвір.

— Зелений Град. Люблю це місце, — вдихнувши на повні груди, сказала Віолетта.

Боров промовчав. Зелений Град був столицею Королівства Віндіна. Як і будь-яке інше велике місто, він ненавидів такі місця.

Це місце було зведено двісті двадцять років тому, коли країна називалася ще Королівством Авалона. І назва була не Зелений Град, а Маташево, на честь старшого брата короля Авалона, якого він сам і вбив через ревнощі. Взагалі, Авалон, хоч і був добрим правителем, що дбав про своїх підданих і завжди думав про розвиток своєї країни, водночас він був дуже ревнивим і трохи неврівноваженим. Досі ходить багато легенд, що всі його проблеми походили з того, що він мав вкрай мініатюрне принаддя. Багато істориків, вважають, що архітектура, на той ще час Маташево, бере своє коріння саме з цієї проблеми тодішнього правителя.

Все тут мало гіпертрофовано збільшені розміри та пропорції. Якщо міст, то такий, щоб на ньому можна було влаштовувати мало не мітинги. Якщо таверна, то тільки така, щоб там можна було проводити з'їзд бардів з усієї країни, причому на кількох поверхах одночасно. Та навіть каміння, з якого все тут збудовано, було щонайменше розміром з пів коня. Це каміння, до речі, згодом і стало саме тим каталізатором, який змусив наступного короля після Авалона перейменувати місто на Зелений Град.