Глава четверта (Дорм)

— Що, на сьогодні все? А? Красиві оченята? — прошепотів Дорм і відчув, як по його щоках потекли сльози.

Це його навіть трохи здивувало. Він все ще здатен плакати від болю. Останні рази це відбувалося, коли його особиста садистка переходила зі своїм ножем із коротким лезом у формі пелюстки, до нової, ще недоторканої частини тіла. Сьогодні це була права нога. До нової частини тіла вона зазвичай підходила в останній момент, перед цим ретельно обробивши вже пройдений матеріал. Груди, живіт, плечі та шия, спина, права рука, ліва рука, сьогодні ось права нога. Всі ці частини тіла вже були вкриті сотнями нових порізів і ретельно змащені коричневою жижею, яка зараз відчувалася, як кислота, що роз'їдає тіло. Схоже, що саме від неї очі й сльозилися, а не від жахливого болю.

Жінка підійшла до дверей, потягла за важіль і Дорм, що висів на ланцюгах, почав опускатися на холодну кам'яну підлогу. Спочатку безсилі ноги опустилися, а потім і все тіло поволі осіло.

— До зустрічі, — прошепотів Дорм і заплющив очі.

Він не спав, він ніколи тут не спав. Не міг. Це скоріш було схоже на напівнесвідомий транс. Сни чи видіння він перестав бачити… лише порожнеча та чорнота. Він не міг підрахувати точну кількість діб або годин, проведених у цьому місці, але те, що зараз він не відчував нічого і не мав жодних думок, — це факт. Просто порожнеча. І чорнота.

Якась незвична метушня біля дверей. Від відчуття порожнечі його відірвали звуки, але не ті, які він чув перед тим, як його годують, або катують.

— Що? — не розплющуючи очей, прохрипів Дорм. — Що зараз? — він не пам'ятав порядок. Або їжа, або біль.

Замок проскреготів, але двері не відчинилися. Знову метушня. А потім петлі видали скрипучий вереск.

— Дорм… Дорм…

Цей голос. Голос здався хлопцеві дуже знайомим. Не може бути. Швидше за все здалося. Організм у такому стані міг видавати різні дивні звуки за правду. Чиїсь холодні руки торкнулися його зап'ясть. Пальці належали не «Красивим оченятам». Ці були грубіші й кістлявіші.

— Хто? — прошепотів Дорм, так само не розплющуючи очей. Повіки здавались йому зараз непідйомним вантажем.

Пролунало клацання і з правого зап'ястя злетів браслет, який уже ніби став частиною руки за весь цей час. Замість полегшення Дорм відчув біль. Наче шкіру з руки здерли живцем.

— Що?

Намагаючись нарешті перебороти втому і недугу, Дорм розплющив очі, і в цей момент другий браслет зі брязкотом зіскочив з руки. Перед бранцем стояла людина. І він звідкись знав цього брудного чоловіка зі щетиною, яку вже можна було назвати бородою, та зі сплутаними брудними патлами. На ньому мішком висіла чорна сорочка, голі ноги були вкриті коричневою, злегка облущеною кіркою.

— Дорме, ти як? Іти можеш?

— Ти. Ти… Кравчик?

— Так, Дорме, треба поспішати, йдемо звідси.

Хлопець простягнув до рятівника руки, але той замість того, щоб допомогти йому встати, кинув чорну сорочку і щось тверде і довгасте.

— Дорме, поспіши, я піду допоможу Рудій, наздоганяй.

Не до кінця усвідомлюючи те, що відбувається, бранець вирішив коритися наказам. Дорм насилу через голову натяг сорочку і спираючись на важку дерев'яну палицю спробував підвестися. Ноги були ніби чужі, тому його одразу понесло вбік і він сперся на стіну. Сил не було. Бажання рухатися теж. Але вид відкритих дверей його камери пробудив прихований резерв енергії, і міцно стиснувши кийок тремтячими руками, спираючись на нього, хлопець вийшов з камери.

Довгий кам'яний коридор з безліччю дверей. На стінах висіло кілька світильників дорфів, що випромінювали тьмяне світло.

Біля одної з дверей лежало два бездиханні тіла, з яких стягли чорні сорочки. Охоронці. За спиною почувся якийсь рух. Це Руда і Худорба поралися із замком дверей, що вели геть з цього коридору. Дорм, спираючись однією рукою на палицю, другою об стіну, дійшов до них. Його товариші були виснажені, всі в синцях, у бруді, смерділи, але були живі. Руда, крім безрозмірної чорної сорочки, також обзавелася ще й штанами. Вона тримала в руках масивний зв'язок ключів і намагалася підібрати необхідний.

Кравчик однією рукою тримав столовий ніж, а другою міцно стискав цівку рушниці, трохи спираючись на неї.

— Я радий…

— Потім! — відрізала Руда, перебираючи ключі.

Несподівано клацання замкової щілини, але з боку бранців ключ не стирчав. Вони одразу все зрозуміли. Це з іншого боку. Руда схопила рушницю і кинулася праворуч від дверей. Дорм і Кравчик кинулися до іншої сторони, тримаючи зброю на поготові.

Двері відчинилися і в коридор вбігли троє охоронців. Вони не побачили супротивників з обох боків. Постріл Рудої в закритому просторі оглушив усіх. Один з охоронців смикнувся і намертво впав на підлогу, обдавши стіну червоним фонтаном. Двоє інших одразу ж повернулися у бік дівчини. Це було якраз на руку Дорму та Кравчику.

Звірина лють і ненависть, що звідкись взялися, допомогли Дорму підняти важку палицю і з усього розмаху, без будь-якого жалю, вліпити нею по потилиці одному з охоронців. На третього накинувся Худорба з ножем. Він разів п'ять всадив коротке лезо в шию людині з алебардою, доки той не осів на підлогу.

— Мені здається, це підійде тобі, — витираючи однією рукою закривавлене обличчя, другою Кравчик показав на алебарду.

Дорм ледве почув слова товариша, крізь дзвін у вухах. Він мовчки завдав ще пару ударів кийком по голові другого охоронця, а потім узяв у руки хитромудре напівкругле лезо з довгим, не менше його зросту, держаком. Руки з незвички тремтіли, але тяжкість зброї надавала впевненості.

— Кудись зібралися? — пролунав холодний жіночий крик. Звуки вже потихеньку поверталися.

— Красиві оченята, так ти все ж таки вмієш говорити, — кровожерно посміхнувся Дорм, зручно перехоплюючи алебарду двома руками. Він відчував близькість помсти. Зараз він насадить цю жінку на незвичайну вершину своєї нової зброї, як рибку на палку, як він часто робив у дитинстві з батею, коли вони причалювали на ночівлю десь у глушині, біля поля.