Глава третя (Дорм)

Дорм усміхнувся, дивлячись на те, як йому увігнали цвях під колінну чашку. Біль був жахливий, але хлопець вже настільки звик до нього, що майже зовсім не реагував. Швидше, навіть навпаки. Він не міг насититися ним. Він подумки вже давно прийняв його, як свого нового гарного знайомого. Щоразу, коли він з новою хвилею заповнював свідомість, хлопець намагався відчути його сповна. Прийняти, потоваришувати з ним.

— Це щось новеньке, красиві оченята, — прохрипів Дорм.

Жінка в чорній масці взяла з підлоги ще один цвях, приставила його трохи нижче за другу колінну чашечку і вдарила молотком.

— М-м-м-м-м… Приємно, — ледь не скрипнувши зубами, простогнав ув'язнений.

Вона піднялася з підлоги й підійшла до столу, на якому було розкладене всіляке катувальне приладдя. Дорм, що сидів на холодній кам'яній підлозі, не міг усього бачити, але більшу частину він уже випробував на собі.

— Красиві оченята, тобі самій це не набридло? — усміхнувся хлопець, не підводячи повислої голови. Він знав, відповіді, як завжди, не буде, але щоб остаточно не збожеволіти, останнім часом він почав розмовляти з усіма, хто заходив у його в'язницю. — А що з цього всього тобі найбільше подобається? Мені ось подобається коли батогом зі сталевими гачками та по спині. Від постійного сидіння поперек часто ниє, а так пройдеш батогом і біль як рукою зняло.

Жінка мовчки повернулась до Дорма. Хлопець трохи підняв голову. В руці у неї були щипці із загостреними лезами на кінці.

— О-о-о-о, красиві оченята, за класикою пішла. Щипчики. Значить, щипчики любиш.

Власниця чорної маски нічого не відповіла, але Дорм був упевнений, дивлячись у її очі, вона посміхалася.

Почувся брязкіт засуву, двері трохи прочинилися, садистка з щипцями завмерла.

— Настав час, — тихо промовив скрипучий голос за дверима і на підлогу темниці прилетіла величезна дерев'яна тарілка з коричневою жижею. Поруч так само впав невеликий скруток.

— Якось рано для їжі, — по-ідіотському хихикнув Дорм.

Двері зачинилися, а «Красиві оченята» поклала щипці назад на стіл.

— Передумала? Шкода-а-а.

Жінка підійшла до дверей і потягла за невеликий металевий важіль на стіні. Ланцюги на зап'ястях Дорма почали підтягуватися вгору і за кілька секунд вони потягли за собою хлопця. Ще трохи й він уже висів під стелею з піднятими над головою руками.

— О-о-о! Щось новеньке, — свиснув бранець, не підводячи повислої голови. Він не бачив, що там робила його особиста садистка, але незабаром вона витягла цвяхи з-під колінних чашок і затихла.

— Агов?! Ти ще тут?

Відповіді не було.

— Відпусти мене!

Холодна рука торкнулася грудей. Дорм від несподіванки навіть розплющив очі. Чужі пальці взяли шматочок шкіри на грудях, відтягнули та потім зробили неглибокий надріз ножем із коротким лезом у формі пелюстки.

— Ну, це нікуди не годиться, я навіть майже нічого не відчув.

Відповіді, як завжди, не було. Але ось дія повторилася, але трохи правіше. Потім знову. І знову. І знову. І так десятки разів. А може, й сотні. Дорм не помітив скільки часу пройшло, але через якийсь час груди Дорма були повністю поцятковані дрібними порізами, що кровоточили. Так багато й так поряд одна з одною таких порізів вона ще не робила.

— Ну і в чому сенс? — стомлено промовив Дорм, коли жінка не зробила чергового надрізу, а відійшла від нього.

Різкий біль. Дорм ніколи не відчував такого, але йому чомусь здалося, що саме такі відчуття охоплюють тебе, якщо, наприклад, міцно і надовго схопити розпечене вугілля голою рукою. Насправді це «Красиві оченята» почала намазувати порізи на грудях коричневою жижею з тарілки.