Глава 4 (Найманці)

— А як зачинити вікно? Дуже дує, не хочу захворіти, — сказала близнючка, акуратно вмостившись на самий краєчок переднього пасажирського сидіння. Ал на самому початку шляху вже підмітив, що крісла чисті і можна спертися на спинку, на що Ур-ра ввічливо відповіла, що поставу потрібно завжди тримати в тонусі.

— Що кажеш?

— Як зачинити вікно?

— Як, як… ручкою, — відповів Ал, не відволікаючись від дороги.

— Ніяк, я вже пробувала.

— Спробуй ще.

— Ну ось, дивись, не виходить.

Ал повернув голову — та так і завмер. Здивування на його обличчі не знало меж. Брови, очі —складалося враження, що вони просто хотіли втекти з обличчя найманця на потилицю найкоротшим шляхом через маківку. Кілька секунд усвідомлення — а потім він пирснув смішком. З боку Ур-ри скло було підняте наполовину, і дівчина цілком серйозно, схопившись за нього руками, намагалася підняти скло таким чином.

— Ур-ра. Поглянь на мене. Ур-ра!

Ірні повернулась обличчям до Ала. Найманець демонстративно потряс своєю п'ятірнею перед обличчям дівчини, потім трохи відхилився, підніс долоню до маленького важеля на дверях зі свого боку і став повільно крутити його за годинниковою стрілкою, і вікно з боку водія почало підійматися.

— Ой, — сором'язливо видала ірні й відвернулася. — Я не часто в машинах катаюся. — Вона швидко зачинила вікно, покрутивши ручку, і більше не сказала нічого. Хвилин п'ять. Вона була дуже допитливою і мовчати довго не вміла. Алу дуже подобалося це в дівчині, тому що він сам був не дурень язиком почухати. Та й взагалі, він знаходив це чудове створіння дуже привабливим і чарівним.

— Ал, мені ось що цікаво, — дівчина змовницьки обернулася назад. Єлена, Рі-ім і Теодроній, на руках у близнюка, спали на другому ряді сидінь, а Калеб сидів на третьому і зосереджено заточував один зі своїх ножів. — А що Калеб збирає у своєму мішку? — тихо спитала вона, нахилившись ближче до найманця.

— Цього ніхто не знає... — так само тихо відповів Ал і збирався вже продовжити, але ірні його випередила.

— Пане Калебе, а що у вас у мішку, з яким ви щоночі йдете в ліс?

— Кістки. Я збираю їх, щоб потім можна було зробити скелетів у разі потреби, — спокійно і, не відволікаючись від заточування, відповів некромант.

Тепер уже Ал, забувши про дорогу, повернувся до салону.

— Тобто? Так просто? Вона просто спитала, а ти просто відповів?! Так що, можна було? Ми з тебе днями й слова не могли витягнути, а тут питання — й одразу відповідь?

Калеб на цю обурену промову Ала нічого не відповів.

— Некромантишка… — процідив крізь зуби найманець. Йому раптом стало цікаво, скільки років цьому типчику. На вигляд — від сорока до п'ятдесяти, але ж він некромант. Ал не раз чув байки про те, що ті, хто вміє керувати цією стихією, можуть подовжувати своє життя й омолоджуватися.

— Єлено! — він несподівано схопив сплячу войовницю за щиколотку і та смикнулася. — Ні?

— Дурбецало, я ж сказала, що такі вибрики не допомагають мені! Вони викликають не сильне емоційне потрясіння, а бажання прибити тебе.

— Треба продовжувати пробувати, у нас обов'язково вийде.

Замість відповіді Єлена прописала найманцю несильний потиличник.

Ур-ра хихикнула, але поспішно прикрила рот і відвернулася до вікна. За ті дні, що вони пробули всі разом, ірні вже потихеньку починала звикати до нових знайомих і Ал виявився дуже запальним, але веселим. А ось Єлену вона трохи побоювалася. Щодо Калеба, то їй чомусь здавалося, що вона вже десь бачила його раніше.

Найманець зменшив швидкість, зайшов у крутий поворот, і несподівано щось ударило у фургон. За кілька секунд удар знову повторився, але вже з іншого боку і сильніший. Ал визирнув у вікно, глянув назад — нікого не було.

— Ур-ра, ану глянь ти.

Дівчина навіть вікно відчинити не встигла. Третій удар виявився настільки сильним, що фургон добряче струснуло і кинуло в занос, від чого він мало не перекинувся. Марні спроби Ала вирівняти машину — і в результаті фургон затих, дивом не врізавшись у дерева.

— Напад! Які падли напали на нас? Порішити швидко! Дилдо, спали їх усіх! — басом видав сонний їжачок. Інші теж переполошилися.

— Сидіть і не вилазьте, я сам розберуся! — прокричав Ал і відчинив двері.

— Акуратніше там, — знову промовив їжачок, але вже шанобливим і схвильованим голосом.

Близнючка мимоволі скрикнула, але відразу прикрила рот рукою. Перед фургоном завмер величезний ведмідь. Він був бурий, ліктів п'ять на зріст, стояв на всіх чотирьох лапах, але шерсть була не короткою, як звичайно буває у ведмедів, яких Єлена колись бачила в зоопарку, а довгою: подекуди вона була скуйовджена і сплутана, як у нестрижених овець. Взагалі, до цього моменту найманка ще ніколи не зустрічала у цьому світі ведмедів.

Побачивши Ала, тварина заревіла, а маг, недовго думаючи, запустив у звіра вогненну кулю. На таку тушу вона ніяк не вплинула — як іскорка проти урагану. Навіть чомусь шерсть не задимилася. Потім у найманця спалахнули татуювання великого ромба на передпліччі, й він звів півколо вогняної стіни навколо фургона, щоб ведмідь не зміг напасти на транспорт і тих, хто в ньому зараз сидів.