Глава друга (Дорм)

У темряві знайомо заскрипів засув, Дорм лише заплющив очі, щоб світло, яке зараз з'явиться в камері, не засліпило його. Тихі кроки, на невеликий дерев'яний стіл поставили щось залізне, судячи зі звуку.

Дорм повільно відкрив повіки. Як завжди, очі поступово звикли до світла від ліхтаря дорфів і хлопець зміг оглянути себе. Це стало своєрідним ритуалом. Дрібні порізи вкрилися темною скоринкою крові, що запеклася. Великі порізи затяглися за допомогою магії, і тепер подекуди виднілися рожеві лінії. Нігті не встигали виростати, на їхньому місці саднили шматки м'яса. На ногах — опіки, де-не-де навіть пухирі вискочили.

Більше нічого цікавого та нового Дорм на собі не знайшов. Далі годування. Так завжди. Розпорядок завжди той самий. Катування. Через якийсь час найсильніші рани та хвороби, які чіплялися в цій сирій і смердючій в'язниці, лікував цілитель, ще через якийсь час годування. А потім все наново. Дорм вже давно збився з рахунку цієї нескінченної низки тортур, лікування та годування.

— Ну… ну давай… — тихо промовив Дорм, звертаючись до людини, яка поралася з чимось там на столі. — Нумо! — вже трохи голосніше. — Носій їжі, ну! Випусти мене! Випусти-и-и-и! — хлопець прокричав з останніх сил і по щоці потекла одна єдина сльоза, і та була маленька й скупа, тож навіть до вилиці не добігла.

Чоловік не звернув на нього уваги, висипаючи білий порошок у кашу.

— Чого ви мене тут тримаєте? Випустіть! Прошу... Будь ласка… Виродок, випусти мене-е-е-е!!! — Дорм кричав в істериці, він би навіть заплакав, якби зміг. Одна сльоза за довгий час – усе, що він зміг видавити. Перші разів десять, коли приходив мовчазний носій їжі, він завжди плакав і благав, щоб його випустили. Але потім сльози просто скінчилися. Та й зараз Дорм кричав більше за звичкою, ніж через потребу. Він уже засвоїв, його ніхто не випустить. Його просто катують, нічого не питаючи, лікують, нічого не розповідаючи і годують.

— Ну наві-і-і-і…

Дорм заткнувся, відкривши рота, бо знав, зараз краще замовкнути й просто їсти. Це перші рази він харкав у носія їжі, випльовував їжу, просто не їв. А зараз Дорм порозумнішав. У цей момент треба не говорити, не кричати, а просто їсти.

Чоловік присів поруч із хлопцем і жерстяною ложкою почав засовувати йому в рот кашу. Вона була завжди одна і та ж — надто водяниста, несмачна, але добре вгамовувала голод. Коли з кашею було покінчено, чоловік узяв зі столу три шматки курячого вареного м'яса, по черзі згодував їх Дорму, потім дозволив йому випити кухоль води та пішов, забравши з собою порожній посуд.

У в'язниці знову стало темно. Дорм сперся на холодну стіну, він уже давно не відчував холоду, бо звик до нього, і заснув.

Розбудив його брязкіт засува. Хлопець не розплющив очі, а лише гірко посміхнувся.

— Ну, привіт, красиві оченята.