Глава 3 (Найманці)

Місце для ночівлі підвернулось ідеальне. Багато хто скаже, що після двох діб майже безперервної їзди навіть гравій з величезними валунами буде казковим місцем для сну, аби  тільки витягнути ноги й лягти в горизонтальне положення, але обрана стоянка виявилася шикарною. Широкий луг, з трьох боків оточений дубовим лісом та дикими кущами шипшини, а з четвертого — пологий спуск до Річки Народів. Вода близько, дрова ще ближче, земля тепла, небо чисте — ідеальні умови.

Непримітний сірий брудний фургон залишили трохи осторонь, на краю галявини, щоб якщо щось, можна було б в нього швидко плигнути й помчати вздовж річки більш-менш рівною землею. На самому ж місці стоянки мандрівники вже розвели багаття, сподіваючись, що дим від нього розжене москітів. Розвідавши найближчі території, і не знайшовши нічого підозрілого, найманці та їхні супутники посідали навколо вогню і взялися за їжу.

Ал сидів на старій і дуже давно поваленій колоді, ретельно розжовував шматок в'яленого м'яса і, примружившись, свердлив очима близнючку.

Та, своєю чергою, намагалася цього не помічати, сиділа поруч із братом просто на траві, де вони дуже дивно поїдали буханець білого хліба. Рі-ім відривав невеликі шматочки окрайця і віддавав їх сестрі, а сам виколупував м'якуш, скочував його в грудочки, і лише потім відправляв до рота.

Калеб сидів на пні, прямо біля багаття, неквапно гриз уже третє червоне яблуко і періодично підкидав дров у багаття.

Навіть їжачок, вмостившись бочком ближче до теплого вогнища, уминав ягоди суниці, які йому дбайливо назбирала Ур-ра на одній зі швидкоплинних стоянок для туалетних потреб.

І тільки Єлена сиділа на ганчір'яному дешевому спальнику і нічого не їла. Минуло вже дві доби, а в неї досі шмат у горло не ліз, через те, що вони кинули свого друга під опіку незрозуміло кому. Цілком могло виявитися і так, що ті два дорфи, після їхнього від'їзду, перерізали Оруму горло, викинули в стічну канаву і вирушили додому. Але з іншого боку, не факт, що сильно поранений дорф переніс би дводобову поїздку, ще й без належного спостереження та спокою. Залишається тільки вірити Калебу на слово та сподіватися на краще.

— Ал, мені знадобиться твоя допомога, — спокійно промовив Калеб, після того, як доїв яблуко, причому цілком, залишивши недоторканим лише хвостик.

— Ну нічого собі! Єлена, ану довбани мене, та по сильніше. Нашому мовчазному трупознавцю потрібна моя допомога! — вигукнув довгий найманець із неприкритим сарказмом.

— Я заплачу.

— Теж мені, дурня знайшов. Ми знаходимося в дрімучій дупі цивілізації, і як я зрозумів, повернемося до чогось схожого хоча б на село, не скоро, так на який хрін мені твої монети?

— Я заплачу інформацією.

— Якою ж? — підозріло примружився Ал.

— Про цих двох, — кивнув некромант у бік близнюків.

— Ах ти хитрюган. А що мені заважає самому дізнатися, що в них такого особливого, га?

— Навряд чи вони так одразу тобі довіряться і все розкажуть. — резонно помітив некромант.

Ал подивився на близнючку і та, наче на доказ цих слів, присунулася ближче до брата.

— Ну, гаразд, але плата вперед.

— Кожен із них володіє не однією магічною стихією, а двома, — спокійнісінько і, як завжди, беземоційно видав Калеб.

Ал було відкрив рота, щоб щось сказати, але тут же його закрив, замислившись.

— А як так вийшло? — після невеликої паузи спитав найманець.

— Ми напівкровки, — посміхнувшись, відповіла Ур-ра, несподівано змінивши відчуженість на доброзичливість.

— Неймовірна випадковість чи експерименти? — уточнив Ал, знову примруживши очі.

— Ми не знаємо, мати нам про це не розповідала, — засмучено промовила ірні.

— А я й не в тебе питаю.

— А це вже не оплачується, — відповів Калеб.

— А мати, ірні? — це вже найманець спитав дівчину.

— Угу.

Ал глибоко вдихнув, кілька секунд потримав повітря в легенях і вимовив на одному диханні:

— Ну що ж, угода була чесна, ти свою частину виконав, плата приймається, кажи, чого тобі треба від мене скромного?

— Допоможеш їм опанувати свої сили та розвинути їх. Вчення некромантів стоять окремо від інших стихій, тому про основи інших я знаю не більше, ніж та сама Єлена. Плюс їм треба навчитися їх комбінувати.

— Хм. А це може бути цікавим. Прекрасна панночко, дозвольте вас потурбувати? — Ал підвівся з поваленої століття тому колоди й простяг руку близнючці.

— Чуєш, дилдо, руки прибрав від дівчинки! — пролунав грубий і наполегливий голос ззаду.

— Блондинчику, не боїсь, нічого я твоїй прекрасній сестрі не зроблю, — відповів Ал, так само чекаючи, коли близнючка покладе свою долоню на нього.

— Я й не боюся, — спокійно промовив Рі-ім, і до найманця дійшло, що голос, який звучав раніше, не його.

— Не зрозумів, — Ал розвернувся і витріщився на своїх супутників.

— Чого ти не зрозумів, дилдо? Пакші свої кострубаті прибрав від дівчинки.

Голос був чоловічий, грубий, досить гучний, але незрозуміло від кого він виходив.

— Шановний, вниз подивіться, я біля вогнища, — пролунав ніби той самий голос, але вже не такий грубий, а навіть скромний і чемний.

Ал опустив очі до вогню і подивився на їжачка. А той своєю чергою своїми чорними ґудзиками-очима подивився на найманця.

— Здрастуйте, моє імʼя — Теодроній Третій, і я супутник цих чудових близнюків, — видав їжачок тим самим поштивим голосом.

— Для друзів я — Дрон, але ти, дилдо, мені не друг, я б навіть гадити з тобою під один кущ не сів би, — сказав їжачок знову грубим і гучним голосом.

— Ну нічого собі, говорливий їжачок, — здивовано та пошепки промовив Ал.

— У трусах у тебе їжачок, дилда тупоголова, — відповів звірок грубим голосом, а потім додав фразу знову чемно і скромно, — я представник раси сноулючі.

— Що несе цей колючий щур, і чому він взагалі розмовляє?

— Вибачте його, він іноді буває грубий, але це не його провина, у Теодронія є деякі психологічні проблеми, — заступилася Ур-ра за свого маленького друга.