Глава 3 (Найманці)

Місце для ночівлі підвернулось ідеальне. Багато хто скаже, що після двох діб майже безперервної їзди навіть гравій із величезними валунами буде казковим місцем для сну, аби  тільки витягнути ноги й лягти в горизонтальне положення, але обрана стоянка виявилася шикарною. Широкий луг, з трьох боків оточений дубовим лісом та дикими кущами шипшини, а з четвертого — пологий спуск до Річки Народів. Вода близько, дрова ще ближче, земля тепла, небо чисте — ідеальні умови.

Непримітний сірий брудний фургон залишили трохи осторонь, на краю галявини, щоб, якщо що, можна було б у нього швидко плигнути й помчати вздовж річки більш-менш рівною землею. На самому ж місці стоянки мандрівники вже розвели багаття, сподіваючись, що дим від нього розжене москітів. Розвідавши найближчі території і не знайшовши нічого підозрілого, найманці та їхні супутники посідали навколо вогню і взялися за їжу.

Ал сидів на старій і дуже давно поваленій колоді, ретельно розжовував шматок в'яленого м'яса і, примружившись, свердлив очима близнючку.

Та, своєю чергою, намагалася цього не помічати: сиділа поруч із братом просто на траві, де вони дуже дивно поїдали буханець білого хліба. Рі-ім відривав невеликі шматочки окрайця і віддавав їх сестрі, а сам виколупував м'якуш, скочував його в грудочки і лише потім відправляв до рота.

Калеб сидів на пні біля багаття, неквапно гриз уже третє червоне яблуко і періодично підкидав дров у багаття.

Навіть їжачок, вмостившись бочком ближче до теплого вогнища, уминав ягоди суниці, які йому дбайливо назбирала Ур-ра на одній зі швидкоплинних стоянок для туалетних потреб.

І тільки Єлена сиділа на ганчір'яному дешевому спальнику і нічого не їла. Минуло вже дві доби, а в неї досі шмат у горло не ліз через те, що вони кинули свого друга під опіку незрозуміло кому. Цілком могло виявитися і так, що ті два дорфи після їхнього від'їзду перерізали Оруму горло, викинули в стічну канаву і вирушили додому. Але з іншого боку, не факт, що сильно поранений дорф переніс би дводобову поїздку, ще й без належного догляду та спокою. Залишається тільки вірити Калебу на слово та сподіватися на краще.

— Ал, мені знадобиться твоя допомога, — спокійно промовив Калеб після того, як доїв яблуко, причому цілком, залишивши недоторканим лише хвостик.

— Ну нічого собі! ЄленО, ану довбани мене, та посильніше. Нашому мовчазному трупознавцю потрібна моя допомога! — вигукнув довгий найманець із неприкритим сарказмом.

— Я заплачу.

— Теж мені, дурня знайшов. Ми знаходимося в дрімучій дупі цивілізації, і як я зрозумів, повернемося до чогось схожого хоча б на село не скоро, так на який хрін мені твої монети?

— Я заплачу інформацією.

— Якою ж? — підозріло примружився Ал.

— Про цих двох, — кивнув некромант у бік близнюків.

— Ах ти хитрюган. А що мені заважає самому дізнатися, що в них такого особливого, га?

— Навряд чи вони так одразу тобі довіряться і все розкажуть, — резонно помітив некромант.

Ал подивився на близнючку, і та, наче на доказ цих слів, присунулася ближче до брата.

— Ну гаразд, але плата вперед.

— Кожен із них володіє не однією магічною стихією, а двома, — спокійнісінько і, як завжди, беземоційно видав Калеб.

Ал було відкрив рота, щоб щось сказати, але тут же його закрив, замислившись.

— А як так вийшло? — після невеликої паузи спитав найманець.

— Ми напівкровки, — посміхнувшись, відповіла Ур-ра, несподівано змінивши відчуженість на доброзичливість.

— Неймовірна випадковість чи експерименти? — уточнив Ал, знову примруживши очі.

— Ми не знаємо, мати нам про це не розповідала, — засмучено промовила ірні.

— А я й не в тебе питаю.

— А це вже не оплачується, — відповів Калеб.

— А мати, ірні? — це вже найманець спитав дівчину.

— Угу.

Ал глибоко вдихнув, кілька секунд потримав повітря в легенях і вимовив на одному диханні:

— Ну що ж, угода була чесна, ти свою частину виконав, плата приймається, кажи, чого тобі треба від мене скромного?

— Допоможеш їм опанувати свої сили та розвинути їх. Вчення некромантів стоїть окремо від інших стихій, тому про основи інших я знаю не більше, ніж та сама Єлена. Плюс їм треба навчитися їх комбінувати.

— Хм. А це може бути цікавим. Прекрасна панночко, дозвольте вас потурбувати? — Ал підвівся з поваленої століття тому колоди й простяг руку близнючці.

— Чуєш, дилдо, руки прибрав від дівчинки! — пролунав грубий і наполегливий голос ззаду.

— Блондинчику, не боїсь, нічого я твоїй прекрасній сестрі не зроблю, — відповів Ал, так само чекаючи, коли близнючка покладе свою долоню в його руку.

— Я й не боюся, — спокійно промовив Рі-ім, і до найманця дійшло, що голос, який звучав раніше, не його.

— Не зрозумів, — Ал розвернувся і витріщився на своїх супутників.

— Чого ти не зрозумів, дилдо? Пакші свої кострубаті прибрав від дівчинки.