Глава II (Лоран)

Після вельми виснажливих, але дуже й дуже приємних інтимних фізичних  навантажень із Дорнаною провалитися в блаженний та розслабливий сон було тим самим бажанням Лорана, яке не залишало його під час репетиції постановки та вечері. Зараз, прикривши повіки й приголубивши під боком дівчину, хлопець був майже щасливий. Навіть попри денний візит брата та інші проблеми, яких з кожним днем ​​ставало дедалі більше.

— Я знаю, що тобі не дозволено лежати в моєму ліжку до самого ранку, але можу я тебе попросити хоча б не йти доти, доки я не засну?

— Звичайно, керуючий Лоране, як скажете, — у її голосі не було ні докору, ні образи, лише легкий смуток та втома.

Не розплющуючи очей, хлопець поцілував дівчину в лоб і почав занурюватися в сон, думаючи про те, що він міг би взяти в дружини Дорнану, якби не був четвертим сином Намісника Червоної гори. Якщо б він був звичайним роботягою, проблем не існувало б. Але чи звернула б тоді вона на нього увагу?

Солодкий сон відокремив свідомість Лорана від його мирського тіла і збирався вже явити йому заготовлені історії, як несподівано гучний шум миттю повернув свідомість назад.

— Що там? — розплющив очі син Намісника, намагаючись розгледіти хоч щось у темряві. Гірські кристали, що повинні були надавати світло, вже повністю віддали накопичені за день сонячні промені.

— Що ж, виходить, вони почали заздалегідь, — голос Дорнани був трохи розчарований.

Раптом у живіт прилетіло кілька вельми неприємних ударів, потім ще один у груди, а потім ще один у бік, і тепер спроба завдати серйозної шкоди увінчалася успіхом. Дівчина в темряві тицяла чимось гострим у тіло свого коханця, намагаючись потрапити вістрям між лусочками. І ось саме удар у бік припав якраз у тонку щілину між ними. Гострий біль пронизав тіло й озвався в мозку. В очах затанцювали зірочки.

Лоран різко виставив руки вперед, маючи намір відштовхнути нападницю, і це в нього вийшло, але ніж, а вже не було сумнівів, що це саме він, увійшов вістрям у долоню. Пролунав звук падаючого з ліжка тіла.

Лоран схопив ніж за руків'я, і не до кінця усвідомлюючи, що робить, витяг його з руки. Нова хвиля болю накрила мозок. По передпліччю полилася тепла кров.

— Навіщо? — тільки й зміг видати він, бо намагався встати з ліжка, але гострий біль у боці змусив його впасти на підлогу і схопитися руками за рану, що кровоточила. Ще й долоня теж тепер нила нестерпним болем.

Двері відчинилися, всередину кімнати потрапило тьмяне світло. Дорнана, навіть не думаючи про одяг, голою вискочила з кімнати й утекла.

Спросоння, ще й поранений, Лоран міркував туго, але те, що дірку в животі і в руці треба було б чимось заткнути, здалося йому гарною думкою. Шум із двору ставав голоснішим. Запахло чимось горілим.

Керуючий Червоним загоном одягнув штани, у сорочки відірвав рукав і обмотав ним продірявлену долоню. Тканину, що залишилася, він згорнув у рулон і приклав до боку, видавши при цьому здавлений стогін. Ну хоча б кров не хльостатиме на всі боки.

Швидкий огляд кімнати, але погляд ні на чому не зачепився. Скільки разів йому третій син радив заховати в покоях бодай якусь зброю, стільки ж разів Лоран відмахувався від цієї поради. А ось і дарма. Зараз щось подібне до самостріла було б дуже доречним.

Про всяк випадок, взявши закривавлений ніж продірявленою долонею і крекчучи від болю, Лоран пішов до дверей. Порожньо. Лише тьмяне світло, що виходило від настінних гірських світильників. Вийшовши в коридор і незграбно спустившись на кілька сходів униз, син Намісника відчув неприємне печіння в районі лівого плеча.

— А ось за це перший син мені заплатить набагато більше, ніж твій батько за нагадування про твою нікчемність, — пролунав знайомий голос біля вуха.

— Моргуна? Але...

Не чекаючи ще одного гострого болю, який міг би пронизати Лорана від чергового удару холодною зброєю, він тицьнув закривавленим ножем у руці кудись туди, звідки лунав голос. Теплі бризки обдали потилицю та частину обличчя. Швидкий поворот.

Моргуна, страшенно скрючивши пальці й скрививши рота, повільно осідала на підлогу, сповзаючи по стіні. З її ока стирчав ніж. Вона вже не могла завдати шкоди. А Лоран завжди думав, що вже кому-кому, а їй може довіряти, навіть всупереч усім цим підколам про гроші. Загалом підколи виявилися правдою.

У районі плеча із задньої сторони сильно пекло, і там з тіла стирчало явно щось стороннє. Але Лоран не міг до цього дотягнутися, тому продовжив шлях. Він відчував, як по спині тік теплий струмок його крові, що потрапляв у щілини між лусочками, наче гірська річка, що заповнює сухе річище.

Передбанник. Акуратно ступаючи і тримаючись у тіні стін, Лоран визирнув надвір. Там відбувалася справжня бійня. Солдати, закуті в сріблясту металеву броню, озброєні списами, вбивали підлеглих Лорана. Ті, що вибігли зі своїх кімнат і були зненацька застигнуті, навіть протиставити нічого не могли. Солдати просто насаджували їх на свої списи, як туші дичини на рожен. Найчистішої води винищення.

Лоран побачив Ізреда. Він, з його трійкою найдовіреніших підручних, убивав Кардонія — вогнеящіра другого сина Намісника. З особливою жорстокістю вони всаджували вістря та широкі наконечники пік у морду тварини. А той навіть не міг полетіти чи хоч трохи чинити опір. На ніч усіх вогнеящірів приковували ланцюгами за лапи до стійл. Кардоній уже ледве ворушився, а його паща являла собою криваве місиво.