Глава II (Лоран)

Після вельми виснажливих, але дуже й дуже приємних фізичних інтимних навантажень з Дорнаною, провалитися в блаженний та розслабляючий сон було тим самим бажанням Лорана, яке не залишало його під час репетиції постановки та вечері. Зараз, прикривши повіки, і приголубивши під боком дівчину, хлопець був майже щасливий. Навіть попри денний візит брата та інші проблеми, яких з кожним днем ​​ставало дедалі більше.

— Я знаю, що тобі не дозволено лежати в моєму ліжку до самого ранку, але можу я тебе попросити хоча б не йти доти, доки я не засну?

— Звичайно, керуючий Лоран, як скажете, — у її голосі не було ні докору, ні образи, лише легкий смуток та втома.

Не розплющуючи очей, хлопець поцілував дівчину в лоб і почав занурюватися в сон, думаючи про те, що він міг би взяти в дружини Дорнану, якби не був четвертим сином Намісника Червоної гори. Якби він був звичайним роботягою, проблем не було б. Але чи звернула б тоді вона на нього увагу?

Солодкий сон відокремив свідомість Лорана від його мирського тіла і збирався вже явити йому заготовлені історії, як несподівано гучний шум миттю повернув свідомість.

— Що там? — розплющив очі син Намісника, намагаючись розгледіти хоч щось у темряві. Гірські кристали, що повинні були надавати світло, вже повністю віддали накопичені за день сонячні промені.

— Що ж, виходить, вони почали заздалегідь, — голос Дорнани був трохи розчарований.

Раптом у живіт прилетіло кілька вельми неприємних ударів, потім ще один у груди, а потім ще один у бік, і тепер спроба завдати серйозної шкоди увінчалася успіхом. Дівчина в темряві тицяла чимось гострим у тіло свого коханця, намагаючись потрапити вістрям між лусочками. І ось саме удар у бік припав якраз у тонку щілину між ними. Гострий біль пронизав тіло й озвався в мозку. В очах затанцювали зірочки.

Лоран різко виставив руки вперед, маючи намір відштовхнути нападницю, і це в нього вийшло, але ніж, а вже не було сумнівів, що це саме він, увійшов вістрям у долоню. Звук падаючого тіла з ліжка.

Лоран схопив ніж за руків'я, і не до кінця усвідомлюючи, що робить, витяг його з руки. Нова хвиля болю огорнула мозок. По передпліччю полилася тепла кров.

— Навіщо? — тільки й зміг видати він, бо намагався встати з ліжка, але гострий біль у боці змусив його впасти на підлогу і схопитися руками за рану, що кровоточила. Ще й долоня теж тепер нила нестерпним болем.

Двері відчинилися, всередину кімнати потрапило тьмяне світло. Дорнана, навіть не думаючи про одяг, голою вискочила з кімнати й втекла.

Спросоння, ще й поранений, Лоран розумів туго, але те, що дірку в животі і в руці треба було б чимось заткнути, здалося йому гарною думкою. Шум із двору ставав голоснішим. Запахло чимось горілим.

Керуючий Червоним загоном одягнув штани, у сорочки відірвав рукав і обмотав їм продірявлену долоню. Тканину, що залишилася, він згорнув у рулон і приклав до боку, видавши при цьому здавлений стогін. Ну хоча б кров не хльостатиме на всі боки.

Швидкий огляд кімнати, але погляд ні на чому не зачепився. Скільки разів йому третій син радив заховати в покоях бодай якусь зброю, стільки ж разів Лоран відмахувався від цієї поради. А ось і дарма. Зараз щось подібне до самостріла було б дуже доречним.

Про всяк випадок, взявши закривавлений ніж дірявою долонею, і крекчучи від болю, Лоран пішов до дверей. Порожньо. Лише тьмяне світло, що виходило від настінних гірських світильників. Вийшовши в коридор і незграбно спустившись на кілька сходів униз, син Намісника відчув неприємне печіння в районі лівого плеча.

— А ось за це перший син мені заплатить набагато більше, ніж твій батько за нагадування про твою нікчемність, — пролунав знайомий голос біля вуха.

— Моргуна? Але...

Не чекаючи ще одного гострого болю, який міг би пронизати Лорана від чергового удару холодною зброєю, він тицьнув закривавленим ножем у руці кудись туди, звідки лунав голос. Теплі бризки обдали потилицю та частину обличчя. Швидкий поворот.

Моргуна, страшенно скрючивши пальці й скрививши рота, повільно осідала на підлогу, сповзаючи по стіні. З її ока стирчав ніж. Вона вже не могла завдати шкоди. А Лоран завжди думав, що вже кому кому, а їй може довіряти, навіть всупереч всім цім підколам про гроші. Загалом, підколи виявилися правдою.

У районі плеча із задньої сторони сильно пекло і там з тіла стирчало явно щось стороннє. Але Лоран не міг до цього дотягнутись, тому продовжив шлях. Він відчував, як по спині тік теплий струмок його крові, що потрапляв у щілини між лусочками, як гірська річка, що заповнювала сухе річище.

Передбанник. Акуратно ступаючи, і тримаючись у тіні стін, Лоран визирнув надвір. Там відбувалася справжня бійня. Солдати, закуті у сріблясту металеву броню, озброєні списами, вбивали підлеглих Лорана. Ті, що вибігли зі своїх кімнат і були зненацька застигнуті, навіть протиставити нічого не могли. Солдати просто насаджували їх на свої списи, як туші дичини на рожен. Найчистішої води винищування.

Лоран побачив Ізреда. Він, з його трійкою найдовіреніших підручних, убивали Кардонія — вогнеящіра другого сина Намісника. З особливою жорстокістю вони всаджували вістря та широкі наконечники пік у морду тварини. А той навіть не міг полетіти чи хоч трохи чинити опір. На ніч усіх вогнеящірів приковували ланцюгами за лапи до стійл. Кардоній уже ледве ворушився, а його паща являла собою криваве місиво.

Лоран квапливо намагався придумати план, як вибратися з усього цього. Підлеглим він уже не допоможе. Може, хоч у вогнеящірів є шанс врятуватися. Решту звірів, крім Кардонія, нападники поки не чіпали. Хлопець кинув погляд на загін свого особистого летючого звіра.

Загін Карцелія був відкритий навстіж, але молодий вогнеящір, який всього два роки тому навчився літати, забився в кут. Двоє солдатів із піками повільно підходили до нього, спрямувавши вістря в голову.

Далі Лоран вже не став марно міркувати над діями, а просто інстинктивно побіг до свого вірного друга. Огинаючи широкою дугою основне місце різанини, він примудрився непоміченим підбігти до входу в загін свого вогнеящіра.